Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" вересня 2014 р.Справа № 922/2839/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Воронько В.В.
розглянувши справу
за позовом КП "Харківські теплові мережі", м. Харків
до ФОП ОСОБА_1, смт. Покотилівка
про стягнення 27417,45 грн.
за участю представників:
позивача - Падалко О.О., довіреність №38-4425/395 від 23.11.10 р.,
відповідача - не з'явився,
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача 27417,45грн. боргу, в тому числі: 23765,21грн. основного боргу, 2570,42грн. інфляційних, 938,45грн. 3% річних та 143,37 грн. пені. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №13494 від 01.10.2012р., внаслідок чого виникла заборгованість.
Ухвалою суду від 02.09.14р. клопотання представника позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ст. 69 ГПК України - задоволено та строк вирішення спору продовжено по 25.09.14р.
23.09.14р. представник позивача надав супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 23.09.14р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судові засідання 02.09.14р. та 23.09.14р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось на адресу суду з довідкою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Виходячи з вищенаведеного, оскільки ухвали господарського суду направлялись на адресу, яка вказана у свідоцтві про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1, суд вважає відповідача таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді.
Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 30.07.14р. сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Таким чином, керуючись статтею 75 ГПК України, суд розглядає справу за наявними матеріалами у справі без участі представника відповідача та без відзиву на позов.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази позовної заяви, оцінивши наявні докази, суд виходить з наступного.
КП "Харківські теплові мережі" згідно укладеного договору №13494 від 01.10.2012 р. на купівлю - продаж теплової енергії в гарячій воді зобов'язалось постачати ФОП ОСОБА_1 (Споживач) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується: оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.
Так, позивач здійснив відпустку теплової енергії відповідачу по договору в повному обсязі. На підставі чого відповідачу були направлені рахунки за спожиту теплову енергію. Відповідач сплачував рахунки, але не в повному обсязі.
Борг за неналежне виконання договірних обов'язків станом на 01.07.2014р. складає 23 765,21 грн., який утворився за період з листопада 2012р. по листопад 2013р., з яких 17 735,25 грн. споживач повинен був оплатити відповідно до п. 6 Додатку №1 від 01.10.2012 року до договору № 13494 від 01.10.2012р., як вартість фактично спожитої теплової енергії з моменту фактичного користування приміщенням до моменту укладання договору.
Постачання теплової енергії відповідачу підтверджується актом про включення та про відключення опалення підписаного сторонами.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані суду та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 23765,21 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст.ст. 193,198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 23765,21 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 23765,21 грн. заборгованості, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, підтверджені документами та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Пунктом 7.2.3 Договору передбачено, що несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення за період з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до п.1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
В ч. 2 ст. 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, стягненню підлягає пеня в повному обсязі в сумі 143,37 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 938,45 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2570,42 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 938,45 грн.
Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 2570,42грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 2570,42 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статей 44-49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 258, 526, 509, 526, 530, 546, 548, 549, 598, 612, 625, 762 ЦК України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197, 232, 343 ГК України; ст.ст. 1, 4, 12, 32, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11 р/рахунок 260333012313 у ВАТ "Державний ощадний банк України" м. Харкова МФО 351823, код ОКПО 31557119) заборгованість в сумі 23765,21 грн., пеню в сумі 143,37 грн., 3% річних в сумі 938,45 грн., інфляційні в сумі 2570,42 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 29.09.2014 р.
Суддя Л.В. Шарко