ІМенем УКраїни
17 вересня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє від імені публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2014 року,
У травні 2011 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 7 березня 2008 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № МL-702/731/2008 згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 98 431,00 швейцарських франків строком до 7 березня 2037 року зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № PML 702/731/2008 від 7 березня 2008 року, згідно умов якого остання зобов'язалась забезпечувати повне і своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_3 перед позивачем за кредитним договором. Крім того, зобов'язання за вказаним кредитним договором також були забезпечені укладеним між ОСОБА_3 та банком іпотечним договором № PML 702/731/2008 від 7 березня 2008 року, предметом якого була квартира АДРЕСА_1. Згодом вказаний предмет іпотеки був відчужений у процесі проведення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_3 без відома та згоди іпотекодержателя ОСОБА_7 Остання продала цю квартиру, на підставі договору купівлі-продажу - ОСОБА_5 У зв'язку з тим, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, просило задовольнити позов.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1071668 грн 96 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_6, яка діє від імені ПАТ «ОТП Банк», звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відчуження квартири відбулося примусово, у відповідності з процедурою банкрутства, передбаченої спеціальним законом, тому на неї не може бути звернуто стягнення як на предмет іпотеки.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Судом встановлено, що 7 березня 2008 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладено кредитний договір № МL-702/731/2008 згідно з умовами якого, відповідач отримала кредит у розмірі 98 431,00 Швейцарських франків строком до 7 березня 2037 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі. На забезпечення виконання зобов'язань перед банком за вказаним кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № PML 702/731/2008 від 7 березня 2008 року, за умовами якого в разі прострочення виконання зобов'язань банк має право на звернення стягнення на іпотечне майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.
Постановою господарського суду Харківської області від 7 липня 2010 року СПДФО ОСОБА_3 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та скасовано арешти, що накладені на майно боржника, інші обмеження щодо розпорядженням майном боржника та призначено ліквідатора арбітражного керуючого Богомазова П.С.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була вилучена з обтяження на підставі зазначеної постанови та відчужена в процесі ліквідаційної процедури за договором купівлі-продажу від 17 грудня 2010 року, укладеним між ліквідатором банкрута СПДФО ОСОБА_3, Богомазовим П.С. та ОСОБА_7, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_9 за реєстровим № 373.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 липня 2011 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_7 вказану квартиру, право власності на яку зареєстроване за нею КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації 21 жовтня 2011 року.
Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Статтею 23 цього Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Реалізація майна, що є предметом іпотеки, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, не припиняє іпотеку, тому вона зберігає чинність при переході права власності на предмет іпотеки до іншої особи, отже, на нього може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у справі № 6-7цс13, розглянутій ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України.
У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не звернули уваги на системний зміст ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», згідно з якою до ОСОБА_7, покупця предмета іпотеки, дійсною є іпотека, яку ОСОБА_3 передала банку на забезпечення виконання своїх зобов'язань, оскільки майно відчужувалось хоча і ліквідатором банкрута в процесі банкрутства, але від імені іпотекодавця ОСОБА_3 Тобто в даному випадку є перехід права власності на предмет іпотеки.
З огляду на викладене погодитись із ухваленими судами рішеннями в частині відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки неможливо.
Порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення в цій частині, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому їх законність судом касаційної інстанції не перевіряється.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє від імені публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2014 року в частині вирішення вимог про звернення стягнення н предмет іпотеки скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді:Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук