25 вересня 2014 року місто Київ № 810/5515/14
17.11
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів, головуючий - суддя Шевченко А.В., суддів: Панової Г.В., Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І., представників
позивача:- ОСОБА_1,
відповідача: - Тараненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомгромадянина ОСОБА_1
доМіністерства внутрішніх справ України
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
В позовних вимогах позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови публічно вибачитися на адресу ОСОБА_1 за порушення, допущені під час розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 26.07.2011;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України публічно вибачитися на адресу ОСОБА_1 за порушення, допущені під час розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 26.07.2011.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 у справі № 2а-4184/11/1070, яка набрала законної сили згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.04.2014, визнано порушення прав позивача на одержання публічної інформації у передбаченому законодавством обсязі. Вважає, що оскільки протиправність дій відповідача по відношенню до позивача встановлена рішенням суду, а в силу статті 25 Закону України «Про міліцію» обов'язок вибачитися для міліції на вимогу громадянина носить імперативний характер, то така відмова, викладена у листі від 08.05.2014 № Ж-1138 є безпідставною.
В призначений день та час у судове засідання з'явився позивач та представник відповідача.
Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав невстановлення рішенням суду у справі № 2а-4184/11/1070 вини конкретного працівника міліції та відсутності на законодавчому рівні порядку надання публічного вибачення з боку Міністерства внутрішніх справ України.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звертався до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати відповідь Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2011 на інформаційний запит від 26.07.2011 такою, що не відповідає суті запиту; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України надати ОСОБА_1 повну та ґрунтовну відповідь на питання, зазначені у запиті на інформацію від 26.07.2011.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо надання ОСОБА_1 неповної відповіді на запит на інформацію від 26.07.2011. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України надати ОСОБА_1 повну відповідь на запит на інформацію від 26.07.2011.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що надана у відповіді на запит інформація є неповною, оскільки Управлінням ДАІ МВС України у листі № Ж-8 від 05.08.2011 не зазначено: підстави надання відповіді не Міністерством внутрішніх справ України, а Управлінням ДАІ МВС України; нормативно-правові акти МВС України, якими врегульовано поставлені у запиті питання із зазначенням їх номерів та назв; інформація по суті порушених питань або посилання на відомчі нормативно-правові акти, згідно з якими запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.04.2014 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 скасовано, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 залишено в силі.
12.04.2014 позивач в межах Закону України «Про звернення громадян» звернувся із заявою до відповідача, в якій просив провести переатестацію полковника ОСОБА_3 на предмет знання чинного нормативно-правового регулювання у сфері інформаційних відносин та публічно вибачитися із завчасним повідомленням про дату, номер та назву засобу масової інформації, у якому буде наведено текст публічних вибачень на адресу заявника.
Першим заступником начальника Департаменту Державної автомобільної інспекції ОСОБА_4 за дорученням керівництва Міністерства внутрішніх справ України розглянуто заяву позивача від 12.04.2014 та надано відповідь від 08.05.2014 за № Ж-1138.
З відповіді від 08.05.2014 № Ж-1138 вбачається, що на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.04.2014, якою залишено в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2011, надано відповідь на запит на інформацію від 26.07.2011.
Також позивача повідомлено, що полковник ОСОБА_3 звільнений з органів внутрішніх справ, а тому можливість проведення його переатестації на сьогодні відсутня.
Щодо необхідності публічного вибачення в листі від 08.05.2014 № Ж-1138 вказано, що положеннями частини другої статті 25 Закону України «Про міліцію» визначено можливість публічного вибачення міліції на вимогу громадянина при порушенні працівником міліції його прав і законних інтересів, однак рішеннями судів не визнано винного працівника міліції та не зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України публічно вибачатися, а порядок здійснення такого вибачення на вимогу громадянина або його умови, на сьогодні, не визначені положеннями законодавчих або відомчих нормативно-правових актів.
Позивач вважає дії по відмові публічно вибачитися протиправними і просить суд зобов'язати відповідача вибачитися на адресу позивача за порушення, допущенні під час розгляду запиту на інформацію від 26.07.2011, що і є предметом даного адміністративного позову.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Статтями 2 та 10 Закону № 565 передбачені основні завдання та обов'язки міліції.
Частиною другою статті 3 Закону № 565 встановлено, що діяльність міліції є гласною. Міліція оприлюднює інформацію та надає інформацію на запити відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Статтею 7 Закону № 565 визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів, в тому числі, і державної автомобільної інспекції.
Відповідно до статті 25 Закону № 565 працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.
Працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.
Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.
Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
Статтею 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI встановлена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, яку несуть особи, винні у вчиненні таких порушень за, в тому числі, надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації.
Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Проаналізувавши вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що надання повної відповіді на запити на інформацію з боку працівників державної автомобільної інспекції відноситься до основних завдань і обов'язків міліції.
Суд не погоджується з доводами відповідача, що на законодавчому рівні відсутній порядок принесення публічних вибачень, конкретного працівника не визнано винним, а Міністерство внутрішніх справ України не може відповідати за рішення, дії або бездіяльність працівника, який звільнений.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2007 «Доніченко проти України» Суд зазначив, що відповідно до національного законодавства, зокрема статті 25 Закону України «Про міліцію», міліція несе відповідальність за вжиття заходів, необхідних для виправлення порушень прав громадян, що відбулися через дії її працівників. Те ж положення передбачає низку засобів юридичного захисту для такого порушення, включаючи відновлення прав громадян, компенсацію завданої шкоди та публічне вибачення. Наведене вище положення Закону України «Про міліцію» доповнювалося статтею 56 Конституції України, яка гарантує кожному право на компенсацію державними органами влади за шкоду, яка була завдана внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності цих органів влади або їх представників під час виконання службових обов'язків.
Далі Суд зазначає, що місцевим судом було визначено, що право заявника на повагу до гідності та честі було порушено працівниками міліції, які виконували свої службові обов'язки. Суд встановив, що національні органи державної влади відповідальні за дії цих працівників міліції.
На думку Суду, той факт, що саме двоє працівників міліції були особисто згадані в резолютивній частині рішення, а не районний відділ міліції, у якому вони працювали, чи Міністерство внутрішніх справ, не звільнив органи міліції, а відповідно й державу, від зобов'язання виправити вчинки своїх працівників.
За цих обставин Суд дійшов висновку, що держава повинна нести відповідальність за виконання рішення суду у повному обсязі, включаючи його нематеріальну частину.
Тобто, цим рішенням Європейський суд з прав людини закріпив положення, що визначення вини конкретного працівника, який в подальшому був звільнений, не звільняє державу від публічного вибачення на адресу особи, яка зазнала порушень своїх прав.
Водночас, при розгляді даної справи суд вважає, що порушені права позивача були в повній мірі відновлені рішенням у справі № 2а-4184/11/1070 та подальшими діями відповідача.
Листом від 08.05.2013 № Ж-1138 відповідач на виконання рішення у справі № 2а-4184/11/1070 надав відповідь по суті звернення від 26.07.2011. Позивачем не наведено будь-яких доводів щодо виконання рішення суду у справі № 2а-4184/11/1070 не в повній мірі.
Суду не доведено безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між вказаними протиправними діями відповідача і шкодою нематеріальною, яку отримав позивач у зв'язку з неналежним розглядом його звернення.
Це є лише припущеннями позивача, які не можуть бути визнані як належні докази у справі. Інших доказів, які б свідчили про заподіяння позивачу шкоди (її нематеріальної частини) у зв'язку з наданням неповної відповіді на його звернення від 26.07.2011 суду надано не було.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що обраний у даному випадку спосіб захисту прав не співмірний із порушенням прав позивача, які мали місце.
Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Проте, ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин саме позивача.
Отже, при розгляді адміністративної справи суд встановлює наявність або відсутність порушених прав позивача з боку органів державної влади на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, покладений на суб'єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій (рішень, бездіяльності) не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень та вимог.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, виходячи із заявлених позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: Шевченко А.В.
Судді: Панова Г.В.
Спиридонова В.О.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 30 вересня 2014 р.