02 жовтня 2014 року м. Мукачево Справа № 303/2852/14-к
№1-кп/303/268/14
номер рядка стат. звіту -2
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі: головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Мукачево кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мукачево Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого, раніше судимого (останній раз 26.07.2013 Мукачівським міськрайонним судом за ст. 122 ч. 1 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 (один) рік,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою ст. 122 Кримінального кодексу України,
За участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ;
потерпілого - ОСОБА_5 ;
обвинуваченого - ОСОБА_3 ;
ОСОБА_3 27 лютого 2014 року о 22 годині 30 хв. знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків, з метою завдання тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з останнім, пов'язаних з вимогою потепілого до обвинуваченого звільнити займане ним приміщення, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , наніс один удар рукою в область лівої сторони потилиці та один удар ногою по ногах потерпілого ОСОБА_5 , внаслідок чого останній впав на підлогу. Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_3 наніс лежачому на землі потерпілому ОСОБА_5 рукою, зжатою у кулак, неменше трьох ударів в область лівої сторони тулуба.
Своїми діями ОСОБА_3 спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді забійної рани в потиличній області голови зліва, на внутрішній поверхні верхньої губи; синця в під пахвинній області зліва на рівні 6, 7 ребер; перелом 10-го ребра зліва, які у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 19.03.2014 №165/14 відносяться до групи тілесних ушкоджень середньої ступені тяжкості, згідно з п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень», як такі, що потягли за собою розлад здоров'я на строк понад 21 день.
Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 Кримінального кодексу України не визнав повністю, з посиланням та те, що дійсно 27 лютого 2014 року, у вечірній час, прийшов до потерпілого ОСОБА_5 , з метою забрати кошти від останнього за ненадані ним стоматологічні послуги його знайомим. В ході розмови між ними дійсно виникла сварка. Однак жодних тілесних ушкоджень він потерпілому не завдавав, хоча ОСОБА_5 погрожував йому тим, що напише на нього заяву до правоохоронних органів, якщо він від нього не відчепиться. Таку поведінку потерпілого пояснює тим, що ОСОБА_5 є поганою людиною, яка веде антиморальний спосіб життя, зловживаючи алкогольними напоями та іншими шкідливими звичками. Що стосується виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, то не заперечує їх фактичної наявності станом на 27.02.2014. Однак вказані тілесні ушкодження були наслідком побутової травми потерпілого, яку ОСОБА_5 отримав перед тим. Він (обвинувачений), в свою чергу, навіть допомагав ОСОБА_5 мобілізувати місце пошкодження, перев'язавши його простирадлом приблизно за два - три тижні перед тим.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 Кримінального кодексу України, суд, розглянувши дане кримінальне провадження, дійшов до висновку, що вина ОСОБА_3 за його обвинуваченням доведена повністю і підтверджується зібраними по справі та дослідженими в судових засіданнях наступними доказами.
Так, допитаний у якості потерпілого ОСОБА_5 пояснив суду, що ввечері 27 лютого 2014 року йому зателефонував знайомий ОСОБА_6 з пропозицією орендувати його приміщення, де на той момент проживав обвинувачений. Прийнявши таку пропозицію, попросив обвинуваченого у телефонному режимі звільнити приміщення, однак ОСОБА_3 це обурило і він став словесно його ображати, а після цього, прийшовши до нього в квартиру почав бити, нанісши декілька ударів в область тулуба та голови. За твердженням потерпілого свідками бійки були ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Характеризуючи послідовність ударів, які обвинувачений йому завдавав, потерпілий зазначив, що перший удар був нанесений в область його голови стороннім предмето, який обвинувачений держав в руці, а саме металевою «кружкою», потім обвинувачений ударом ноги підбив його ноги, внаслідок чого він впав на підлогу. Надалі обвинувачений наніс йому декілька ударів в область тулуба руками та ногами.
Свідок ОСОБА_7 показала суду, що 27.02.2014 знаходилася вдома у ОСОБА_5 , до якого ввечері прийшов ОСОБА_8 . Через декілька хвилин почула крики. Саму бійку не бачила, оскільки знаходилася в іншій кімнаті, однак коли вийшла з неї, то побачила, що у потерпілого з голови йде кров.
Свідок ОСОБА_6 показав, що 27.02.2014 року зустрівся із ОСОБА_5 у належній йому квартирі. Фактичною причиною їх зустрічі, було його бажання орендувати частину квартиру. ОСОБА_5 на його пропозицію погодився та зателефонував обвинуваченому з проханням звільнити вказане приміщення. Через деякий час обвинувачений прийшов до потерпілого, в ході розмови між ними розпочалася сварка. Очевидцем бійки він не був, оскільки пішов по своїх справах, залишивши обвинуваченого та потерпілого за сваркою.
Вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 Кримінального кодексу України, підтверджується також й іншими дослідженими судом доказами, а саме висновком судово-медичного обстеження №123/14 (а.с. 83-84 Доданку до матеріалів кримінального провадження), згідно з даними якого у ОСОБА_5 були виявлені тілесні ушкодження від дії тупих предметів по механізму удару у виді забійних ран в потиличній області голови зліва, на внутрішній поверхні верхньої губи; синця в під пахвинній області зліва на рівні 6, 7 ребер, перелому 10 ребра зліва. По давності виникнення можуть вкладатись в дату події, що мала місце 27.02.2014 року і відноситься до групи тілесних ушкоджень середньої ступені тяжкості згідно з п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень», як такі, що потягли за собою розлад здоровґя на строк понад 21 день.
Таким чином, показами потерпілого ОСОБА_5 , з якими узгоджуються також і покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо фактичної наявності сварки між обвинуваченим та потерпілим, яка мала місце 27.02.2014 у приміщенні квартири АДРЕСА_2 підтверджується вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 122 Кримінального кодексу України.
Крім того, свідок ОСОБА_7 підтвердила суду також наявність певних тілесних ушкоджень у потерпілого, після того як вона чула сварку, знаходячись у кімнаті на другому поверсі квартири. На фактичну наявність сварки між обвинуваченим та потерпілим вказав також і свідок ОСОБА_6 , який був її безпосереднім очевидцем.
В свою чергу, вищевказаними даними судово - медичного обстеження підтверджені обставини щодо наявності у потерпілого тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які по давності виникнення можуть вкладатися в дату події, що мала місце 27.02.2014.
У взаємозв'язку з вищевказаними показами потерпілого та свідків, результати судово - медичного обстеження ОСОБА_5 дають суду об'єктивні підстави для висновку про безпосередню наявність причинно-наслідкового зв'язку між виявленими у потерпілого тілесними ушкодженнями та тією подією, яка мала місце 27.02.2014 у квартирі за адресою АДРЕСА_3 .
Про фактичне перебування ОСОБА_3 27.02.2014, у належній потерпілому квартирі, та про наявність між ними сварки, не заперечив також і сам обвинувачений.
Поряд з цим, суд не може погодитись з позицією обвинуваченого ОСОБА_3 з приводу зацікавленості потерпілого ОСОБА_5 у наданні останнім неправдивих показів відносно нього, оскільки такі є надуманими припущеннями, без будь - якого доказового підґрунтя. Вищевказані доводи обвинуваченого є нелогічними і повністю спростовуються сукупністю всебічно і об'єктивно досліджених в судових засіданнях доказів, та на яких суд ґрунтує свій висновок про доведеність вини обвинуваченого поза розумним сумнівом.
Відхиляються судом також і посилання обвинуваченого на те, що тілесні ушкодження у потерпілого виникли до 27.02.2014, оскільки він, приблизно за два тижні перед тим, допомагав ОСОБА_5 мобілізувати місце пошкодження, перев'язавши його простирадлом, оскільки такі доводи є доказово непідтвердженими та спростовуються даними судово - медичного обстеження відносно ймовірної дати отримання потерпілим тілесних ушкоджень.
В процесі судового розгляду кримінального провадження обвинувачений не заявляв будь - яких клопотань про виклик тих чи інших свідків, які б могли підтвердити його версію про отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень у вигляді зламаного ребра задовго перед 27.02.2014.
Виходячи із загальних засад кримінального процесуального закону, суд зазначає, що обвинувачений вправі обрати будь - який спосіб захисту, зокрема і такий, як не визнання своєї вини, однак суд критично відноситься до таких показів обвинуваченого та відхиляє їх, оскільки вони не знайшли свого обєктивного підтвердження за наслідками судового розгляду даного кримінального провадження.
Оцінюючи вищевказані докази, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними, а також достатніми для постановлення обвинувального вироку.
Також слід констатувати, що ніяких зауважень з приводу порушення вимог КПК України, при проведенні слідчих дій, зокрема щодо фальсифікації тих чи інших доказів, обвинувачений на досудовому розслідуванні кримінального провадження, не зробив.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, оцінивши їх у сукупності та взаємозв'язку, прийшов до висновку про обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_3 обвинувачення, про його винність у скоєнні встановленого судом кримінально-караного діяння та правильність кваліфікації дій обвинуваченого за частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам та обґрунтовані сукупністю доказів, які досліджені судом під час судового розгляду кримінального провадження.
Обставина щодо невизнання обвинуваченим своєї вини по пред'явленому обвинуваченню не спростовує вищевказаний висновок суду, а є, виключно, способом, реалізація якого спрямована на уникнення ОСОБА_9 відповідальності за вчинене ним протиправне діяння.
При вирішенні питання щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 за вчинене ним кримінальне правопорушення, суд, в загальному, виходить з наступного.
Правовими приписами частини другої ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно з вимогами частини другої ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.
Статтею 65 Кримінального кодексу України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
З вищевказаними положеннями ст. 65 Кримінального кодексу України в повній мірі кореспондуються і приписи, які містяться в постанові пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якими, серед іншого, також передбачено, що призначаючи покарання в кожному конкретному випадку суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у відповідності зі ст. 65 Кримінального кодексу України, суд, передусім, враховує відношення обвинуваченого до вчиненого. Так, незважаючи на обставину щодо підтвердження його вини у вчиненні кримінального правопорушення дослідженими судом доказами, які суд відніс до числа достовірних, обвинувачений не зробив для себе правильних та критичних висновків, а намагаючись в будь - який спосіб уникнути кримінальної відповідальності вживав заходів з метою викривлення об'єктивної дійсності по даному кримінальному провадженню.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 судом не встановлено.
В свою чергу, за обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_3 суд визнає рецидив злочинів.
Поряд з цим, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово в минулому притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення різного роду кримінально караних діянь, в тому числі й за аналогічні до даного правопорушення (а.с. 18-20 Додатку до кримінального провадження).
Крім того, ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку, встановленого по відношенню до нього на підстаі вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.07.2013 (а.с. 28-30 Додатку до кримінального провадження).
Враховуючи конкретні обставини скоєного кримінального правопорушення (злочину), особу обвинуваченого, який в минулому неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за аналогічні правопорушення, злочини вчинив в період іспитового строку, що свідчить про нього як про особу, що не бажає ставати на шлях виправлення, його схильність до злочинної діяльності і в кінцевому результаті про відсутність позитивних змін в особистості обвинуваченого та його неготовність до самокерованої правосвідомої поведінки у суспільстві, суд приходить до висновку, що необхідним і достатнім видом покарання, для виправлення обвинуваченого та попередження з його боку скоєння нових злочинів, буде позбавлення волі. Призначення більш м'якого покарання, на думку суду, невідповідатиме даним про особу обвинуваченого, та суперечитиме основним засадам призначення покарання та правовим положенням частини другої ст. 50 Кримінального кодексу України, якою визначено мету покарання.
Підстав для застосування положень ст. 75 Кримінального кодексу України, з огляду на дані про особу обвинуваченого та вищенаведені обставини, суд не знаходить.
До вступу вироку в законну силу, з урахуванням відповідного клопотання прокурора, обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлявся.
Процесуальні витрати також є відсутніми.
Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 369 - 371, 373 - 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою ст. 122 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
2. На підставі ст. 71 Кримінального кодексу України до призначеного судом покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте покарання у вигляді 6 (шести) місяців позбавлення волі за вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.07.2013 року, та за сукупністю вироків остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 2 (двох) років та 6 (шести) місяців позбавлення волі.
3. До вступу вироку в законну силу, обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, негайно взявши його під варту в залі судового засідання.
4. Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з 02.10.2014 року.
5. Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, у разі не подання на нього апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
6. Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
7. Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Головуючий ОСОБА_1