ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
29 вересня 2014 року № 813/661/14
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Цар Х.М.,
представника позивача Дяків Л.В.,
представник відповідача головного управління юстиції у Львівській області не прибув,
представник відповідача управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області не прибув,
представника відповідача Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області Романа Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до головного управління юстиції у Львівській області, управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень,
в с т а но в и в:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до головного управління юстиції у Львівській області, управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій державного виконавця протиправними та скасування постанови від 31.12.2013 року ВП №40446449 про накладення штрафу в розмірі 1020 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем не взято до уваги поважність причин невиконання судового рішення, а тому накладення штрафу є безпідставним, вважає, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження без дотримання вимог ст. ст. 18, 21 Закону України «Про виконавче провадження».
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів наведених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області у судовому засіданні проти позову заперечив повністю, пояснив, що оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною, оскільки така винесена відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" за повторне невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець накладає штраф на боржника.
Відповідачі головне управління юстиції у Львівській області та управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Заяв про визнання позову чи заперечення на позовну заяву до суду не подали.
За таких обставин, суд відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України ухвалив розглянути справу у відсутності представників відповідачів головного управління юстиції у Львівській області та управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області на підставі наявних у справі доказів, згідно ст. 71 КАС України.
Дослідивши надані докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Львівській області Шестаком О.В. винесено постанову про відкриття провадження з виконання виконавчого листа №2а-2421/11 від 14.10.2013 року виданого Франківським районним судом м. Львова про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2011 року з врахуванням нового посадового окладу в розмірі 1540,00 грн. відповідно до вимог ч. 3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 і директиви Міністра оборони України від 30.07.2011 року №Д-322/1/06.
Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надано строк для самостійного виконання судового рішення в строк до 11.11.2013 року .
Листом від 11.11.2013 року позивач повідомив відповідача про те, що рішення ним не виконано, оскільки управлінню пенсійного фонду необхідна довідка про розмір грошового забезпечення стягувача, у зв'язку із чим просив відповідача сприяти в отриманні такої довідки.
Судом встановлено, що вимогою державного виконавця від 26.11.2013 року повторно було зобов'язано боржника в строк до 03.12.2013 року виконати рішення суду та надати державному виконавцю письмове підтвердження про виконання.
Листом від 03.12.2013 року позивач повідомив про те, що рішення до виконання котрого його зобов'язано, ним не виконано, оскільки директива Міністра оборони України від 30.07.2011 року на підставі якої повинен здійснюватись перерахунок та виплата пенсії в управлінні відсутня.
31.12.2013 року відповідачем винесено постанову ВП № 40446449 про накладення штрафу у розмірі 1020 грн, за не виконання виконавчого листа №2а-2421/11 від 14.10.2013 року виданого Франківським районним судом м. Львова про зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2011 року з врахуванням нового посадового окладу в розмірі 1540,00 грн. відповідно до вимог ч. 3 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 і директиви Міністра оборони України від 30.07.2011 року №Д-322/1/06.
Вирішуючи спір суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606 (далі - Закон № 606-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону № 606-XIV, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).
Державний виконавець відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Примусове виконання рішень здійснюється згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 606-XIV державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1. ст. 25 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець відкриває виконавче провадження відповідно до ст. 19 Закону № 606-XIV на підставі виконавчого документа у т.ч. за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно ч. 1 ст. 87 цього ж Закону України, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника юридичну особу штраф у розмірі від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Позивач стверджує, що рішення Франківського районного суду м. Львова не виконувалось, оскільки для виконання рішення суду позивачу потрібна довідка уповноваженого органу про грошове забезпечення стягувача - ОСОБА_1 для проведення перерахунку згідно з рішенням Франківського районного суду м. Львова, у зв'язку з чим просив відповідача зобов'язати Львівський обласний комісаріат видати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 для здійснення перерахунку пенсії за судовим рішенням.
Однак, посилання позивача в позові на те, що він звертався до відповідача з вимогою про зобов'язання останнім Львівський обласний комісаріат видати довідку про грошове забезпечення стягувача ОСОБА_1 , як дії позивача щодо виконання рішення суду не беруться до уваги, оскільки позивача як боржника в даному виконавчому провадженні зобов'язано до виконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та більше того відповідач в силу закону не в змозі зобов'язувати до вчинення певних дій осіб, що не є учасника виконавчого провадження.
Окрім того, судом встановлено, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надано строк для самостійного виконання судового рішення в строк до 11.11.2013 року, а також вимогою державного виконавця від 26.11.2013 року повторно було зобов'язано боржника виконати рішення в строк до 03.12.2013 року, проте, як вбачається з наявного в матеріалах справи запиту до Львівського обласного військового комісаріату позивач звернувся за видачею довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 для здійснення перерахунку, лише 03.12.2013 року, тобто в останній день строку наданого йому для виконання рішення суду, до котрого його було зобов'язано, що на переконання суду є очевидним свідченням зволікань у діях позивача по самостійному виконанню рішення суду по виплаті пенсії ОСОБА_1 . В підтвердження поважності причин направлення саме 03.12.2013 року запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 за видачею довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 позивач суду не надав.
Що стосується посилань позивача на порушення відповідача ст. 21 № 606-XIV, а саме підвідомчості виконавчих проваджень, то суд не поділяє такої позиції позивача та зазначає таке.
Статтею 21 Закону України № 606-XIV визначено, що на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими: 1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; 2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).
Згідно п. 1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 року № 11-2 (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України (далі-Фонд), який є центральним органом виконавчої влади. Управління підпорядковані Фонду.
Таким чином, Головне управління пенсійного фонду України у Львівській області є територіальним підрозділом центрального органу виконавчої влади, а тому виконання рішень, за якими боржником є зазначене управління у відповідності до вимог ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» підвідомче саме Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області. На думку суду, обидві назви не змінюють змістовного наповнення поняття, яке вони виражають, тому твердження позивача про непідвідомчість виконавчого провадження з наведених вище підстав є лише надуманими та безпідставними приводами, які свідчать про його небажання виконувати рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, згідно з виконавчим листом №2а-2421/11 від 14.10.2013 року виданим Франківським районним судом м. Львова, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прямо визнане боржником по адміністративній справі.
Оцінюючи доводи позивача про протиправність постанови державного виконавця про накладення штрафу, суд встановив, що такі, зокрема, зводяться до того, що ГУПФ України у Львівській області вважає, що державний виконавець неправомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки у виконавчому документі відсутні дата прийняття та номер рішення, згідно з яким видано виконавчий документ, а відтак виконавче провадження відкрито з порушенням вимог ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”.
Однак, в судовому засіданні встановлено, що у виконавчому документі зазначена дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ. Представник позивача проти встановленого факту не заперечив.
Що стосується відсутності у ньому ідентифікаційного коду стягувача та боржника, дата і номер судового рішення, то суд зазначає, що, згідно з положень абзац.5 п.1.8 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року за № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 року за № 865/4158, дані обставини є формальними та не перешкоджають подальшому провадженню виконавчих дій.
Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося (див. рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), № 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
Зважаючи на важливість реального виконання судових рішень, це питання неодноразово ставало предметом обговорення як на національному, так і на міжнародному рівнях. Регулюванню цього питання, зокрема, присвячена Рекомендація № Rec (2003) 16 від 09.09.2003 року Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права", обов'язкова для виконання Україною як членом Ради Європи, в якій зазначається, що держави-члени повинні забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку. Вони мають вживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили. У разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволятиме домагатися виконання такого рішення, зокрема, за допомогою винесення судових заборон або накладення штрафів. Держави-члени повинні забезпечити притягнення адміністративних органів до відповідальності за відмову у виконання та невиконання судових рішень. Посадові особи, відповідальні за невиконання судових рішень, також можуть притягуватись до дисциплінарної, цивільної або кримінальної відповідальності у разі невиконання таких рішень.
Оскільки позивачем не було виконано вимоги відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та не виконано рішення суду, яке набрало законної сили, без поважних причин, оскаржувана постанова про накладання на Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу в розмірі 1020 гривень є належним способом забезпечення виконання рішення суду і винесена у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем не надано суду жодних належних допустимих та переконливих доказів поважності причин невиконання судового рішення починаючи з моменту відкриття виконавчого провадження до дня винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу.
Суд зазначає, що вимоги позивача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, а через відсутність доказів поважності причин невиконання судового рішення, встановлено відсутність обставин, що обґрунтовують позов.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 94 КАС України, відшкодування витрат позивачеві, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.
Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2014 року.
Суддя Сидор Н.Т.