ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-66/8890-2012 23.09.14
За позовом Прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві
до Публічного акціонерного товариства "Квазар"
про стягнення 3 246 012,44 грн. за здійснення спеціального водокористування з підземних вод без дозволу
Суддя Якименко М.М.
Представники сторін:
від прокуратури: Степаненко К.Ю. - службове посвідчення № 022704;
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: Сидоренко В.А. - довіреність б/н від 04.06.2013 року;
Обставини справи :
В липні 2012 року прокурор Подільського району міста Києва (процесуальний позивач або заявник) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 74/12 від 05.07.2012р. до Публічного акціонерного товариства "Квазар" (відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, в якій просив стягнути на користь Державної екологічної інспекції у м. Києві з Публічного акціонерного товариства "Квазар" грошові кошти в розмірі 3 246 012,44 грн. за здійснення спеціального водокористування з підземних вод без дозволу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2012р. у справі № 5011-66/8890-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2013р., позов задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2013р. по справі № 5011-66/8890-2012 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Квазар" - задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2013р. та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2012р. у справі № 5011-66/8890-2012 - скасовано, справу № 5011-66/8890-2012 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2014р. у справі № 5011-66/8890-2012 (головуючий суддя Котков О.В., суддя Босий В.П., суддя Івченко А.М.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Квазар" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державної екологічної інспекції у м. Києві, на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: збитків - 1 559 131,64 грн. (один мільйон п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сто тридцять одна гривня 64 копійки); стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Квазар", з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, до Державного бюджету України грошові кошти: 31 181,20 грн. (тридцять одна тисяча сто вісімдесят одна гривня 20 копійок) судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 року у справі №5011-66/8890-2012 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Квазар" залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2014 року у справі №5011-66/8890-2012 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 31.07.2014 року у справі у справі №5011-66/8890-2012 касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Квазар" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 у справі №5011-66/8890-2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розпорядженням № 04-23/663 від 05.08.2013р., у зв'язку з поверненням Вищим господарським судом України справи № 5011-66/8890-2012 до Господарського суду міста Києва, призначено повторний автоматичний розподіл справи.
Ухвалою суду від 07.08.2014 року справу прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М. та призначено її розгляд на 26.08.2014 року.
22.08.2014 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
26.08.2014 року представник прокуратури у судове засідання з'явився, залишив вирішення питання про відкладення розгляду справи на розсуд суду.
26.08.2014 року представники позивача, відповідача у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача, відповідача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, а також враховуючи клопотання відповідача, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 10.06.2014 року.
В судовому засіданні 10.06.2014 року оголошено перерву до 23.06.2014 року.
В судове засідання 23.09.2014 року представник позивача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на особі на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 23.09.2014 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
В судовому засіданні 23.09.2014 року представник відповідача позовні вимоги не визнав.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 23.09.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, господарський суд міста Києва, -
01.07.2010 року Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Публічному акціонерному товариству «Квазар» (далі по тексту - відповідач, ПАТ «КВАЗАР») видано дозвіл на спеціальне водокористування №УКР-461-Кіє терміном дії з 01.07.2010 року до 31.10.2011 року. Дозвіл видано щодо водного об'єкту: підземні води - три артезіанські свердловини, 60//Чер.Днепр. Зі змісту вказаного дозволу вбачається найменування і місцезнаходження водозабірних підпірних споруд і випусків стічних вод (для підземних джерел вказується глибина і продуктивність свердловин): Артсвердловини розташовані на території підприємства, артсвердл. № 5: глибина - 302,0 м, продукт. - м3/год, артсвердл. № 6: глибина - 302,0 м, продукт. - 40,0 м3/год, артсвердл. № 7: глибина - 315 м, продукт. - 40,0 м3/год.
28.04.2012 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища міста Києва відповідно до вимог ст.ст. 15, 20, 35 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища", на вимогу Прокуратури Подільського району міста Києва від 12.04.2012 року, проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ПАТ ,,Квазар", за результатами якої складено відповідний акт б/н перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 28.04.2012 року.
За результатами перевірки було встановлено, що термін дії дозволу на спеціальне водокористування №УКР-461-Кіє від 01.07.2010 року вичерпано 31.10.2011 року, дію дозволу подовжено 07.03.2012 року, та, таким чином, ПАТ ,,Квазар" в період з 01.11.2011 року по 07.03.2012 року самовільно здійснювало використання підземних прісних вод за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, чи порушило ст.ст. 44, 48, 49, 110 Водного кодексу України.
У акті перевірки зафіксовано, що згідно журналу ПОД-11 ПАТ ,,Квазар" самовільно без дозволу на спеціальне водокористування, в порушення ст.ст. 44, 48, 49, 110 Водного кодексу України, із підземних джерел забрано прісної води: зі свердловини №7: з 07.11.2011 року по 08.12.2011 року - 5 571 куб.м., з 08.12.2011 року по 09.01.2012 року - 15 360 куб.м., з 09.01.2012 року по 07.02.2012 року - 17 272 куб.м., з 07.02.2012 року по 07.03.2012 року - 20 348 куб.м., зі свердловини №5: з 08.11.2011 року по 08.12.2011 року - 13 840 куб.м., а всього 72 391 куб.м.
Як вбачається з матеріалів справи 18.08.2011, 01.11.2011, 01.12.2011 та 30.01.2012 відповідач звертався до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві з заявами про видачу дозволу на спеціальне водокористування щодо об'єкту: підземні води з трьох артезіанських свердловин. Листами від 13.10.2011, 24.11.2011, 24.01.2012, 01.02.2012 Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві було відмовлено відповідачу у видачі дозволу на спеціальне водокористування. Такі відмови були вмотивовані тим, що подані відповідачем документи підлягають доопрацюванню у зв'язку з низкою виявлених недоліків.
За результатами розгляду заяви відповідача від 02.03.2012, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві 07.03.2012 видано Публічному акціонерному товариству ,,Квазар" дозвіл на спеціальне водокористування №УКР-461-Кіє терміном дії з 07.03.2012 до 07.03.2015 року. Дозвіл видано щодо водного об'єкту: підземні води - три існуючі артезіанські свердловини, 60//Чер.Днепр.
Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища міста Києва відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Мінприроди України від 20.07.2009 року № 389, зареєстрованої в Мін'юсті від 14.08.2009 року за № 767/16783, було виконано розрахунок розміру збитків, заподіяних державі ПАТ ,,Квазар" внаслідок самовільного забору підземних вод на госппобутові потреби, відповідно до якого загальна сума заподіяних відповідачем державі збитків становить 3 246 012,44 грн. (копія розрахунку міститься в матеріалах справи).
Статтею 6 Водного кодексу України передбачено, що водні об'єкти є виключною власністю народу України, який здійснює право власності на води через місцеві Ради народних депутатів. Місцеві Ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього середовища, координують діяльність відповідних спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів на території місцевої Ради, формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.
Відповідно до ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані, зокрема, здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Згідно із ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.
Спір виник в зв'язку з тим, що на думку прокурора та позивача відповідач своїми діями внаслідок самовільного забору підземних вод на госппобутові потреби, завдано державі збитків в розмірі 3 246 012,44 грн., які прокурор та позивач просять стягнути з відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Порядок видачі, переоформлення та анулювання дозволу на спеціальне водокористування (надалі по тексту - Дозвіл) регламентовано Законом України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 p. №2806-IV, а також Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування (постанова КМУ від 31.03.2002р. №321) та Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (постанова КМУ від 10.08.1992р. №459) в частині, що не суперечить вказаному Закону.
Статтею 49 Водного кодексу України встановлено, що порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст. 1 Закону України ,,Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Частиною 4 ст. 41 Закону України ,,Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" встановлено, що строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002р. №321, клопотання водокористувачів розглядаються, а дозволи видаються в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання.
Відповідач із заявою про видачу Дозволу звертався листами до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві п'ять разів, а саме:
- 19.08.2011р. (вих. №95 від 18.08.2011р.). Відмову отримано 13.10.2011р. листом №06-07/6864/2450 (Всупереч ст. 41 Закону України ,,Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", постанові КМУ від 27.01.2010 р. № 77 «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди», відмову на своє звернення отримав 13.10.2011р. листом №06-07/6864/2450. Отже, Відповідач отримав відповідь лише через 56 днів);
- 02.11.2011р. (вих. №418/А від 01.11.2011р.). Відмову отримано 24.11.2011р. листом №06-07/9217/3563;
- 01.12.2011р. (вих. №463/А від 01.12.2011р.). Відмову отримано 24.01.2012р. листом №06-07/10322;
- 30.01.2012 р. (вих. № 29/А від 30.01.2012 p.). Відмову отримано 01.02.2012 р. листом № 06-07/842;
- 02.03.2012 р. (вих. № 61/А від 29.02.2012 p.). Отримано 07.03.2012 р. дозвіл на спец водокористування.
Згідно ч.5 ст.41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається. При цьому письмове повідомлення дозвільного органу про відмову у видачі документа дозвільного характеру надається суб'єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення (письмове повідомлення місцевого дозвільного органу надається державному адміністратору) із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови у строк, встановлений для видачі документа дозвільного характеру. У разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно ч.6 ст.41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі, якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкту господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Аналогічні положення містяться і в п.1 Постанови КМ України №77 від 27.01.2010 "Про деякі питання застосування принципу мовчазної згоди".
Отже, за змістом наведених норм право на проведення певних дій щодо здійснення господарської діяльності без отримання дозволу (у даному випадку здійснення забору підземних вод) виникає у разі недотримання дозвільним органом визначеного нормами чинного законодавства строку для надіслання відповіді щодо розгляду заяви про видачу документа дозвільного характеру і не ставиться в залежність від причин відмови у такій видачі, зробленій поза межами встановленого строку.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відповіді Відповідач не отримував в установлені законодавством строки, а отже, згідно принципу мовчазної згоди ПАТ «Квазар» мало право здійснювати спеціальне водокористування без отримання відповідного Дозволу.
Відповідно до п. 1.3. Роз'яснення вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. №02-5/744, розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, у відповідності до вимог статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вина. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Частиною 1 статті 50 цього Водного Кодексу України встановлено, що строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.
01.07.2010 року Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві було видано дозвіл на спеціальне водокористування №УКР-461-Кіє з терміном дії з 01.07.2010 року до 31.10.2011 року, який в подальшому продовжено до 07.03.2015 року.
Підстави для припинення права спеціального водокористування встановлені статтею 55 Водного кодексу України, відповідно до п. 2 якої право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється, зокрема, у разі закінчення строку спеціального водокористування.
При цьому, порядок припинення права спеціального водокористування визначається положеннями ст. 56 Водного кодексу України, згідно якої припинення права спеціального водокористування здійснюється, зокрема, за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадку, передбаченому пунктом 2 ст. 55 цього Кодексу.
Припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування (ч. 2 ст. 56 Водного кодексу України).
Процедуру погодження та видачі юридичним та фізичним особам дозволів на спеціальне водокористування визначає Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. № 321, пунктом 9 якого також передбачено, що припинення права спеціального водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.
Відтак, виходячи з аналізу наведених вимог чинного законодавства, право спеціального водокористування, що виникло у відповідача на підставі дозволу на спеціальне водокористування №УКР-461-Кіє з терміном дії з 01.07.2010 року до 31.10.2011 року, повинно було припинитись шляхом прийняття органом, що видав дозвіл, відповідного рішення.
Таким чином, виходячи з обставин, встановлених господарським судом під час розгляду справи, вина відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, у зв'язку із здійсненням спеціального водокористування без відповідного на те дозволу відсутня, оскільки, по-перше, рішення про припинення права на спеціальне водокористування, надане відповідачу дозволом на спеціальне водокористування №УКР-461-Кіє з терміном дії з 01.07.2010 року до 31.10.2011 року, органом, що видав такий дозвіл не приймалось; по-друге, відповідач вчасно звернувся до компетентних органів з питання отримання дозволу на новий строк, однак новий дозвіл на спеціальне водокористування видано місцевим управлінням екології та природних ресурсів лише 07.03.2012 р. з порушенням строку, встановленого законодавством для видачі таких дозволів.
Відсутність в матеріалах справи рішення компетентного органу про припинення відповідачу права спеціального водокористування, а тому суд дійшов до висновку що таке право відповідача не було припинено у встановленому законодавством порядку, а відтак, за відсутності такого рішення відсутні також і підстави вважати дії відповідача в період з 07.11.2011 року по 07.03.2012 року самовільним водокористуванням (використання підземних прісних вод за відсутності дозволу на спеціальне водокористування).
Згідно ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Однак, ні прокурором, ні позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для прийняття судом рішення про відшкодування збитків.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє в позові.
Згідно з п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Стягнути з Державної екологічної інспекції у м. Києві (04071, м. Київ, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНО-ЛУГОВА, будинок 4, код ЄДРПОУ 37975277) на користь Державного бюджету України 64 920 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот двадцять) грн. 25 коп. - судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Якименко М.М.
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 29.09.2014 року.