30 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого судді: Харченка В.В.
суддів: Берднік І.С.
Васильченко Н.В.
Кравченко О.О.
Чалого С.Я.
при секретарі - Кулеші О.А.
розглянувши касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної податкової інспекції Львівської області на рішення господарського суду Львівської області від 26 квітня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2005 року у справі за позовом малого колективного підприємства «Край» до Дрогобицької об'єднаної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ,-
У лютому 2005 року мале колективне підприємство «Край» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Дрогобицької об'єднаної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №000625/23-2 від 26 квітня 2004 року.
Рішенням господарського суду Львівської області від 26 квітня 2005 року позовні вимоги МКП «Край» задоволені повністю, визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Дрогобицької ОДПІ №000625/23-2 від 26 квітня 2004 року по податку на прибуток в сумі 416 481 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2005 року рішення господарського суду Львівської області від 26 квітня 2005 року залишено без змін.
Ухвалені у справі судові рішення мотивовані тим, що висновки і мотивація відповідача, наведені у акті перевірки №48/23-2/20811841 від 22 квітня 2004 року, не відповідає вимогам законодавства.
Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, Дрогобицька ОДПІ в касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким МКП «Край» у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Дрогобицькою ОДПІ проведено перевірку дотримання МКП «Край» вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 квітня 2002року по 1 січня 2004 року, за результатами якої було складено акт №48/23-2/20811841 від 22 квітня 2004 року.
26 квітня 2004 року Дрогобицькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №000625/23-2, яким позивачу, на підставі висновків Акту перевірки, відповідно до підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 416 481грн. (основний платіж - 221 445грн., штрафні санкції - 195 036грн.).
Факти порушення позивачем вимог податкового законодавства, які стали підставою для донарахування йому податкового зобов'язання за оспорюваним податковим повідомленням - рішенням відображені в пункті 2.1 та пункті 2.4 Акту перевірки та відповідають доводам відповідача, викладеним в касаційній скарзі.
Податкове зобов'язання було визначено позивачу за різні періоди та порушення.
Так, контролюючим органом встановлено, що 16 липня 2002 року на розрахунковий рахунок МКП «Край» згідно платіжного доручення НОМЕР_1 поступили грошові кошти в сумі 200 000грн. від ПП ОСОБА_1 В платіжному дорученні вказано, що призначенням платежу є «оплата за нафтопродукти». Однак, на адресу МКП «Край» 17 липня 2002 року надійшов лист від ПП ОСОБА_1, в якому вказано, що зазначений платіж слід вважати платежем згідно договору НОМЕР_2 на отримання (надання) безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі згідно з договором від 15 липня 2002 року.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що МКП «Край» дану господарську операцію відобразило в господарському обліку наступним чином: ДТ 311 («Поточні рахунки в національній валюті»), Кт605 (Інші короткострокові позики») - 200 000грн.
З 1 серпня 2002 року по 31 грудня 2003 року МКП «Край» повернуло ПП ОСОБА_1 кошти згідно договору НОМЕР_2 від 15 липня 2002 року в сумі 44 895,40грн, а заборгованість станом на 31 грудня 2003 року по зазначеній угоді складає 155 104,60грн., що відображено в бухгалтерському рахунку НОМЕР_3.
Судами першої та апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що зазначена операція не підлягає оподаткуванню, оскільки вказана сума не є об'єктом оподаткування.
Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган, визначаючи позивачу суму податкового зобов'язання за вказаною операцією, не досліджував факт уточнення контрагентом позивача призначення платежу на суму 200 000грн.
В касаційній скарзі відповідач стверджує, що на момент проведення перевірки документи на повернення вказаної суми були відсутні. МКП «Край» у третьому кварталі 2002 року не включило у валові доходи 166 666грн.і, відповідно, з них не було нараховано та сплачено податок на прибуток в сумі 50 000грн., чим порушено вимоги пункту 4.1 статті 4 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
2 вересня 2003 року ПП ОСОБА_2 перерахував на розрахунковий рахунок МКП «Край» 45 000 грн., а 3 вересня 2003 року - 51 000 грн.
6 вересня 2003 року МКП «Край» отримало від ПП ОСОБА_2 листа з повідомленням, що платежі на суму 96 000грн. є оплатою згідно договору поруки НОМЕР_4
МКП «Край» вказану господарську операцію відобразило в господарському обліку наступним чином: ДТ 311 («Поточні рахунки в національній валюті»), Кт 361 (КПВФ «Тиса») («Розрахунки з вітчизняними покупцями») - 96 000грн.
Судами зроблено висновок про те, що зазначена господарська операція не підлягає оподаткуванню, оскільки вказана сума не являється об'єктом оподаткування.
В касаційній скарзі відповідач стверджує, що сума 96 000грн. заборгованості КПВФ «Тиса» перед МКП «Край», яка виникла згідно договору поставки товарно - матеріальних цінностей №2-01/10/1999р. на момент укладення договору поруки НОМЕР_4 вважається безнадійною, оскільки строк позовної давності минув.
