24 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Дніпропетровського міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_3, треті особи: Державна інспекція сільськогосподарського господарства у Дніпропетровській області, садове товариство «Геотехнік», про визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року,
У березні 2013 року Дніпропетровський міжрайонний екологічний прокурор звернувся до суду з указаним позовом в інтересах держави в особі Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням XXII сесії IV скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 23 березня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_5 у приватну власність було надано земельну ділянку площею 0,1229 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_6 у приватну власність було надано земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_7 у приватну власність було надано земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_8 у приватну власність було надано земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_9 у приватну власність було надано земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку. Указане рішення було відмінено рішенням IX сесії V скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області № 127 від 12 грудня 2006 року за наслідками розгляду протесту прокурора. Незважаючи на викладене, ОСОБА_3 набув право власності на зазначені вище земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 7 серпня 2007 року та оформив право власності на них на своє ім'я. Спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду та розташовані у прибережно-захисній смузі річки Дніпро. Крім того, із листа ПАТ «Дніпрогаз» від 15 лютого 2013 року убачається, що по вказаним земельним ділянкам проходить підземний газопровід середнього тиску діаметром 219 мм, у зв'язку з чим необхідно уздовж траси підземного газопроводу виділити смуги завширшки 2 м з обох боків від осі газопроводу, в межах яких не допускаються складання матеріалів і обладнання, садіння дерев, влаштування стоянок автотранспорту, гаражів, кіосків та інших споруд. Технічний стан зовнішніх газопроводів і споруд повинен контролюватися комплексом заходів (обходом, комплексним обстеженням за допомогою приладів, вимірювань потенціалів та ін.). Таким чином, сам факт розташування на спірних земельних ділянках газопроводу середнього тиску виключає можливість їх відчуження та будь-якого будівництва без дозволу ПАТ «Дніпрогаз».
Ураховуючи викладене, а також те, що вказані вище земельні ділянки розташовані у прибережно-захисній смузі, прокурор просив задовольнити позов.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року, поновлено строк позовної давності для звернення до суду, позов Дніпропетровського міжрайонного екологічного прокурора задоволено. Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ № 474631, ЯЕ № 474632, ЯЕ № 474633, ЯЕ № 474634, ЯЕ № 474635, видані на ім'я ОСОБА_3, та зобов'язано останнього повернути земельні ділянки у власність держави в особі Кіровської селищної ради Дніпропетровської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Дніпропетровського міжрайонного екологічного прокурора відмовити.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов Дніпропетровського міжрайонного екологічного прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що достовірно встановлено фактичне розміщення спірних земельних ділянок у межах законодавчо визначеної 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро, що підтверджується актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області від 1 лютого 2013 року. Крім того, по спірним земельним ділянкам проходить підземний газопровід середнього тиску 219 мм. Наведене унеможливлює їх знаходження у приватній власності ОСОБА_3, а також забороняється проведення на них будь-якого будівництва без дозволу ПАТ «Дніпрогаз». Апеляційний суд також дійшов висновку, що відсутність проекту землеустрою прибережних захисних смуг не спростовує фактичного існування прибережної смуги річки Дніпро.
Проте повністю погодитися із такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що рішенням XXII сесії IV скликання Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 23 березня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок» в смт Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області ОСОБА_5 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1229 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_6 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_7 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_8 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку; ОСОБА_9 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1228 га по АДРЕСА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку.
На підставі зазначеного рішення указані особи отримали державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯА № 178258, ЯА № 178259, ЯА № 178261, ЯА № 178262, ЯА № 178263.
Рішенням Кіровської селищної ради № 127 від 12 грудня 2006 року за протестом прокурора було скасовано рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровської району Дніпропетровської області від 23 березня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок».
Постановою Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 2 серпня 2013 року скасовано рішення Кіровської селищної ради № 127 від 12 грудня 2006 року, яким скасовано рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровської району Дніпропетровської області від 23 березня 2005 року «Про приватизацію земельних ділянок».
На підставі договорів купівлі-продажу від 7 серпня 2007 року ОСОБА_3 придбав спірні земельні ділянки по АДРЕСА_1.
Згідно зі ст. ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Частиною 2 ст. 58 ЗК України визначено, що для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Для великих річок прибережні смуги встановлюються по їх берегах шириною 100 метрів.
За змістом пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок № 434), у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (далі - Постанова № 486 ), з урахуванням конкретної ситуації.
Із чинного земельного та водного законодавства випливає, що на землі прибережних захисних смуг, які є землями водного фонду України, розповсюджується окремий порядок їх надання та використання.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-14сц14, відповідно до положень ст. 88 ВК України, Порядку № 434, Постанови № 486 розмір та межі прибережних захисних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за ст. ст. 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а на землях населених пунктів відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, висновок суду про те, що відсутність проекту землеустрою прибережних захисних смуг не спростовує фактичного існування прибережної смуги річки Дніпро, яка має враховуватися при розгляді матеріалів щодо надання земельних ділянок, є правильним та обґрунтованим.
Разом з тим, відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 73 ЗК України уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронювані зони.
На використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (ч. 1 ст. 110 ЗК України).
Задовольняючи позов, суди в основу свого судового рішення поклали фактично єдиний доказ - це акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області від 1 лютого 2013 року, в якому не зазначено відстань від урізу води річки Дніпро щодо кожної із спірних земельних ділянок; не надано оцінки цьому доказу в контексті його належності та допустимості (ст. ст. 57-59 ЦПК України ) та з огляду на повноваження Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області.
Крім того, згідно зі ст. 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.
Таким чином, чинним законодавством не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок в межах охоронних зон магістральних газопроводів у власність чи користування, а лише визначено ряд обмежень щодо використання таких земельних ділянок, а отже у суду були відсутні підстави для визнання недійсними державних актів з цієї підстави.
У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; покладаючи в основу свого рішення акт перевірки Державної інспекції сільського господарства в Дніпропетровській області від 1 лютого 2013 року, не звернули уваги на те, що указаним актом не встановлено, на якій саме відстані від урізу води річки Дніпро знаходиться кожна із спірних земельних ділянок, та чи знаходяться ці земельні ділянки у 100-метровій зоні повністю або лише деякою частиною.
Також у порушення ч. 3 ст. 61 ЦПК України суд першої інстанції у своєму рішенні послався на неіснуючу ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року, якою нібито залишено без змін рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року. З матеріалів справи убачається, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року, яке в свою чергу було залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року (а. с. 162-163).
Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у порушення ст. 303 ЦПК України, належним чином доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 не перевірив, та припустився помилки, посилаючись у своєму рішенні на наявність кримінального провадження по факту незаконного вилучення спірних земельних ділянок із земель водного фонду як на доказ по справі, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України, оскільки виключно вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: О.В. Закропивний
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко