15 вересня 2014 року м. Київ К/9991/68891/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Пилипчук Н.Г.
Цвіркун Ю.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 р.
у справі №2а-6912/12/2070
за позовом Приватного підприємства фірми «Стратос»
до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби
про визнання нечинним та скасування рішення,
Приватне підприємство фірма «Стратос» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування рішення.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 р., позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.02.2012 р. № 0011332340. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за травень 2011 року по операціям з ПП «Райдодизель», про що складено акт від 31.01.2012 р. №189/234/24471106, яким встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у травні 2011 року на 96 748,50 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.02.2012 р. №0011332340, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 96 749,50 грн., з яких 96 748,50 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту спірного періоду вартість бензину, отриманого від ПП «Райдодизель» за нікчемним правочином.
При цьому, висновки контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства при формуванні позивачем податкового кредиту, ґрунтуються на результатах перевірки контрагента позивача - ПП «Райдодизель» щодо документального підтвердження господарських відносин останнього з ПП «Владияр», якою встановлено, що у ланцюгу постачання виробника бензину не можливо підтвердити факт реальної поставки даної сировини.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту спірну суму податку на додану вартість, яка підтверджена відповідними податковими накладними, виписаними ПП «Райдодизель», у зв'язку з виконанням останнім поставки товару.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Райдодизель» укладено договір поставки від 28.02.2011 р. № 3, згідно якого позивач придбав бензин марки А-76, АІ -92, АІ-95, оливу М10Г2К, дизпаливо.
Фактичне виконання вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними від 17.05.2011 р. №6, від 24.05.2011 р. №9, від 30.05.2011 р. №11, видатковими накладними від 24.05.2012 р. №52, від 17.05.2011 р. №50, від 30.05.2011 р. №54, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару.
Згідно наданих копій сертифікатів та паспортів на бензин, дизельне пальне, а також копій паспортів на ємності для зберігання паливно-мастильних матеріалів, судами попередніх інстанцій встановлено, що умови договору було фактично виконано, а його сторони мали в наявності необхідну матеріальну та технічну базу для виконання вказаного договору.
У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ПП «Райдодизель».
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 21.02.2012 р. № 0011332340 та наявність підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 р. у справі №2а-6912/12/2070 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Пилипчук Н.Г.
Цвіркун Ю.І.