Підприємець ОСОБА_3 виконав перед ТОВ ВФ «Славія» взяті на себе зобов'язання за договором поруки від 18 грудня 2003 року в повній сумі 33 150,03грн., про що МКП «Край» було повідомлено ТОВ ВФ «Славія» листом від 21 грудня 2003 року. Після цього в МКП «Край» виникла кредиторська заборгованість в сумі 33 150,03грн. перед підприємцем ОСОБА_3, яка була відображена в грудні 2003 року на бухгалтерському рахунку НОМЕР_5 «Розрахунки з іншими кредиторами») і зменшилась дебіторська заборгованість перед ТОВ ВФ «Славія» на суму 33 150,03грн., що було відображено на рахункуНОМЕР_3 («Інші короткострокові позики») (Дт605 - Кт6851). Підприємець ОСОБА_4 виконав перед ТОВ ВФ «Славія» взяті на себе зобов'язання, про що ТОВ ВФ «Славія» 30 грудня 2003 року повідомило листом МКП «Край», після чого в МКП «Край» виникла кредиторська заборгованість в сумі 70 000грн. перед підприємцем ОСОБА_4, яка була відображена в грудні 2003 року на бухгалтерському рахунку НОМЕР_5 («Розрахунки з іншими кредиторами») і зменшилась дебіторська заборгованість перед ТОВ ВФ «Славія» на суму 70 000грн.. що було відображено на рахункуНОМЕР_3 («Інші короткострокові позики») (Дт 605 - Кт 6851).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що кредиторська заборгованість перед підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була відображена в грудні 2003 року на рахунку 6851, а тому відповідачем неправомірно було зазначено в акті перевірки «неіснуюча кредиторська заборгованість».
Судами прийнято до уваги доводи позивача про те, що КПВФ «Тиса» за позивача повертало приватному підприємцю 16 лютого 2004 року кошти в сумі 96 000грн. згідно платіжного доручення НОМЕР_6, оскільки в призначенні платежу зазначено «повернення коштів згідно договору поруки».
Суди попередніх судових інстанцій встановили, що передачу векселів підприємцю ОСОБА_3 та підприємцю ОСОБА_4 слід розглядати як погашення кредиторської заборгованості, через те, що договори поруки НОМЕР_7 таНОМЕР_8 від 31 грудня 2003 року, укладені з підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дають право МКП «Край» закрити кредиторську заборгованість перед підприємцем ОСОБА_4 в сумі 70 000грн. та кредиторську заборгованість перед підприємцем ОСОБА_3. в сумі 33 150,03грн. і дебіторську заборгованість ОСОБА_5 в сумі 33 150,03 грн.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що сальдо перед вищевказаними підприємцями станом на 31 грудня 2003 року по представлених рахунках 6811 (аванси отримані), рахунку 631 (розрахунок із постачальниками) та рахунку 685 (розрахунки із іншими кредиторами) відсутнє, стверджує, що операція з передачі векселів є операцією реалізації товарів.
Встановлено, що на рахунку 631 («Розрахунки з вітчизняними постачальниками») в МКП «Край» обліковувалась кредиторська заборгованість перед ДВКП «Торговий дім - Галичина» за отримані нафтопродукти в сумі 372 331,99грн. Однак, 15 березня 2002 року був укладений договір про уступку вимоги №10, згідно з яким первісний кредитор - ДВКП «Торговий Дім - Галичина» уступає новому кредитору - ТОВ «Альфа - Штурм» борги боржника (МКП «Край» на суму 372 331,99грн..
Судами правильно встановлено, що зазначена операція не має відношення до списання кредиторської заборгованості щодо якої минув термін позовної давності, оскільки з моменту підписання угоди уступки вимоги почався новий термін розрахунків з новим кредитором і з цього моменту почався відлік нового терміну позовної давності, а тому безпідставно і неправомірно вважати цю кредиторську заборгованість безповоротною фінансовою допомогою, як суму заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою чи фізичною особою, що залишається не стягнутою після закінчення строку позовної давності і тому МКП «Край» правомірно не включило суму 372 332,99грн. у валові доходи при розрахунку податку на прибуток, оскільки вказана сума не являється об'єктом оподаткування.
В касаційній скарзі відповідач стверджує, що вказані угоди і листи не можуть бути підставою для бухгалтерських проводок. Вказані проводки не підтверджені первинними документами і до уваги не беруться.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при до триманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 «Про судове рішення» ( із змінами та доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили з того, що за всіма вказаними вище епізодами суми одержаних позивачем коштів не включаються до валових доходів підприємства, а тому відповідні господарські операції не підлягають оподаткуванню.
При цьому як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, навели лише загальні положення п. 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо визначення валового доходу та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо дати збільшення валового доходу платника податків.
Між тим, перелік доходів, які не включаються до валового доходу підприємства визначено у пункті 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 4.2.17 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до валового доходу не включаються інші надходження, прямо визначені нормами цього Закону.
Висновки попередніх судових інстанцій є необґрунтованими.
Встановлюючи, що господарські операції, здійснені позивачем та за результатами яких контролюючим органом донараховано податкове зобов'язання, не підлягають оподаткуванню, суди попередніх судових інстанцій не навели норми Закону, на підставі якої зроблено відповідний висновок.
Згідно положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до валового доходу не включаються надходження, які прямо визначені нормами цього Закону, а попередніми судовими інстанціями не вказано норми матеріального права, на підставі яких зроблено висновок про те, що доходи від господарських операцій, за результатами яких контролюючим органом було визначено податкове зобов'язання за оспорюваним податковим повідомленням - рішенням, не підлягають оподаткуванню, що може призвести до неправильного вирішення справи, відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної податкової інспекції Львівської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Львівської області від 26 квітня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2005 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Cудді: