08 вересня 2014 року м. Київ К/9991/786/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Шипуліна Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 р.
у справі №2а-1670/6934/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Дніпро»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Дніпро» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 р. №0001631502/1060, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено камеральну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, поданих за листопад та грудень 2010 року, про що складено акт від 17.03.2011 р. №1318/15-322/30311148, яким встановлено порушення позивачем вимог п.1.7 ст.1, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено податковий кредит та занижено суму податку на додану вартість, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету на 29 266,66 грн., з яких 14 633,33 грн. за листопад 2010 року та 14 633,33 грн. за грудень 2010 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2011 р. №0001631502/1060, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 36 583,32 грн., з яких 29 266,66 грн. за основним платежем та 7 316,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість послуг, отриманих від ТОВ «БТС «Арон», у якого відсутні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основі фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби. У зв'язку з чим, відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем перераховувалися кошти без мети настання реальних правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, що призвело до втрат дохідної частини бюджету.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання послуг у ТОВ «БТС «Арон».
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем з ТОВ «БТС «Арон» укладено договір оренди приміщення від 02.08.2010 р. №10/08-1 для розміщення охоронників групи реагування; договір про здійснення інформаційно-консультаційних послуг від 01.06.2010 р. №10/06-1 та угоди по виконанню робіт по технічному обслуговуванню від 02.08.2010 р. №10/08-2 та №10/08-3.
Фактичне виконання вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-приймання виконаних послуг та ін.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «БТС «Арон».
Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у ТОВ «БТС «Арон» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності та формування останнім податкового кредиту з контрагентами, що мають ознаки фіктивності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення від 31.03.2011 р. №0001631502/1060 та наявність підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 р. у справі №2а-1670/6934/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Шипуліна Т.М.