18 вересня 2014 року м. Київ К/800/12996/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Агрофірма "Стимул" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою приватного підприємства "Агрофірма "Стимул" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року, -
У червні 2010 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до приватного підприємства "Агрофірма "Стимул" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року було скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з приватного підприємства «Агрофірма «Стимул» на користь Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, - 4895, 00 грн. адміністративно-господарських санкцій. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, приватне підприємство "Агрофірма "Стимул" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що приватне підприємство «Агрофірма «Стимул» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У лютому 2010 року відповідачем було подано до Токмацького міськрайоного центру зайнятості звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2009 році склала 10 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди у кількості 1 особа. Згідно звіту середньооблікова кількість працевлаштованих інвалідів склала 0 осіб.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Частина третя статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів за рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З аналізу наведених норм убачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
У статті ж 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: 1) безпосереднє звернення інваліда до підприємства; 2) звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок згідно зі статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814 передбачено, що підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Таким чином, на відповідача покладено лише обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості щомісячно, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.
Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН. Водночас, як було встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні звіти форми № 3-ПН за січень, лютий , квітень, травень а також грудень 2009 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки органи, які можуть сприяти працевлаштуванню не повідомлялися належним чином про наявність вакансій протягом січня, лютого, квітня, травня а також грудня 2009 року, відповідачем не були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу приватного підприємства "Агрофірма "Стимул" відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: