Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/2024/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ябчик Н. М.
Доповідач Белінська І. М.
Іменем України
18.09.2014 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Карпенка О.Л.,
Потапенка В.І.,
при секретареві - Пітель Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Знам»янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 6 червня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання майна спільною власністю подружжя та права власності на ? частку цього майна,
У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 та про визнання права власності на ? частину квартири.
Посилалась на те, що зазначена квартира належить їй та її колишньому чоловікові ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки вона була придбана ними в період шлюбу за рахунок зароблених нею грошей в Італії. Договір купівлі-продажу квартири від 7.08.2009 року було оформлено на ОСОБА_8, і вона вважала, що квартира є спільною сумісною власністю з чоловіком. Про те, що у договорі купівлі-продажу вказано про те, що ця квартира придбана ОСОБА_8 за власні кошти у період шлюбу, їй відомо не було. Підписана нею у нотаріуса заява, яка підтверджує зазначену обставину, вчинена нею під впливом помилки щодо обставин правочину.
Рішенням Знам»янського міськрайонного суду від 4.08.2010 року шлюб між нею та ОСОБА_8 було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_5, а спадкоємцем за законом - ОСОБА_7, її (позивачки) та ОСОБА_8 син.
У березні 2014 року позивачка доповнила позовні вимоги. (а.с.190, т.1). Просила також визнати за нею право власності на ? частину гаража НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Чайка», придбаного у липні 2002 року, тобто у період шлюбу з ОСОБА_8 за спільні кошти.
Рішенням Знам»янського міськрайонного суду від 6 червня 2014 року позов задоволено: спірну квартиру та гараж визнано об»єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_8 та визнано за позивачкою право власності на ? частину цього майна.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення через неповне з»ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновку суду обставинам справи. Вказує на невідповідність висновку суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Рішення суду в частині визнання за позивачкою права власності на ? частину гаража фактично не оскаржене, хоча у скарзі ставиться питання про скасування рішення в цілому.
Заслухавши пояснення ОСОБА_5, її представника адвоката ОСОБА_9, які просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, заперечення представника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_10, дослідивши долучені до справи письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Знам»янського міськрайонного суду від 6 червня 2014 року - частковому скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтвержується, що 9.01.1993 року ОСОБА_6 і ОСОБА_8 зареєстрували шлюб у відділі РАЦС Знам»янського МРУЮ Кіровоградської області, який було розірвано на підставі рішення Знам»янського міськрайонного суду від 4.08.2010 року (а.с.8).
1.06.2012 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.
На підставі договору купівлі-продажу від 7.08.2009 року ОСОБА_8 набув право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку заповів ОСОБА_5 ( заповіт від 2.10.2012 року).
Задовольняючи позов в частині визнання зазначеної квартири спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із встановленого ним на підставі показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 факту того, що вона була придбана за спільні кошти цього подружжя.
Проте, такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального та матеріального права, яке призвело до ухвалення неправильного рішення, безпідставно визнав встановленими обставини, які насправді є недоведеними.
Застосувавши до спірних правовідносин положення ст.61 Сімейного Кодексу України, якою визначені об»єкти права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції не взяв до уваги положення ст.57 СК України, якою визначено майно, яке може належати дружині або чоловікові на праві особистої приватної власності, зокрема її частини 3, яка передбачає, що майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
При встановленні обставин щодо придбання спірної квартири, суд не дотримався вимог частин 1, 3 ст.212 ЦПК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що вона була придбана за спільні кошти колишнього подружжя. Так, згідно із а.1.8 договору купівлі-продажу спірної квартири, покупець - ОСОБА_8 ствердив той факт, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, але заявив, що купує вказану квартиру самостійно за власні кошти, які є його особистою власністю, а не спільною сумісною, що підтверджується заявою дружини ОСОБА_6, справжність підпису якої на цій заяві засвідчено приватним нотаріусом Знам»янського міського нотаріального округу ОСОБА_14 Зазначено також про те, що цей факт відомий продавцю, який відчужує цю квартиру за згодою своєї дружини ОСОБА_15 Копія заяви ОСОБА_6 від 7.08.2009 року, в якій вона повідомила нотаріуса про те, що спірна квартира є особистою приватною власністю її чоловіка ОСОБА_8 та яка придбана на кошти, що не є спільною сумісною власністю подружжя, долучена судом першої інстанції до матеріалів справи ( а.с.207,т.1).
Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги зазначені обставини, не навів мотивів, з яких він взяв до уваги лише показання свідків, які суперечать змісту договору купівлі-продажу квартири, недійсність якого не визнана у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивачкою позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним не заявлялись; показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11 про те, що квартира була придбана за кошти ОСОБА_6, які вона заробила в Італії, є їх припущенням, оскільки джерело їх обізнаності щодо цієї обставини судом першої інстанції встановлено не було, клопотання про їх допит у суді апеляційної інстанції позивачем не заявлялося. Згідно із ст.63 ЦПК України не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Показання свідка ОСОБА_13 про те, що за спірну квартиру «розраховувалась» позивачка не спростовують того факту, що квартира була придбана за кошти, що належали її ( ОСОБА_6) чоловікові особисто, оскільки вони суперечать змісту договору купівлі-продажу та заяві ОСОБА_6 від 7.08.2009 року, поданій до нотаріуса перед укладенням договору.
Посилання позивачки на те, що підписавши зазначену заяву, вона помилялась щодо наслідків укладення її чоловіком договору купівлі-продажу квартири, не підтверджені належними та допустимими доказами та суперечать її змісту, який свідчить про те, що нотаріус роз»яснив їй зміст, зокрема ст.57 СК України.
За таких обставин підстави для визнання спірної квартири об»єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя та про визнання права власності за позивачкою на ? її частину - відсутні.
Згідно пп.2,3,4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині визнання спірної квартири об»єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та про визнання за ОСОБА_6 права власності на ? її частину підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову ОСОБА_6 у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині ( щодо гаража) рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки підстав для його скасування апеляційна скарга ОСОБА_5 не містить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Знам»янського міськрайонного суду від 6 червня 2014 року скасувати у частині визнання квартири АДРЕСА_2 об»єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та про визнання за ОСОБА_6 права власності на ? частину цієї квартири - скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 у цій частині позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.