Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"30" вересня 2014 р. Справа № 911/2619/14
Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
до Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянкатепловодопостачання», Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка
про стягнення 23695,84 грн.
секретар судового засідання Колісник Ю.І.
за участю представників:
від позивача: Цибізова О.О. (довіреність №35/10 від 30 грудня 2013 року);
від відповідача: не з'явився.
Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянкатепловодопостачання» (далі - відповідач) про стягнення 23695,84 грн.
Заявлені позовні вимоги, а саме: стягнення з відповідача 9992,33 грн. 3% річних та 13703,51 грн. інфляційних втрат, обґрунтовані тим, що відповідач не виконав рішення господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 року у справі №26/119-12 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянкатепловодопостачання» про стягнення 807935,99 грн., а саме, не повністю сплатив встановлену зазначеним рішенням суму заборгованості.
Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 2 липня 2014 року та призначено справу до розгляду на 15 липня 2014 року.
Відповідно до ухвали суду від 15 липня 2014 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 2 вересня 2014 року.
Відповідно до ухвали суду від 2 вересня 2014 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 16 вересня 2014 року.
Відповідно до ухвали суду від 16 вересня 2014 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 30 вересня 2014 року.
Відповідач у судові засідання 15 липня 2014 року, 2 вересня 2014 року, 16 вересня 2014 року та 30 вересня 2014 року представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, ухвалами суду від 2 липня 2014 року, від 15 липня 2014 року, від 2 вересня 2014 року та від 16 вересня 2014 року. Відзиву на позовну заяву до суду не надав.
18 вересня 2014 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог.
З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 14867,90 грн. інфляційних втрат та 10779,69 грн. 3% річних.
На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням зазначеної заяви.
30 вересня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Рішенням господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 року у справі №26/119-12 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянкатепловодопостачання» про стягнення 807935,99 грн. задоволено у повному обсязі та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача - 712702,50 грн. основного боргу, 53766,28 грн. пені, 9709,08 грн. інфляційної складової боргу, 31758,13 грн. 3% річних та 16159,00 грн. судового збору.
Рішення господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 року у справі№26/119-12 набрало законної сили 6 грудня 2012 року.
На виконання рішення господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 року у справі №26/119-12 господарським судом Київської області видано наказ від 24 грудня 2012 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Однак, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не повністю виконав рішення господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 року у справі №26/119-12.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
У пункті 9 оглядового листа від 29 квітня 2013 року за №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив наступне: «Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Оскільки, має місце невиконання відповідачем грошових зобов'язань, встановлене рішенням господарського суду, позивач з посиланням на приписи статті 625 ЦК України звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стягнення 3% річних та збитків від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.
Також, суд зазначає, що після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки, кредитор грошові кошти реально не отримав. Відтак, передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати вартості поставленого газу своєчасно не виконав, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування позивачем на суму основного боргу 3% річних у розмірі 10757,16 грн. за період прострочки з 29 вересня 2012 року по 20 червня 2014 року та інфляційних втрат у розмірі 14828,65 грн. за період з вересня 2012 року по травень 2014 року, з урахуванням дат та сум сплати відповідачем боргу.
Як вже зазначалось, розмір 3% річних, нарахованих позивачем на суму основного боргу, складає 10757,16 грн.
Зазначений розмір 3% річних є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
Розмір інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму основного боргу, визначений позивачем, складає 14828,65 грн.
Зазначений розмір інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 22,53 грн. 3% річних та 39,25 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму пені, що стягнута за рішенням господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 року у справі №26/119-12.
Статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з положень ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В той же час правова природа пені зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Тобто, штрафні санкції носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.
Викладене підтверджується положеннями ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.
Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.
Отже, оскільки позивач заявляє до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати, які нараховані ним на суму пені, що стягнута рішенням господарського суду Київської області від 8 листопада 2012 у справі №26/119-12, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України України.
Відтак, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані в цій частині до спірних правовідносин, оскільки штрафні санкції не є грошовим зобов'язанням у розумінні ст. ст. 509, 625 ЦК України, тому такі вимоги залишаються судом без задоволення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2014 року у справі №905/909/13-г.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Бородянкатепловодопостачання» (07800, Київська область, смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 1-а, код 33710516) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) - 10757 (десять тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 16 коп. 3% річних, 14828 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 65 коп. інфляційних втрат та 1822 (одна тисяча вісімсот двадцять дві) грн. 60 коп. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено - 2 жовтня 2014 року
Суддя Заєць Д.Г.