03 вересня 2014 року о 13 год. 15 хв.Справа № 0870/4984/12 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Шари І.В.
за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.
представників сторін:
позивача - Подколізного Д.О.
відповідача - Мостової І.В., Мілєйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій», м. Запоріжжя
до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя
про скасування вимоги про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю-314
До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов позов від Приватного акціонерного товариства «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій» (далі - ПрАТ «ПВНЗ «ЗІЕІТ», позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя (далі - УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить скасувати вимогу про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю-314.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вимога про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю-314 суперечить приписам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про науково-технічну діяльність».
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти позову, просили відмовити у повному обсязі та зазначили, що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ПрАТ «ПВНЗ «ЗІЕІТ» є платником єдиного внеску, отже зобов'язане своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Представники відповідача також вказали, що ПрАТ «ПВНЗ «ЗІЕІТ» був вищим навчальним закладом ІІІ рівня акредитації. Зазначили, що частиною 9 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що для платників, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлюється єдиний внесок у розмірі 6,1 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску, і під час перевірки встановлено порушення позивачем зазначеної норми, у зв'язку з чим у ПрАТ «ПВНЗ «ЗІЕІТ» утворилась недоїмка. На підставі порушень, встановлених та під час перевірки та відображених у Акті перевірки №71 від 15.08.2011, та на виконання вимог законодавства України відповідачем була сформована та надіслана позивачу вимога про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю314. На підставі викладеного вважають що вимога про сплату боргу винесена законно, а тому позов не підлягає задоволенню.
У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.
Приватне акціонерне товариство «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій» зареєстроване 22.03.1994 за юридичною адресою: 69015, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Кіяшка, будинок 16-Б, код ЄДРПОУ 22115979.
На підставі направлення від 01.08.2011 №146 начальником відділу по контрольно-перевірочній роботі за нарахуванням та сплатою платежів УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя, та відповідно до плану проведення перевірок платників єдиного внеску, проведена перевірка Приватного акціонерного товариства «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій», за результатами якої складено акт №71 від 15.08.2012 «Про результати планової перевірки Приватного акціонерного товариства «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій» код ЄДРПОУ 22115979 щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою за якими покладено на Пенсійний фонд України, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 20.11.2007 по 20.07.2011» (далі - Акт перевірки №71) (а.с.7-38).
Відповідно до висновків Акту перевірки №71, перевіркою правильності нарахування та сплати єдиного внеску встановлено порушення:
1) Актом перевірки встановлені порушення позивачем правильності нарахування та сплати єдиного внеску (а.с.24-25), зокрема:
- ч. 9 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до Закону України «Про наукову і науково- технічну діяльність», встановлюється єдиний внесок у розмірі 6,1% (з 01.01.2011 року) на суму нарахованої заробітної плати, в результаті чого збільшено фонд оплати праці за ставкою 6,1% суму 1082566,65 грн.;
- ч. 7 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зайво нараховано фонд оплати праці за ставкою 3,6% на суму 1082566,65 грн.;
- ч.1 п.2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого донараховано суми єдиного внеску за ставкою 6,1% на суму 66036,57 грн. та зменшено суми єдиного внеску за ставкою 3,6% на суму 38972,41 грн. за січень-червень 2011 року.;
2) Перевіркою правильності нарахування та сплати страхових внесків встановлено порушення:
- ч.6 п.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV та п. 5 ст.4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року №400/97-ВР, в результаті чого донараховано страхових внесків за ставкою 1-5% за листопад, грудень 2007 року, 2008 рік, 2009 рік, 2010 рік на загальну суму 96 301,61 грн.
Перевіркою достовірності формування та подання відомостей про застраховану особу встановлено: товариство не подавало дані про наявність підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, що призвело до викривлення даних утриманих внесків.
На підставі висновків Акту перевірки №71 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу №Ю314 від 15.08.2011, якою позивача зобов'язано в десятиденний строк з дня отримання такої вимоги сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 66036,57 грн.(а.с.40).
Вважаючи вимогу про сплату боргу №Ю314 від 15.08.2011 необґрунтованою та безпідставною, позивач звернувся до відповідача із заявою про узгодження вимоги про сплату боргу, за результатами розгляду якої вимога залишена без змін на підставі рішення відповідача №3810/12 від 07.09.2012, а заява про її узгодження - без задоволення (а.с.44-46).
Позивач оскаржив вимогу №Ю314 від 15.08.2011 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та рішенням №7569/05 від 18.10.2011 вказану вимогу залишено без змін, а скаргу ПрАТ «ПВНЗ «ЗІЕІТ» без задоволення (а.с.47-48).
Позивач подав до Пенсійного фонду України скаргу на рішення УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя №3810/12 від 07.09.2012, рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №7569/05 від 18.10.2011 в межах процедури узгодження вимоги про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю314. Пенсійний фонд України своїм Рішенням №118/09-10 від 04.01.2012 скаргу ПрАТ «ПВНЗ «ЗІЕІТ» залишив без задоволення, вищевказані рішення залишив без змін (а.с.109).
Не погоджуючись із Вимогою про сплату боргу №Ю314 від 15.08.2011 позивач оскаржив її до суду.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України №1058-IV).
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 №1977-ХІІ (далі - Закон України №1977-ХІІ), пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається при досягненні пенсійного віку:
чоловікам - за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років;
жінкам - за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років.
За кожний повний рік роботи понад стаж наукової роботи, визначений частиною другою цієї статті, пенсія збільшується на один відсоток заробітної плати, але не може бути більше 90 відсотків середньомісячної заробітної плати.
Різниця між сумою пенсії, призначеною за цим Законом, і сумою пенсії, нарахованою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право працівник, фінансується для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації - за рахунок державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (при цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50% різниці пенсії, призначеної за цим Законом); для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.
Згідно з Порядком фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій і вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 № 372 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), зокрема п.2, за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50% різниці у розмірі пенсії наукових (науково-педагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій і вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій і закладів.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку фінансування різниці у розмірі пенсії осіб, які мають науковий стаж роботи на кількох підприємствах, в установах, організаціях та вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації незалежно від форми власності і фінансування, здійснюється пропорційно зарахованому для призначення пенсії науковому стажу роботи за рахунок джерел фінансування, визначених законодавством для відповідних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних не бюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсій відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за затвердженим зразком, що передбачено п. 5 Порядку фінансування різниці.
Згідно з цим же пунктом Порядку, підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.
Як встановлено судом, Приватне акціонерне товариство «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій» є страхувальником та на виконання приписів ст. 17 Закону України №1058-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язане нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
За приписами п. 1 ч.2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 9 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що для платників, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлюється єдиний внесок у розмірі 6,1 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За визначенням п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Судом встановлено, що позивачем невірно визначена база нарахування єдиного внеску для нарахування утримань за ставками 3,6% та 6,1%.
У зв'язку з викладеним сума своєчасно не нарахованого та не сплаченого єдиного внеску за ставкою 6,1% склала 66036,57 грн., та на цій підставі винесено вимогу про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю314.
Відповідно до ст. 106 Закону України №1058-IV суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно винесено вимогу про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю314.
Щодо твердження позивача про незаконність проведення відповідачем планової перевірки суд зазначає, що за приписами п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право проводити не частіше ніж один раз на календарний рік планову, а у випадках, передбачених законом, - позапланову перевірку на підприємствах, в установах і організаціях, у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Планові та позапланові перевірки проводяться у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України за погодженням із сторонами соціального діалогу. Порядок взаємодії податкових органів і органів Пенсійного фонду під час організації та проведення планових перевірок встановлюється Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України.
Планова перевірка Приватного акціонерного товариства «Приватний вищий навчальний заклад «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій» була проведена на підставі ст. 13 та абз. 6 п. 7 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та відповідно до плану проведення перевірок платників єдиного внеску (а.с.6).
Отже, УПФУ в Ленінському районі м. Запоріжжя діяло в межах та на підставі норм законодавства України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, отже перевірка була проведена правомірно, а тому твердження позивача про незаконність проведення перевірки в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу є безпідставними.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення аналізуються судом на предмет їх правомірності та відповідності вимогам чинного законодавства України станом на момент вчинення цих дій та обсягу доказів та інших фактичних обставин, які існували на цей момент.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем доведено, правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної позивачем вимоги про сплату боргу від 15.08.2011 №Ю314, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд
В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Приватний вищий навчальний заклад "Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій" - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Шара