Кіровоградської області
25 вересня 2014 рокуСправа № 912/2433/14
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Змеула О.А. розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро";
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтаком";
про визнання договору недійсним у частині,
представники сторін:
від позивача - Романець І.В., довіреність від 01.09.14;
від відповідача - Сінельник В.М., довіреність № 01/09/01 від 01.09.14;
від відповідача - Коваленко І.С., довіреність від 14.01.14.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним пункту 7.6. договору поставки № ДГ-0000220 від 01.08.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтаком" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро".
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 28.07.2014 позовну заяву прийнято та порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 04.09.2014, позивача і відповідача зобов'язано надіслати суду необхідні документи; примірники ухвали надіслано сторонам.
Ухвалою господарського суду від 04.09.2014 розгляд справи відкладено, позивача зобов'язано надати витребувані господарським судом документи.
Відповідач з позовними вимогами не погодився, просить у їх задоволенні відмовити, мотивуючи тим, зокрема, що:
сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою враховується зміна ціни;
чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості;
можливість зміни ціни на товар та спосіб її перегляду передбачено сторонами у пункті 7.6. договору поставки та визначено показники, які зумовлюють зміну ціни на товар.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, господарський суд встановив наступні обставини справи.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрнафтаком" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро" (Покупець) укладено договір поставки № ДГ-0000220 від 01 серпня 2013 року (далі - Договір).
На підставі зазначеного Договору між сторонами виникли господарські зобов'язання за якими позивач (Постачальник) зобов'язався передати у власність відповідача (Покупець) нафтопродукти (бензин, дизельне пальне, масло) (Товар), а Покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити вартість поставленого Товару.
Як зазначено в статті 264 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно умов Договору поставки сторонами встановлено, що Покупець здійснює оплату кожної партії Товару протягом десяти банківських днів з моменту поставки товару (пункт 5.1. договору). При цьому, датою здійснення оплати вважається момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (пункт 5.2. договору). Ціна товару є договірною та вказується з урахуванням ПДВ (пункт 5.4. договору). Отримання Покупцем партії товару у Постачальника за видатковою накладною (товарно-транспортною накладною) свідчить про узгодження сторонами всіх істотних умов поставки ціни, асортименту, кількості, загальної вартості партії товару) та є підтвердженням замовлення Покупцем у Постачальника отриманої партії товару (пункт 5.5. договору).
Поряд з цим, у пункті 7.6. Договору поставки сторони домовилися про те, що у разі порушення Покупцем грошових зобов'язань з оплати вартості товару і при цьому збільшення на день проведення простроченого платежу за товар або на день пред'явлення вимоги до Покупця про оплату повної вартості товару з урахуванням індексації офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України, більш як на 2% від офіційного курсу, встановленого Національним банком України на граничну дату виконання грошового зобов'язання - оплати вартості відповідної партії товару, Постачальник має право, а Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проіндексовану вартість Товару, який поставлений Постачальником, але не оплачений Покупцем у належний строк. Індексація вартості товару проводиться за формулою:
ПВТ=СПх(А1/А0), де
ПВТ - проіндексована вартість товару;
СП - сума проведеного простроченого платежу;
А0 - офіційний курс гривні долара США, встановлений Нацбанком України на граничну дату виконання грошового зобов'язання з оплати вартості відповідної партії Товару;
А1 - офіційний курс гривні долара США, встановлений Нацбанком України на день надходження від Покупця простроченого платежу за Товар.
У ході розгляду спору враховуються приписи статей 6, 627 Цивільного кодексу України про те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 632 вищевказаного Кодексу передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Згідно з частиною 2 статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Частиною 3 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару. Враховуючи, що можливість зміни ціни на товар передбачена частиною 3 статті 691 Цивільного кодексу України, то пунктом 7.6. Договору сторони передбачили спосіб її перегляду та визначили показники, які зумовлюють зміну ціни на товар.
Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, але не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти - таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 12/149.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
У даному випадку спірний пункт 7.6. Договору поставки відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, Договір вчинено у формі, встановленій законом, а тому відсутні правові підстави для визнання зазначеного пункту Договору недійсним.
Враховуючи відсутність в даному випадку обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків, господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання позивача на правову позицію, зазначену у постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2002 у справі № 38/305 некоректно, оскільки зазначені в постанові господарські відносини між їх сторонами виникли і безпосередньо сама постанова винесена судом ще до набрання чинності з 1 січня 2004 року Цивільним кодексом України 2003 року.
Також відхиляються господарським судом посилання позивача на окремі витяги з постанови Вищого господарського суду України від 24 травня 2012 року у справі № 5013/2057/11, оскільки предметом спору в зазначеній справі були грошові кошти, суд надав оцінку обставинам конкретного господарського спору та умовам відповідного господарського договору на предмет правомірності вимог позивача про стягнення курсової різниці гривні по відношенню до іноземної валюти. При цьому у зазначеній справі укладений сторонами договір ні повністю, ні частково недійсним судом не визнавався.
Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати на судовий збір покладаються на позивача у зв'язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено.
У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Повне рішення складено 30.09.14
Суддя О.А. Змеул