25 вересня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Євтушенко О.І., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за користування позикою;
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними та встановлення факту, що має юридичне значення
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня
2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року
У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів за користування позикою.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 жовтня
2010 року відповідно до розписки відповідач у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позичила грошові кошти в розмірі 135 000 грн з кінцевим терміном повернення 1 листопада 2011 року.
9 листопада 2010 року відповідно до розписки ОСОБА_5 у присутності свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 позичила у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 135 000 грн з кінцевим терміном повернення до 1 листопада 2011 року.
Відповідач у зазначений в розписках термін грошові кошти не повернув, і лише 26 січня 2013 року ОСОБА_4 було сплачено 135 000 грн по розписці від 25 жовтня 2010 року та 26 лютого 2013 року сплачено 135 000 грн по розписці від 9листопада 2010 року. Тому ОСОБА_4, просив стягнути з відповідача кошти за користування позикою.
У січні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними та встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з квітня 1994 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5, проживають разом у будинку АДРЕСА_1, ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет. Вказував, що при складанні розписки від
25 жовтня 2010 року він був свідком, але письмової згоди, як чоловік не надавав, про існування розписки від 9 листопада 2010 року дізнався лише в грудні 2013 року після надходження позову до суду. Вказані договори фактично створюють обов'язки не лише для ОСОБА_5, а й для нього, оскільки погашення заборгованості ОСОБА_4 має право звернути стягнення на спільне майно подружжя. Тому просив встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1 січня 2004 року до дня звернення до суду 22 січня 2010 року та визнати договори позики від
25 жовтня 2014 року та 9 листопада 2010 року укладені між
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсними.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за користування позикою задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 401 грн 34 коп, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 5 026 грн 44 коп, та проценти за користування грошовими коштами в розмірі 23 304 грн 86 коп за борговою розпискою від
25 жовтня 2010 року; інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 265 грн 94 коп, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 5 370 грн
42 коп, та проценти за користування грошовими коштами в розмірі 23 734 грн 83 коп за борговою розпискою від 9 листопада 2010 року, всього стягнуто 58 103 грн 83 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 581 грн 4 коп. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними та встановлення факту, що має юридичне значення задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1січня 2004 року до 22 січня 2014 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 липня
2014 року рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2014 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня
2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_4 заборгованості за користування позикою та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не перевіряються.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за користування позикою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що боржник відповідно до вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, та відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має також право на одержання від позичальника процентів від суми позики за ставкою Національного банку України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що
25 жовтня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено розписку, згідно якої відповідач у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позичила грошові кошти в розмірі 135 000 грн з кінцевим терміном повернення 1 листопада 2011 року. 9 листопада 2010 року відповідно до розписки ОСОБА_5 у присутності свідків
ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 позичила у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 135 000 грн з кінцевим терміном повернення до 1 листопада 2011 року (а. с. 5, 6).
Відповідач у вказаний у розписках термін кошти не повернув, і лише 26 січня 2013 року позивачу було сплачено 135 000 грн за розпискою від 25 жовтня 2010 року та 26 лютого 2013 року сплачено 135 000 грн за розпискою від 9 листопада 2010 року, що підтверджується розписками відповідача (а. с. 16, 18).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що борг ОСОБА_5 повернула, але не у визначений у розписках строк, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, оскільки боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від
16 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_4, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за користування позикою, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними та встановлення факту, що має юридичне значення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О.І. Євтушенко В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко