Справа № 346/7550/13-ц
Провадження № 22-ц/779/2069/2014
Категорія 5
Головуючий у 1 інстанції П'ятковський В. І.
Суддя-доповідач Шалаута Г.І.
24 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Шалаути Г.І.,
суддів: Мелінишин Г.П., Ковалюка Я.Ю.,
секретаря Бойчука Л.М.,
з участю : представників позивача - Сліпко В.М., Романенчука М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Коломийсько-Чернівецької Єпархії Української греко-католицької церкви до ОСОБА_4 про визнання частково недійсними договорів купівлі продажу земельних ділянок, Державних актів на земельні ділянки, визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року, -
У грудні 2013 року Коломийсько-Чернівецька Єпархія Української греко-католицької церкви (далі єпархія) звернулася в суд з вказаним позовом, який мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер владика ОСОБА_5, правлячий Єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії. Після його смерті стало відомо про те, що він, будучи управителем єпархії, протягом 2006-2009 років уклав угоди купівлі-продажу земельних ділянок для єпархії з метою будівництва у майбутньому молодіжного відпочинково-реколекційного центру, в яких покупцем виступав він, як фізична особа, а не єпархія, як юридична особа, через те, що виникли труднощі в оформленні документів на юридичну особу.
Так 29.12.2006 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для ведення сільського господарства площею 0,2963 га в урочищі Кичера, с. Слобода Коломийського району Івано-Франківської області. Того ж дня - 29.12.2006 року між ними був укладений другий договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,6178 га для ведення с/г у тому ж урочищі. Обидва договори нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровані у книзі реєстрації під реєстровими номерами Д-1188 та Д-1190.
19.02.2007 року ОСОБА_5 отримав Державні акти на зазначені земельні ділянки, зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010730500006 та за №010730500007.
05.03.2007 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_7 площею 0,1587 га для ведення с/г в тому ж урочищі, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований у реєстрі під № 694.
15.05.2007 року ОСОБА_5 отримав Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010730500086.
15.07.2009 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_10 площею 0,1047 га для ведення с/г в тому ж урочищі. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі під № 1871.
16.11.2009 року ОСОБА_5 отримав Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010930500210.
Крім того ОСОБА_5 відкрив на своє ім'я валютний рахунок НОМЕР_1 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна», на якому станом на 29.07.2014 року знаходилася сума 24 935 євро та 74 центи (джерело надходження - добровільні пожертви громадян та громадських організацій з-за кордону на потреби єпархії).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина за законом. Спадкоємцем 2-гої черги по закону є відповідач - ОСОБА_4 (брат померлого), який претендує на зазначене майно, як спадкове, оскільки вважає його приватною власністю фізичної особи ОСОБА_5
Посилаючись на наведене, позивач просить:
Визнати частково недійсними зазначені вище договори купівлі продажу земельних ділянок в частині, що стосується покупця з мотивів, що такі угоди є мнимі, укладені без вільного волевиявлення покупця придбавати землю для себе, як для фізичної особи, з причини при укладенні таких угод на юридичну особу виникли труднощі.
Визнати частково недійсними, видані на підставі договорів купівлі-продажу землі Державні акти на право приватної власності на землю на ОСОБА_5, як фізичну особу в частині, що стосується покупця, як такі, що були видані на підставі мнимих угод в частині покупця.
Визнати покупцем за цими договорами купівлі-продажу земельних ділянок Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ, визнати за єпархією право власності на зазначені земельні ділянки та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на спірні земельні ділянки.
Визнати грошові кошти, що знаходяться на валютному рахунку НОМЕР_1 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна» такими, що набуті ОСОБА_5 без достатньої правової підстави, оскільки джерелом надходження таких коштів були добровільні пожертвування віруючих, як допомога церкві, надійшла за цільовим призначенням з-за кордону.
Визнати за єпархією право власності на грошові кошти, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна».
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року позов задоволено в повному обсязі, визнано частково недійсними, в частині покупця : договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2963 га від 29.12.2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,6178 га від 29.12.2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1587 га, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 05.03.2007 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений 15.07.09 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 площею 0,1047 га.
Визнано недійсними чотири Державні акти на право власності на землю, видані ОСОБА_5 на вказані вище земельні ділянки, на підставі зазначених угод купівлі-продажу.
