29 вересня 2014 р. справа № 824/2723/14-а
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просить стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області (далі - відповідач або Інспекція) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.03.2014 р. по 25.07.2014 р. в розмірі 15207,36 грн.
Ухвалою суду від 19.09.2014 р. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (далі - третя особа або Державна інспекція).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 за рішенням суду поновлено на посаді заступника начальника Інспекції, як таку, що звільнено незаконно. Під час поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді, судом не вирішено питання щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до вимог трудового законодавства України позивач має право на отримання зазначених коштів, що обумовило звернення до суду із цим позовом.
Відповідач позов не визнав.
Третя особа про свою позицію щодо позовних вимог суд не повідомила.
Представник позивача надав клопотання, відповідно до змісту якого просить розглянути справу у порядку письмового провадження. Відповідач про день, час та місце слухання справи по суті повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого поштового відправлення, однак до суду його представник не з'явився. Разом з цим, поштою від представника відповідача надійшло клопотання про слухання справи без його участі. Третя особа про день, час та місце слухання справи по суті повідомлена належним чином, що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого поштового відправлення, однак до суду її представник не з'явився, будь-яких клопотань чи заяв суду не надав. За таких обставин, суд, керуючись положеннями ч.ч.4,6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливим розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Відповідно до змісту позову та додатків до нього позовні вимоги обґрунтовуються наступним.
Так, наказом Державної інспекції №51-К від 26.02.2014 р. звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян у перший робочий день виходу з лікарняного відповідно до чинного законодавства.
На виконання вищевказаного наказу №51-К від 26.02.2014 р. Державної інспекції, 11.03.2014 р. ОСОБА_1 звільнена з роботи, про що виданий наказ Інспекції №6-К від 11.03.2014 р.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2014 р. у справі №824/1637/14-а позов ОСОБА_1 до відповідача та до Державної інспекції задоволено, накази №51-К від 26.02.2014 р. та №6-К від 11.03.2014 р. - скасовано, а Державну інспекцію зобов'язано поновити позивача на посаді, займаній до звільнення. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р. постанову суду першої інстанції залишено без змін, а Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.07.2014 р. відмовив у відкритті касаційного провадження.
21.07.2014 р. третьою особою видано наказ №199 - К, яким скасовано наказ Державної інспекції від 26.02.2014 р. №51-к "Про звільнення ОСОБА_1". Цим же наказом поновлено позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян. На виконання даного наказу Інспекцією фактично поновлено на займаній посаді ОСОБА_1 з 28.07.2014 р. про що свідчить резолюція начальника Інспекції.
Як вбачається з табелів обліку робочого часу за березень та липень 2014 р. ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата у зв'язку із вимушеним прогулом у період з 11.03.2014 р. по 25.07.2014 р. включно, що становить 93 робочі дні.
Керуючись положеннями ст.235 Кодексу законів про працю України позивач просить суд позов задовольнити та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.03.2014 р. по 25.07.2014 р. в розмірі 15207,36 грн.
Відповідач подав письмові заперечення на позов, відповідно до яких, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Просив суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечення зазначав, що нарахування та виплата грошової компенсації за вимушений прогул по закону є бюджетним зобов'язанням. Оскільки кошторисом видатків Інспекції на 2014 р. за КЕКВ 2111 "Оплата праці" передбачені видатки лише для забезпечення обов'язкових виплат тільки діючим працівникам, відтак вказана обставина унеможливлювала нарахування компенсації ОСОБА_1 за вимушений прогул без додаткових бюджетних призначень від основного розпорядника коштів Держспоживінспекції України.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідно до наказу Державної інспекції №407-К від 25.12.2012 р. ОСОБА_1 з 25.12.2012 р. призначено на посаду заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян.
Наказом Державної Інспекції від 26.02.2014 р. №51- к "Про звільнення ОСОБА_1" та прийнятим на підставі нього наказом Інспекції від 11.03.2014 р., №6-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1» позивача звільнено із займаної посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян.
Не погоджуючись із вказаними наказами позивач оскаржила їх до суду.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2014 р. у справі №824/1637/14-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 01.07.2014 р. позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області задоволено повністю, накази №51-К від 26.02.2014 р. та №6-К від 11.03.2014 р. - скасовано, а Державну інспекцію зобов'язано поновити позивача на посаді, займаній до звільнення. При цьому суд зазначає, що судом питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зазначених вище рішеннях не вирішувалось.
На виконання постанови суду, 21.07.2014 р. Державною інспекцією видано наказ №199- к «Про поновлення ОСОБА_1», яким скасовано наказ Державної інспекції від 26.02.2014 року №51 "Про звільнення ОСОБА_1" та поновлено її на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян.
Відповідно до резолюції начальника Інспекції та табеля обліку робочого часу за липень 2014 р. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян з 28.07.2014 р.
Діяльність ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області - начальника відділу контролю у сфері внутрішньої торгівлі, послуг, реклами та розгляду звернень громадян, у розумінні КАС України є проходженням публічної служби.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII).
Приписи Закону №3723-XII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Оскільки норми спеціального закону (Закон №3723-XII) не регулюють питання проведення виплати в день звільнення, строки розрахунку та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.
Так, згідно зі ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Пленум Верховного Суду України у п.32 своєї постанови від 06.11.1992 р., №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348) (далі - Порядок).
Відповідно до речення 1 абз.3 розділу ІІ Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно довідки Інспекції від 14.08.2014 р., №01-14/1245 «Розрахунок середньої заробітної плати», ОСОБА_1 за два останні місяці перед її звільненням нарахована заробітна плата за січень 2014 р. (17 робочих днів) у розмірі 2875,13 грн. та за лютий 2014 р. (6 робочих днів) у розмірі 885,89 грн., а всього 3761,02 грн. (середньоденна заробітна плата становить 3761,02 грн./23 дн. =163,52 грн. ).
Час вимушеного прогулу обчислюється з першого дня вимушеного прогулу, яким є 11.03.2014 р. (вівторок) по останній робочий день 25.07.2014 р. (п'ятниця), який передує припиненню правопорушення, тобто фактичному допуску 28.07.2014 р. (понеділок) до роботи та складає 93 робочі дні.
Тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу буде становити 15207,36 грн. ( 93 дн. * 163,52 грн. = 15207,36 грн.).
Таким чином, аналізуючи викладене суд вважає за необхідним стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15207,36 грн.
Щодо позиції відповідача то суд вважає її необґрунтованою, оскільки вона суперечить положенням трудового законодавства України та не ґрунтується на положенням Бюджетного кодексу України та Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач довів суду обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач не надав суду доказів правомірності його позиції.
За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.03.2014 р. по 25.07.2014 р. в розмірі 15207,36 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 158 - 163, 167 КАС України, суд -
Стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Ватутіна,6) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.03.2014 р. по 25.07.2014 р. включно у сумі 15207,36 грн.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя О.В. Анісімов