24 вересня 2014 року Справа № 910/2949/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Мирошниченка С.В.
за участю представників:
Позивача: Портяника С.Ф., дов. № 35 від 01.04.2014 року;
Відповідача -1: не з'явився;
Відповідача -2: Грищенко І.С., дов. № б/н від 23.05.2014 року; Глухенької Я.В., дов. № б/н від 23.05.2014 року; Брагінського П.О., дов. № б/н від 08.01.2014 року;
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт" на рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року
у справі № 910/2949/13 господарського суду міста Києва
за позовом публічного акціонерного товариства "Кезно"
до відповідача -1 публічного акціонерного товариства "Грін Банк"
відповідача -2 публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт"
про визнання договорів недійсними
У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство "Кезно" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Грін Банк", публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт", просило визнати недійсними договір про відкриття кредитної лінії № 122/06 від 29.12.2006 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Кезно" та відкритим акціонерним товариством торговельно-фінансовим банком "Контракт", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт"; договір про відкриття кредитної лінії № 21/06 від 28.12.2006 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Кезно" та відкритим акціонерним товариством банком "Олімпійська Україна", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Грін Банк"; іпотечний договір від 29.12.2006 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Кезно" та відкритим акціонерним товариством торговельно-фінансовим банком "Контракт", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6; іпотечний договір від 29.12.2006 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Кезно" та відкритим акціонерним товариством банком "Олімпійська Україна", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та всі додаткові угоди до них, укладені протягом 2006-2009 років (т. 1, а.с. 9-12).
Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорювані договори укладено представником позивача з перевищенням наданих йому повноважень та всупереч ч. 2 ст. 98 ЦК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року (головуючий Ткаченко Б.О., судді Алданова С.О., Синиця О.Ф.) (т. 3, а.с. 15-25) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 164-175).
Оскаржені судові акти мотивовано відсутністю необхідного обсягу повноважень у представника позивача на підписання оспорюваних договорів.
Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові (т. 3, а.с. 32-35).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.09.2014 року (т. 3, а.с. 30-31).
Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/409 від 03.09.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Акулова Н.В., Владимиренко С.В. (т. 3, а.с. 47).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.09.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 24.09.2014 року (т. 3, а.с. 60-61).
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/427 від 22.09.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Мирошниченко С.В.
У судове засідання 24.09.2014 року представник відповідача - публічного акціонерного товариства "Грін Банк" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - публічного акціонерного товариства "Грін Банк".
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача - публічного акціонерного товариства "Кезно", відповідача - публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2006 року між відкритим акціонерним товариством банком "Олімпійська Україна", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство ""Грін Банк" та публічним акціонерним товариством "Кезно" було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 21/06, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну безвідкличну кредитну лінію (гривні, долари США), надає позичальнику кредити за рахунок кредитної лінії, а позичальник зобов'язався використати кредити на цілі, зазначені у п. 1.5 договору, здійснювати поточне повернення кожного з кредитів, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови цього договору і повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії (т. 1, а.с. 65-68).
29.12.2006 року у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 5539 (т. 1, а.с. 40-43).
Також 29.12.2006 року між відкритим акціонерним товариством торговельно-фінансовим банком "Контракт", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Контракт" та публічним акціонерним товариством "Кезно" було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 122/06, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит шляхом відкриття мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії (гривня, долар США) з лімітом кредитування, що не перевищує 2 250 000,00 доларів США (т. 1, а.с. 63-64).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29.12.2006 року між сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 5537 (т. 1, а.с. 47-48).
До вищезазначених кредитних договорів вносились зміни додатковими договорами, якими, зокрема, було збільшено ліміт мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії та збільшено розмір відсотків за користування кредитними коштами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що від імені відкритого акціонерного товариства "Кезно" при укладенні оспорюваних договорів на підставі статуту діяв голова правління ОСОБА_8
Відповідно до ст. 47 Закону України від 19.09.1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" (в редакції, чинній станом на 28.12.2006 року) виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.
Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.
Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.
Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.
Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства.
Відповідно до п. 11 статуту публічного акціонерного товариства "Кезно" органами управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, правління, ревізійна комісія, спостережна рада.
Пунктами 11.2.1, 11.2.11 зазначеного статуту визначено, що правління є виконавчо-розпорядчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво всією його поточною діяльністю, до компетенції якого належить: прийняття рішень з питань, пов'язаних з поточною діяльністю акціонерного товариства.
Відповідно до п. п. 11.2.4, 11.2.5 статуту позивача правління діє від імені товариства в межах, передбачених статутом товариства та іншими внутрішніми нормативними актами товариства. У своїй діяльності правління керується чинним законодавством України, статутом товариства, іншими внутрішніми нормативними актами та рішеннями, прийнятими загальними зборами акціонерів та спостережною радою.
Згідно п. п. 11.2.11, 11.2.19 вказаного статуту до компетенції правління та голови правління належать усі питання діяльності товариства, крім тих, що згідно з чинним законодавством та цим статутом віднесені до компетенції іншого органу товариства.
Підпунктом 2 п. 11.4.11 статуту публічного акціонерного товариства "Кезно" визначено, що до компетенції спостережної ради товариства належать розпорядження майном та коштами товариства.
Відповідно до ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.
Згідно п. 11.1.13 статуту позивача рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, зокрема, з питань прямо передбаченим чинним законодавством.
Суди попередніх інстанцій встановили, що укладення оспорюваних договорів головою правління публічного акціонерного товариства "Кезно" зумовило прийняття позивачем на себе зобов'язання, наслідком яких є можливе відчуження у майбутньому його майна, вартість якого відповідно до іпотечних договорів була оцінена у розмірах 36 382 000,00 грн. та 23 000 000,00 грн. відповідно.
Також місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що питання щодо укладення оспорюваних договорів з огляду на суми їх предметів в силу положень п. 11.1.13 статуту позивача та ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України мало вирішуватися виключно загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства "Кезно".
Апеляційна інстанція врахувала, що рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року у справі № 5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 року визнано недійсними рішення правління публічного акціонерного товариства "Кезно", оформленні протоколами від 28.12.2006 року, 21.06.2007 року, 26.06.2007 року, 17.12.2007 року, 09.02.2009 року, 28.12.2009 року, якими надано згоду голові правління на укладення оскаржуваних правочинів та внесення змін до них у подальшому.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
За таких обставин суди дійшли висновку, що оспорювані договори укладені головою правління позивача з перевищенням повноважень, передбачених статутом товариства.
Згідно ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Під час розгляду справи суди не встановили наявність доказів схвалення уповноваженою особою згаданих правочинів, зазначивши, що дії, які вчинялись головою правління позивача не можуть вважатись доказами наступного схвалення оспорюваних договорів саме уповноваженим органом товариства.
Вищевикладене у сукупності стало підставою для задоволення позову.
Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.
Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Як зазначалось вище, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, суди повинні перевіряти відповідність оспорюваних угод приписам чинного законодавства саме на момент їх укладення.
Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно ч. 1, 2 т. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Як зазначалось вище, оспорювані договори були укладені від імені позивача головою правління ОСОБА_8 на підставі статуту відкритого акціонерного товариства "Кезно", зареєстрованого Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 03.08.2006 року (реєстраційний № 10681050001006365).
Проте, у порушення приписів процесуального закону щодо оцінки доказів місцевий та апеляційний господарські суди не звернули уваги на те, що у матеріалах справи відсутній статут відкритого акціонерного товариства "Кезно", у редакції, чинній станом на момент укладення оспорюваних договорів (т. 1, а.с. 14-39).
Також судами попередніх інстанцій не досліджувався пп. 6 п. 11.2.19 статуту позивача щодо компетенції голови правління з розпорядження майном і коштами товариства та розмір таких коштів.
Стаття 22 ГПК України передбачає процесуальну рівність сторін, ст. 33 ГПК України, відповідно, покладає на сторони обов'язок доказування і подання доказів.
Матеріали справи містять копії протоколу засідання спостережної ради відкритого акціонерного товариства "Кезно" (т. 1, а.с. 150), яким вирішувались питання щодо надання майна позивача в забезпечення повернення кредиту відкритому акціонерному товариству торговельно-фінансовому банку "Контракт" і надання повноважень голові правління на підписання іпотечного договору та протоколу загальних зборів відкритого акціонерного товариства "Кезно" № 16 від 15.11.2005 року (т. 1, а.с. 151-153), яким делегувались повноваження по укладенню кредитних договорів, договорів застави, поруки та інших на будь-яку суму правлінню позивача і уповноважено голову правління на укладення та підписання вказаних угод, які не були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції.
На зазначену обставину апеляційна інстанція також уваги не звернула, більш того, зазначила, що копія протоколу № 16 від 15.11.2005 року представником відповідача -2 в суд першої інстанції не надавалась, тоді як така копія міститься безпосередньо перед текстом рішення місцевого господарського суду (т. 1, а.с. 151-153).
Крім того, відповідно до абз. 4 п. 3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 13, від 10 липня 2014 року N 6) визнання судом недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства, на підставі яких керівником цього товариства було укладено договір застави (іпотеки), не може бути підставою для визнання недійсним відповідного договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів.
Отже, судам слід було перевірити, чи може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів факт скасування рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року у справі № 5011-62/12696-2012 рішень правління публічного акціонерного товариства "Кезно", оформлених протоколами від 28.12.2006 року, 21.06.2007 року, 26.06.2007 року, 17.12.2007 року, 09.02.2009 року, 28.12.2009 року, якими надано згоду голові правління на укладення оспорюваних договорів та внесення у подальшому до них змін.
Крім того, суди не звернули увагу на те, що інші рішення правління публічного акціонерного товариства "Кезно", зокрема, оформлені протоколами від 14.12.2007 року та від 12.03.2010 року (т. 1, а.с. 154, 156), якими вирішувались питання щодо звернення до відповідача -2 про збільшення ліміту кредитної лінії та надання повноважень голові правління позивача на підписання додаткових договорів до оспорюваних правочинів, не визнавались недійсними, а отже, є чинними.
Також суди не врахували, що спір у справі № 5011-62/12696-2012 є корпоративним, учасниками якого були акціонер і товариство, а відносини між банком і позивачем засновані на цивільному договорі та не перевірили, чи стосується зазначене рішення господарського суду прав та обов'язків банку, який не є суб'єктом корпоративних відносин і не знав про обмеження, якщо такі були наявні, зазначені позивачем (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2011 року у справі № 4/105-10).
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття кредитних коштів, сплата відсотків за ними, укладення договору добровільного страхування майна, що є предметом договору іпотеки, складення актів перевірки наявності, кількості, стану та умов збереження нерухомого майна, переданого в заставу тощо).
Дійшовши висновку про відсутність з боку публічного акціонерного товариства "Кезно" дій, які б свідчили про наступне схвалення спірних правочинів, суди попередніх інстанцій, разом з тим, у порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічності, повноти та об'єктивності розгляду у судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності не перевірили, чи вчиняв позивач певний обсяг дій, які б свідчили про подальше схвалення або відсутність схвалення вчинених правочинів, а саме, моніторинг стану іпотечного майна, його страхування та інше.
Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Контракт" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року у справі 910/2949/13 скасувати.
Справу № 910/2949/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
С.В. Мирошниченко