Визнано Коломийсько-Чернівецьку Єпархію Української греко-католицької церкви покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок та визнано за нею право власності на ці земельні ділянки.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на ці земельні ділянки.
Визнано грошові кошти, що знаходяться на валютному рахунку НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна», відкритому на ім'я ОСОБА_5 такими, що набуті ОСОБА_5 без достатньої правової підстави.
Визнано за Коломийсько-Чернівецькою Єпархією Української греко-католицької церкви право власності на грошові кошти в розмірі 24 935 євро та 74 центи, що знаходяться на рахунку НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна».
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на не мотивованість рішення суду та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зокрема, апелянт зазначив, що суд порушив норми матеріального права, визнавши угоди купівлі-продажу недійсними в частині покупця, як такі, що укладені з порушенням вимог ст. 235 ЦК України, та повважав правочин удаваним не в цілому, а лише в частині покупця, що не передбачено нормами матеріального права. Визнавши угоди удаваними в частині покупця, суд чітко не зазначив, який правочин покупець мав на меті вчинити, які саме труднощі виникали при оформленні права власності на юридичну особу, у зв'язку з якими правочини були оформлені на фізичну особу, оскільки ЦК України передбачено рівні права, як для фізичних, так і для юридичних осіб при укладенні ними угод купівлі-продажу.
Також апелянт не погоджується з висновком суду про те, що покупець за договорами купівлі-продажу - ОСОБА_5 придбавав земельні ділянки від імені та за кошти позивача, хоча в матеріалах справи немає жодного доказу на підтвердження такої обставини, а будучи допитаний судом свідок о. ОСОБА_13 показав, що хоча владика ОСОБА_5 і передавав йому кошти для розрахунку з продавцями ОСОБА_6, ОСОБА_14, проте він не може ствердити кому такі кошти належали чи ОСОБА_5 особисто, чи єпархії.
Апелянт вважає, що оскільки є необґрунтованими висновки суду в частині визнання угод купівлі-продажу земельних ділянок недійсними, в частині покупця то такими вважає також і висновки про визнання недійсними Державних актів на ці земельні ділянки, які видані ОСОБА_5 на підставі таких угод.
Апелянт зазначив, що суд допустив також порушення норм процесуального права - ухвалив рішення про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі та не залучив до участі у справі третіх осіб - продавців за оспорюваними договорами купівлі-продажу, оскільки воля продавця на продаж належного йому майна є істотною умовою договору, а суд обмежив їх у такому праві.
Визнавши недійсними державні акти на землю, суд також порушив норми процесуального права - не залучив до участі у справі орган місцевого самоврядування, який видавав такі акти.
Також апелянт зазначив, що суд належним чином не вирішував та не обґрунтував питання пропуску строку позовної давності позивачем в частині вимог щодо визнання угод купівлі-продажу та Державних актів на землю недійсними, оскільки такі були укладені ОСОБА_5 у 2006-2009 роках, про що було достовірно відомо широкому колу осіб, в тому числі і правлячим священикам, оскільки деякі з них приймали участь в процесі підготовки таких угод. Апелянт вважає, що строк позовної давності з часу укладення таких угод минув двічі, що є підставою для відмови в позові.
Апелянт вважає, що суд, задовольняючи вимогу про визнання права єпархії на грошові кошти, порушив принцип диспозитивності, передбачений ст. 11 ЦПК України, оскільки позивач просив визнати за ним право власності на кошти на рахунку НОМЕР_1, відкритому на ім'я ОСОБА_5 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна» не зазначаючи конкретної суми коштів, а суд, отримавши відповідь з банку про те, що такого рахунку нема, а є рахунок за НОМЕР_2, відкритий на ім'я ОСОБА_5 з наявними на ньому коштами на 29.07.2014 року в сумі 24 935 євро та 74 центи, визнав право за позивачем саме на цю суму коштів, хоча позивач не змінював і не уточнював позовних вимог.
Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове, яким в позові єпархії відмовити.
В судове засідання апелянт не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час розгляду апеляційної скарги. Подав через представника за дорученням письмове клопотання про відкладення справи розглядом з мотивів погіршення стану здоров'я, проте підтверджуючих доказів про такий стан, який би перешкоджав його явці до суду не надав, долучив до заяви ксерокопію пенсійного посвідчення НОМЕР_3 про отримання ним пенсії по інвалідності 2-ої групи від загального захворювання. Також у клопотанні не зазначив та не надав доказів того, що його захисник ОСОБА_15 не може з поважної причини приймати участь в судовому засіданні.
Заслухавши думку представників позивача, які вважають клопотання голослівним та необґрунтованим, колегія, порадившись на місці, причину неявки апелянта не визнала поважною та повважала, виходячи зі змісту ст. 305 ЦПК України, що справу можливо розглянути за його відсутності.
Представник позивача ОСОБА_2 доводів апелянта не визнала, подала письмове заперечення з додатками на обґрунтування заперечень та пояснила, що крім оспорюваного майна відповідач успадкував інше рухоме та нерухоме майно, придбане спадкодавцем ймовірно за кошти релігійної громади та пожертви громадян, проте, оскільки прямих доказів про джерела придбання такого майна єпархія не мала, то воно нею не оспорювалося.
Щодо доводів апелянта про необґрунтованість мнимості оспорюваних угод в частині покупця та неясності труднощів, які виникли при укладенні угод пояснила, що ОСОБА_5, як правлячий єпископ, мав ціль придбати земельні ділянки для потреб єпархії, а саме для будівництва в майбутньому молодіжного реколекційного центру відпочинкового типу з житловими будиночками, їдальнею, спортивними спорудами тощо. Однак, як пояснював о. ОСОБА_13, який допомагав єпископу в підготовці оформлення угод, виникли труднощі в законах. Пояснила, що на час укладення угод у 2006-2008 роках у чинному законодавстві -Земельному кодексі України, в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» не було врегульовано питання набуття права власності на землю неприбутковими юридичними особами.
Також вважає вірними висновки суду про те, що покупець ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу придбавав земельні ділянки від імені та за кошти позивача, оскільки такі підтверджено доказами дослідженими судом : розпискою ОСОБА_5, як єпископа, від 29.12.2006 року про те, що він передав ОСОБА_16 12 тис. 300 євро за купівлю у нього землі площею 0,92 га, розпискою ОСОБА_6 про те, що він отримав від владики Кир Миколая ОСОБА_5 такі кошти, фінансовим звітом священика о. ОСОБА_13 для єпископа ОСОБА_5 про витрачені кошти, отримані ним від нього для передачі ОСОБА_6 за купівлю землі (а.с. 29), розпискою ОСОБА_14 про те, що він 20.04.2008 року отримав від священика ОСОБА_13 1000 євро завдатку за продаж землі (а.с. 30), розпискою ОСОБА_10 про отримання нею від священика ОСОБА_13 коштів за продаж землі (а.с. 30), хоча формально у договорах було зазначено, що земельні ділянки придбано за гривні. А тому доводи апелянта щодо необґрунтованості рішення просить відхилити.
Також вважає обґрунтованими висновки суду про неналежність ОСОБА_5, як фізичній особі, коштів на рахунку в банку, відкритому ним на своє ім'я та набуття ним таких без належної правової підстави, оскільки цей факт підтверджено розшифровкою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.155) про джерела надходження таких коштів та переписка між єпархією та благодійною організацією «KIRCHE IN NOT» про цільове призначення таких коштів на потреби церкви (а.с. 139-150).
Просила врахувати, що ці кошти не могли належати ОСОБА_5, як фізичній особі, оскільки особистих доходів ОСОБА_5 не мав і не міг мати в силу свого особливого статусу, так як згідно положень Статуту єпархії повністю утримувався за кошти єпархії з гарантією такого утримання довічно.
Вважає безпідставними доводи апелянта і про порушення судом норм процесуального права ст. 11 ЦПК України - присудження позивачу конкретної суми коштів - 24 935 євро та 74 центи, про які позивач в заяві не зазначав та вказав інший рахунок. Пояснила, що позивач зазначав один і той же рахунок, відкритий ОСОБА_5 в банку, однак перед зазначенням номера рахунку позивач помилково зазначив код 0609, а рахунок є той же - НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна», щодо розміру кошів то позивач не міг знати про розмір, оскільки така інформація є конфіденційною.
Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права - не залучення третіх осіб (продавців) до участі у справі, як сторін оспорюваних угод, та органу місцевого самоврядування вважає голослівними, оскільки права третіх осіб їх не порушені визнанням недійсними угод в частині покупця, так як угоди в цілому не визнано недійсними.
Вважає необґрунтованими також доводи апелянта щодо пропуску строку позовної давності в частині вимог про визнання угод недійсними, оскільки такий строк слід обчислювати з часу, коли позивач дізнався про порушення свого права, з жовтня 2013 року, який ним не пропущено.
Вважає рішення суду першої інстанції законним і справедливим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія суддів не знаходить доводи апелянта обґрунтованими та приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виник спір з приводу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 - єпископа Коломийсько-Чернівецької Єпархії Української греко-католицької церкви з періодом управління єпархією з 02.06.2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, що мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1. За час управлінської діяльності ОСОБА_5 уклав чотири угоди купівлі-продажу земельних ділянок від 29.12.2006 року, від 05.03.2007 року, 15.07.09 року з фізичними особами, в яких покупцем зазначив себе, як фізичну особу, а не єпархію як юридичну особу та отримав Державні акти за ці земельні ділянки через не унормованість у діючому законодавстві питання набуття права на землю за неприбутковими юридичними особами, до яких відноситься згідно Статуту єпархія. Також єпископ ОСОБА_5 за час виконання ним управлінської діяльності єпархією відкрив валютний рахунок НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна», на який надходили кошти з джерел, з яких згідно Статуту єпархії створюється майно єпархії та які станом на 29.07.2013 року склали суму 24 935 євро та 74 центи.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року позов єпархії задоволено в повному обсязі : визнано частково недійсними, в частині покупця : договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2963 га від 29.12.2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,6178 га від 29.12.2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1587 га, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 05.03.2007 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений 15.07.09 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 площею 0,1047 з мотивів, що такі були укладені покупцем без вільного волевиявлення, через відсутність унормованості в чинному законодавстві питання набуття права власності на землю неприбутковими юридичними особами та з підстав невідповідності укладених угод в частині покупця вимогам, встановлених ч. 1-4, 5, 6 ст. 203, ст. 215, 217, 235 ЦК України.
Визнано недійсними чотири Державні акти на право власності на землю, видані ОСОБА_5 на вказані вище земельні ділянки, видані на підставі зазначених угод купівлі-продажу, як незаконні, похідні від первинних угод.
Визнано Коломийсько-Чернівецьку Єпархію Української греко-католицької церкви покупцем за договорами купівлі-продажу земельних ділянок та визнано за нею право власності на ці земельні ділянки.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на ці земельні ділянки.
Визнано грошові кошти, що знаходяться на валютному рахунку НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна», відкритому на ім'я ОСОБА_5 такими, що набуті ОСОБА_5 без достатньої правової підстави.
Визнано за Коломийсько-Чернівецькою Єпархією Української греко-католицької церкви право власності на грошові кошти в розмірі 24 935 євро та 74 центи, що знаходяться на рахунку НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна».
Колегія погоджується з висновками суду про те, що грошові кошти в розмірі 24 935 євро та 74 центи, що знаходяться на рахунку НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль Україна» слід вважати такими, що придбані ОСОБА_5, як фізичною особою без достатньої правової підстави та визнати право єпархії на ці кошти, виходячи з наступних доводів.
У Статуті Коломийсько-Чернівецької Єпархії Української греко-католицької церкви єпархії (стара редакція від 13 грудня 1993 року) зареєстрованому Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України 24.01.1994 року, нова редакція від 11.04.2014 року, зазначено (п. 9.5 стара ред.) що єпархія є юридична неприбуткова організація, яка володіє, користується та розпоряджається майном, яке належить їй на праві власності. Має право володіти землею, культовими будівлями, банківськими рахунками. Бюджет єпархії формується за рахунок добровільних пожертвувань віруючих, прибутків від реалізації предметів релігійного призначення та літератури, пожертвувань окремих громадян, організацій та громад (п. 9.11 Статуту стара ред.).
Судом встановлено, що правлячий єпископ ОСОБА_5 відкрив валютний рахунок НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Україна» на який, надійшли кошти з Міжнародного центру підтримки церков Німеччини («KIRCHE IN NOT» ) : 15.05.2013 року в розмірі 4495,74 євро, та 9970 євро, 26.06.2013 року в розмірі 5470 євро, а також кошти від Bistrum Mюнстер, які надійшли 23.01.2014 року в розмірі 5000 та які в сумі складають 24 935 євро та 74 центи. Про те, що кошти з Міжнародного центру підтримки церков Німеччини («KIRCHE IN NOT») є добровільними пожертвами віруючих громадян на потреби церкви по проекту «допомога церкві» та надійшли на цей рахунок за цільовим призначенням - для придбання автомобіля голові єпархіальної комісії «за тверезість життя», а також для пастора єпархії у приході Вовчківці та Орелець, для будівництва каплиці та території лікарні м. Коломия, для придбання автомобіля для економа курії єпархії, з цільовим призначенням на потреби церкви, стверджує переписка між єпархією та благодійною організацією «KIRCHE IN NOT» (а.с. 139-150) в якій вона просить надати підтвердження чи використані надіслані кошти на потреби церкви за цільовим призначенням (а.с. 139-150).
Доводи апелянта про порушення судом принципу диспозитивності, а саме визнання судом за позивачем конкретної суми коштів та зазначення позивачем помилкового номера рахунку в банку, не заслуговують на увагу, оскільки інформація щодо розміру коштів є конфіденційною і не може доводитись шляхом змагальності, а тому, суд отримавши на свій запит відповідь щодо суми коштів, визнав за позивачем конкретну суму на тому ж рахунку (позивач помилково зазначив у позові номер коду рахунку, а не сам розрахунковий рахунок).
З огляду на викладене колегія вважає доведеним, що кошти сформовані за рахунок добровільних пожертв віруючих та громадських організацій на потреби церкви, що знаходяться на зазначеному вище рахунку належать єпархії, не можуть належати ОСОБА_5, як фізичній особі, оскільки відповідачем не спростовано джерел надходження спірних коштів на цей рахунок .
Судом правильно застосовано в цій частині норми матеріального права - ст. 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зі змісту норм наведеного законодавства вбачається, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов'язаної особи такого майна.
Колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що угоди купівлі-продажу земельних ділянок слід визнати частково недійсними, з підстав невідповідності укладених угод в частині покупця вимогам, встановленим ч. 1-4, 5, 6 ст. 203, ст. 215, 217, 235 ЦК України.
Судом встановлено, що такі були укладені ОСОБА_5 без вільного волевиявлення оформити такі угоди на себе, як на фізичну особу та наявності у нього волевиявлення укласти такі угоди на єпархію, проте такому волевиявленню послужили труднощі у реєстрації права власності на землю за єпархією, як юридичною особою, через не унормованість в чинному законодавсті питання набуття права власності на землю неприбутковими юридичними особами.
Колегією встановлено, що труднощі в реєстрації права власності на землю за неприбутковими юридичними особами дійсно мали місце у 2006-2008 роках.
Згідно Статуту єпархії (п. 1.9) Довідки АБ№367907 з ЄДРПОУ від 12.07.2011 року Коломийсько-Чернівецька єпархія УГКЦ має правовий статус юридичної особи, єпархія є неприбутковою релігійною організацією (а.с.13).
Ст. 82 ЗК України передбачає право власності на землю юридичних осіб для здійснення ними підприємницької діяльності, оскільки єпархія є неприбутковою релігійною організацією, не є юридичною особою, яка займається підприємницькою діяльністю, то і права на придбання землі теоретично не мала. Також це питання не було чітко обговорено і у ст.ст.17, 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими передбачено право власності релігійних організацій на майно (предмети культу, об'єкти виробничого соціального призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне їм для забезпечення їх діяльності, яке може придбаватися за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян, організацій або передаватися державою, а також придбаватися на інших підставах, не заборонених державою. Також ці норми передбачають право релігійних організацій звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх. Майно релігійних організацій може надаватися їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Право власності релігійних організацій охороняється законом.
Прогалина у законодавстві щодо набуття права на землю релігійними організаціями була усунута шляхом внесення змін Законом України від 15.01.2009 року №875-VI до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в редакції від 05.05.1993 року №3180-ХІІ - доповнення цієї статті ч. 7 в якій зазначено, що користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.
Зважаючи на зазначені прогалини в законах, а також, оцінюючи подальші дії ОСОБА_5, який після укладення ним угод, на себе, як на фізичну особу, звернувся з листом, на бланку єпархії, в якості єпископа, за № 13/1 від 07.02.2007 року до Голови Коломийської РДА М. Вінтоняка про направлення комісії для отримання містобудівного обґрунтування будівництва та отримав таке обґрунтування не на будівництво житлового будинку для себе, а саме на будівництво реколекційного центру відпочинкового типу в інтересах єпархії, які колегія розцінює як волевиявлення покупця придбавати земельні ділянки не для себе, як фізичної особи, а для єпархії, як юридичної особи. Таким чином укладені угоди суд першої інстанції правильно визнав удаваними, такими, що були укладені з боку покупця, без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи в майбутньому.
Щодо доводів апелянта про те, що судом не здобуто доказів того, за чиї кошти такі земельні ділянки придбавалися, колегія не вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Позивачем на обґрунтування мнимості угод в частині покупця представлено докази поетапного розрахунку покупця з продавцями, що підтверджується розпискою ОСОБА_5 від 29.12.2006 року про те, що він - єпископ, передав ОСОБА_16 12 тис. 300 євро за купівлю у нього землі в кількості 92 ари, розпискою ОСОБА_6 про те, що він отримав від владики ОСОБА_5 за продаж землі на ділянці «Кичера» площею 0,92 га 12300 євро та погоджується з повним розрахунком, який має здійсниться до кінця 2007 року в розмірі 7631 доларів США, фінансовим звітом священика о. ОСОБА_13 для єпископа ОСОБА_5 про витрачені кошти, отримані ним від нього для передачі ОСОБА_6 за купівлю землі (а.с. 29), розпискою ОСОБА_14 про те, що він 20.04.2008 року отримав від священика ОСОБА_13 1000 євро завдатку за продаж землі в урочищі «Кичера» площею 0,1040 га, та що ними погоджена подальша оплата з розрахунку 1ар. дорівнює 100 доларів США (а.с. 30). З цих доказів вбачається, що насправді купівля земельних ділянок покупцем за погодженням з продавцями здебільшого проводилася у валюті (в доларах США, в євро ), а відповідачем не надано будь-яких інших доказів, що саме ці кошти ОСОБА_5 одержав в дар чи в спадок, оскільки особистих доходів в силу свого особливого стану не мав, так як повністю утримувався на кошти єпархії.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 відкрив валютний рахунок у банку, на який надходили кошти з джерел, з яких формувалося майно єпархії, а тому, маючи в розпорядженні такі кошти єпархії, позивач поетапно проводив оплату продавцям за придбані земельні ділянки, по мірі надходження таких коштів, про що стверджують його розписки та розписки продавців на яких всюди зазначав, що він діє як єпископ.
Доводи апелянта про те, що нормами матеріального права не передбачено визнання угод недійсними в частині, спростовуються роз'ясненнями п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому зазначено, що з підстав, зазначених у ст. 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають окремі його частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому випадку, суд може визнати недійсною частину правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією із сторін, суд визнає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
У п. 28 цієї постанови також зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа дізналася про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки правлячий єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії - Василь Івасюк згідно Грамоти (а.с. 14) був призначений адміністратором єпархії з 22.05.2013 року, про порушене право єпархії дізнався в жовтні 2013 року, коли на спірне майно заявив претензії відповідач, а через місяць - в грудні 2013 року звернувся до суду в межах строку позовної давності.
Цим спростовуються доводи апелянта про те, що суд повинен був відмовити позивачу в позові в частині вимог про визнання недійсними угод та Державних актів на землю за спливом строку позовної давності, який обчислював з часу укладення угод.
Колегія не знаходить обґрунтованими також доводи апелянта про порушення судом процесуального права - не залучення третіх осіб (продавців) до участі у справі, як сторін оспорюваних угод, оскільки права їх не порушені та визнання недійсними угод в цій частині, не впливає на визнання угоди недійсними в цілому.
Також не заслуговує на увагу посилання апелянта на порушення процесуального права не залучення до справи органу місцевого самоврядування щодо вимог про визнання недійсними Державних актів, оскільки такі вимоги є похідними від первинних, не визнані недійсними з вини органу місцевого самоврядування та не впливають на права такого органу.
Таким чином доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду та правильності застосування судом норм матеріального права в частині вимог про визнання недійсними угод в частині покупця та Державних актів на землю.
Суд правильно застосував норми матеріального права - частини 3, 5 ст. 203 ЦК України, якими передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним, відповідати його внутрішньому волевиявленню та правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Ст. 235 ЦК України, яка визначає поняття удаваного правочину - правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Колегія погоджується з позицією представників позивача, що до спірних правовідносин слід застосувати, не лише норми ЦК України, на які зіслався суд першої інстанції, але і норми канонічного права, якими визначено особливий статус фізичної особи -єпископа, відмінний від статусу будь-якої іншої фізичної особи, на яку поширюється лише цивільне законодавство.
У Статуті єпархії (п. 1.7 стара ред. та п.1.6 нова ред.) визначено, що єпархіальне управління в особі єпископа здійснює свою діяльність на основі Святого письма та Священної традиції, канонів і правил Святих апостолів, Святих вселенських Соборів, Постанов помісних Соборів і Синодів, Кодексу Канонів Східних Церков (КККС), Партикулярного права, а також Конституції та чинного законодавства України і даного Статуту. Перелічені норми канонічного права є спеціальними нормами права, якими зобов'язаний керуватися Правлячий Архієрей під час здійснення ним управлінської діяльності, як управитель майна єпархії - фізична особа, яка приймає уряд єпархії через законне проведення інтронізації, наділеної необмеженою владою та повноваженнями у всіх правових справах єпархії виступати, як від її імені так і від себе особисто.
Нормами канонічного права урегульовано (кан. 921 параграф 1 ККСЦ), що «жодна фізична особа в Церкві,чи то єпископ, чи патріарх, чи то папа не є власником церковного майна, а тільки його управителем».
Згідно кан. 180 п. 4 ККСЦ однією із беззаперечних вимог до стану єпископа є безженний стан з тим, щоб одружений єпископ, який має дефінітивну, ніким необмежену владу управляти та розпоряджатися майном єпархії, не спокушався передати церковне майно своїй сім'ї чи родині.
У всіх правових справах єпархіальний єпископ виступає від імені єпархії (кан. 190 ККСЦ).
Єпархіальному єпископу належить керувати довіреною йому єпархією - необмеженою владою - законодавчою, виконавчою і судовою (кан. 985 ККСЦ).
В коментарі до кан. 921, 280 ККСЦ зазначено, що для того, щоб уникнути плутанини, непорозумінь і безгосподарності,слід наголосити, що жодна фізична особа в Церкві, чи то єпископ, чи то патріарх, чи то папа, не є власником дочасного майна Церкви, а тільки його управителем.
Згідно п. 4.13 Статуту в новій редакції доходи і майно єпархії не підлягають розподілу між засновниками, учасниками чи членами та не можуть використовуватися для особистих вигод будь кого з них.
І хоча зазначені норми канонічного права залишилися поза увагою суду, проте вони не суперечать висновкам суду, а лише містять правове обґрунтування спеціальних норм права, які поширюються на єпископа.
З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що ОСОБА_5, як правлячий єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії, маючи всю повноту влади управлінської виконавчої та законодавчої в межах єпархії, ніким не контрольованої, вчиняв управлінські дії по придбанню майна (укладав угоди на придбання майна та відкрив валютний рахунок в банку, на який надходили кошти, з джерел, з яких формувалося майно єпархії, оформивши їх не на юридичну особу, а на себе, як на фізичну особу. Такі дії є неправомірними, суперечать нормам Статуту, канонічного права, завдають шкоди інтересам єпархії та підривають авторитет Церкви в очах віруючих громадян. А отже майно, набуте ним, як правлячим єпископом, в такий спосіб не може належати йому особисто і без сумніву не може бути успадкованим.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є справедливим та законним і не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 12 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді : Г.І. Шалаута
Г.П. Мелінишин
Я.Ю. Ковалюк