ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
30 вересня 2014 року письмове провадження № 826/10945/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Арсірія Р.О. у порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,
ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві
про звільнення майна з-під арешту
Позивачі 28.07.2014. звернулися до суду із зазначеним позовом, в якому просили :
- визнати протиправною постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорного В.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 30.08.2013 ВП № 36771965, в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме: житлову квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1;
- скасувати постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорного В.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 30.08.2013 ВП № 36771965, в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме: житлову квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 і перебуває в іпотеці в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що державним виконавцем неправомірно було накладено арешт на майно боржника та заборону його відчуження, оскільки ПАТ «Державний ощадний банк України» є Іпотекодержателем та має пріоритетне право на реалізацію предмета іпотеки, яке було порушено постановою відповідача.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, мотивуючи свою позицію аналогічно викладеному у позовній заяві. Просили позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, суду надав письмові заперечення, просила у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Позивач 1 - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є юридичною особою - державним банком, здійснює свою діяльність відповідно до Статуту, затвердженого постановою КМУ від 25.02.2003 N 261, та відповідно Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Позивач 2 - ОСОБА_1 - фізична особа, яка мешкає за адресою : АДРЕСА_1.
Відповідач - відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві є підрозділом системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до нормам Закону України «Про виконавче провадження» та інших.
20.06.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України» (Іпотекодержатель, позивач 1 у справі) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець - позивач 2 у справі) укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 1001, відповідно до якого в забезпечення зобов'язань Іпотекодавця, що визначені договором про іпотечний кредит №1865 від 20.06.2007 у сумі 143 500 доларів США, остання передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка має загальну площу 68,90 кв. м та складається з трьох кімнат, житлової площею 44,20 кв. м.
Також, 20.06.2007 на підставі вказаного іпотечного договору нотаріусом було накладено заборону відчуження зазначеної квартири, до припинення чи розірвання іпотечного договору, яку зареєстровано у реєстрі за № 19.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.06.2012 у справі № 2-21/12 позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Оболонське відділення № 8142 АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість по договору про іпотечний кредит № 1865 від 20.06.2007 у розмірі 186 024 доларів США, що еквівалентно 1 486 799,54 грн. та судові витрати у розмірі 2 823 грн.
Постановою старшого державного виконавця відділу ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Могилян Л.В. від 01.03.2013, на підставі виконавчого листа № 2-21/12 від 20.02.2013, виданого Оболонським районним судом м. Києва, відкрито виконавче провадження № 36771965 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованості по договору про іпотечний кредит № 1865 від 20.06.2007 в сумі 1 489 622,54 грн.
Також, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження старшого державного виконавця відділу ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Чорного В.В. від 30.08.2013 по ВП № 36771965 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-21/12, виданого Оболонським районним судом м. Києва, накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, лише в межах боргу, що належать ОСОБА_1.
Згідно ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Позивачі із постановою відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 30.08.2013 по ВП № 36771965, не погоджується та вважають, що відповідачем порушуються їх права та інтереси, оскільки арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження порушує майнові інтереси ПАТ «Державний ощадний банк України», який має першочергове право на реалізацію предмета іпотеки,у зв'язку з чим звернулися до суду із даним позовом.
Предметом даного позову є правомірність постанови відповідача у частині арешту майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 30.08.2013 ВП № 36771965.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.
На підставі норм ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Оскарження, зокрема, рішень державного виконавця передбачено ст.181 КАС України, ст. 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 3 ст. 6, ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені нормами Закону України «Про виконавче провадження».
У відповідності до ст. 1 вказаного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 11 Закону регламентовані права та обов'язки державного виконавця.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 Закону).
У відповідності до ч.3 ст.11 вказаного Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку тощо.
Зазначені норми кореспондують із положеннями Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802.
За змістом п.1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Із аналізу наведених норм свідчить, що після відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен у повному обсязі вчиняти виконавчі дії, направлені, у першу чергу, саме на виконання виконавчого документа, у тому числі, здійснювати накладання арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження.
Отже, загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначений главою 4 Закону України «Про виконавче провадження».
У відповідності до вимог ст. 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст.57 Закону ).
Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону, відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Частиною 8 ст. 54 Закону визначено,що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, при реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
За змістом ч.6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача -іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 09.04.2014 за № 6-13цс14.
Втім, у даному позові, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання проведено державним виконавцем за виконавчими документом для задоволення вимог стягувача, який є саме іпотекодержателем.
Крім того, ні Закон України «Про виконавче провадження», ані Закон України «Про іпотеку» не забороняють накладання арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження.
Відповідно до п.6.6 іпотечного договору від 20.06.2007 Іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань на підставі цього Договору або укладеного Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя в порядку, встановленому чинним законодавством. .
Позивачі зазначають, що ними досягнута попередня домовленість щодо переходу предмета іпотеки до третьої особи шляхом укладання у подальшому договору купівлі продажу предмета іпотеки і погашення заборгованості за кредитним договором.
Втім, суду не надано жодного доказу у підтвердження вказаних доводів. Крім того, судом надавався строк для врегулювання питання мирним шляхом, але сторони домовленості не досягли.
За таких обставин, судом встановлена відсутність порушеного права чи інтересу позивачів щодо накладання відповідачем арешту на вказане майно, захист якого б полягав у скасуванні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, чи звільнення з - під арешту майна.
Оцінюючи правомірність постанови відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Також, відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач виконував свої обов'язки, тобто здійснював заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом. Відповідачем також були використані надані йому права відповідно до закону і він не порушив права та законні інтереси позивача.
За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими, відповідно відсутні законні підстави для їх задоволення.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 181, 254 КАС України, суд
У задоволенні позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, відмовити у повному обсягу.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій