23 вересня 2014 року м. ПолтаваСправа №816/2895/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петрової Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Рогози Х.С.,
представника позивача - Фищука В.В.,
представника відповідача - Соколової Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут сої" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
24 липня 2014 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут сої" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8911,11 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 240,30 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали у відповідача у 2013 році, менша установленої нормативом відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме, не працевлаштовано 1 особу, тому до 16 квітня 2014 року відповідач повинен був згідно статті 20 Закону самостійно сплатити фінансово-господарські санкції у розмірі 8911,11 грн. Оскільки відповідачем сума фінансово-господарської санкції не сплачена, на суму заборгованості було нараховано пеню у розмірі 240,30 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
У своїх запереченнях зазначав, що на виконання вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2013 році підприємством було розраховано, виділено та створено робочі місця для інвалідів у кількості 1 робочого місця. Зауважував, що до 17 липня 2013 року на підприємстві кількість штатних працівників складала 7 осіб. 17 липня 2013 року на підприємство прийнято восьмого працівника. Інформацію щодо 1 вакантного робочого місця для інваліда було подано до органів державної служби зайнятості, а саме, направлено звіт про наявність вільного робочого місця за формою 3-ПН до Глобинського районного центру зайнятості - про наявність вакантних місць. Разом з тим, направлені державною службою зайнятості інваліди не направлялися. З 02 вересня 2014 року на підприємстві відповідача офіційно працює інвалід. З огляду на це, вважає, що товариством було вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів, тому до нього не повинна застосовуватись відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як зазначено у статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління з питань забезпечення прав інвалідів та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Згідно пункту 1 Наказу Міністерства соціальної політики України "Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів" від 14 квітня 2011 року №129 Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.
Відповідно до пункту 12 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі в межах граничної чисельності його працівників.
За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Пункт 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Отже, даний спір підвідомчий адміністративному суду.
Судом встановлено, що згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма №10-ПІ, реєстраційний номер 53/206/180), поданим Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут сої" 01 березня 2014 року вх. №3798 Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за 2013 рік становила 9 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 160,40 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 17822 грн /а.с. 3/.
При цьому у звіті зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02) - 1 особа, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (рядок 03) - 1 особа /а.с. 3/.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно частини першої статті 20 цього ж Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, частинами першою, третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У судовому засіданні встановлено та підтверджено залученими до матеріалів справи штатними розписами станом на 16 липня 2013 року та 17 липня 2014 року, що до 17 липня 2013 року на підприємстві кількість штатних працівників становила 7 осіб /а.с. 134, 135/.
Тобто, в силу приписів частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", до 16 липня 2013 року відповідачу не установлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З 17 липня 2013 року відповідачем прийнято на роботу ще одного працівника /а.с. 135/, у зв'язку з чим з 17 липня 2013 року у Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут сої" виник обов'язок забезпечувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця.
На виконання приписів частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем 17 липня 2013 року видано наказ №02-1/07/13-К "Про виділення та створення робочого місця для працевлаштування інваліда" /а.с. 19/.
Відповідачем на адресу Машівського районного центру зайнятості протягом 2013 року було направлено звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів, що підтверджується листами Машівського районного центру зайнятості від 06 серпня 2014 року №496 /а.с. 15/, від 01 вересня 2014 року №528 /а.с. 93/ та копіями звітів форми 3-ПН /а.с. 16-27/.
Разом з тим, у 2013 році інваліди не виявили бажання працевлаштуватись на підприємство.
Таким чином, відповідач інформував службу зайнятості про створення робочих місць для інвалідів, вживав інших заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Докази того, що будь-яким органом працевлаштування інвалідів направлялися відповідачу протягом 2013 року інваліди для працевлаштування чи інваліди самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, і що відповідач відмовив у прийнятті інвалідів на роботу, в матеріалах справи відсутні.
З аналізу норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у статті 18 Закону.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
З огляду на те, що судом встановлено, що відповідач вживав усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а саме, створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів /а.с. 16-27/, звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування /а.с. 3/, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.
Отже позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут сої" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 29 вересня 2014 року.
Суддя Л.М. Петрова