ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
24 вересня 2014 року 10 год. 30 хв. Справа № 813/4319/14
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Козак О.О.,
представника позивача - Лотоцької О.О.,
представника відповідача - Чубак Н.І.,
розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Квадрос" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провизнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Квадрос" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2014 року № 0002242201, № 0002182201 та № 0002232201 .
Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. В судовому засіданні 24.09.2014 року відповідно до положень ч.3 ст. 160 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, а висновки відповідача стосовно нереальності господарських операцій, здійснених із контрагентами позивача - ПП «Воллі», ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ», є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. У позивача наявні усі необхідні первинні документи, які дають право включити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Відтак, позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягають скасуванню.
Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позові, просила суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечила, зазначила, що під час проведення перевірки було встановлено, що господарські операції позивача із контрагентами, наведеними в Акті перевірки, не мали реального характеру, правочини вчинені між ними є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинам. Документи, представлені позивачем як докази фактичного здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами, не можуть свідчити про виконання такими підприємства своїх договірних зобов'язань. Господарські операції безпідставно віднесені платником податків до складу податкового кредиту, оскільки інформація зазначена в документах про здійснення господарських операцій є недостовірною з огляду на наступні обставини: не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій поставки, участі в таких операціях трудових ресурсів, транспорту та іншого обладнання, які економічно необхідні для виконання такого постачання, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Квадрос» з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів під час взаємовідносин із ПП «Воллі», ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ» та іншими суб'єктами господарювання із ознаками фіктивності за період з 01.01.2011 року по 01.12.2011 року. За результатами проведеної перевірки складено акт від 30.05.2014 року 440/22-01/19175434, на підставі якого ДПІ у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Податковим органом встановлено, що господарські операції позивача з вказаним вище контрагентом не підтверджуються стосовно місцезнаходження майна та самого контрагента, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховував наступне.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року (далі - ПК України).
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит- це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу.
Згідно з ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених в пунктах 138.3 та у статті 139 ПКУ. Витрати операційної діяльності складаються, зокрема, із собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПКУ.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідач стверджує, що фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами не було. Свою позицію обґрунтовує наступним.
Як вбачається з матеріалів справи 18.05.2011 року між ТзОВ «Квадрос» та ПП «Воллі» було укладено договір про виконання робіт по поточному ремонті приміщень 34-х відділень ПАТ КБ «Правекс-Банк».
Згідно листа ПАТ КБ «Правекс-Банк» від 24.04.2014 року № 6347/01 встановлено, що в 2011 році згідно договору від 12.05.2011 року № 10/05, укладеного між ТзОВ «Квадрос» та ПАТ КБ «Правекс-Банк», позивачем були виконані роботи з поточного ремонту службових приміщень банку. 29.06.2011 року сторонами підписано акт прийому - передачі виконаних робіт. Відповідно до банківської виписки ПАТ КБ « Правекс-Банк» за особовим рахунком 2600102470479 від 30.06.2011 року замовник оплатив виконані роботи.
Вироком Сихівського районного суду 26.12.2012 року у справі № 1319/5265/2012 директора ПП «Воллі» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України. До того вказаним рішенням суду встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Підсудний ОСОБА_3 переслідуючи мету на здійснення фіктивного підприємництва, не маючи наміру здійснювати фактичну господарську діяльність, за попередньою змовою із організатором фіктивного підприємництва ОСОБА_4 і директором, власником ТзОВ «Промтехметал» та невстановленими слідством особами наприкінці жовтня 2010 року придбав суб'єкт господарювання - приватне підприємство «Воллі», вчинив всі необхідні дії щодо внесення змін у реєстраційні документи, відповідно став власником підприємства - юридичної особи. ОСОБА_4 за попередньою змовою із невстановленими слідством особами, при невстановлених слідством обставинах, наприкінці 2010 року розроблено схему, суть якої полягала в тому, що підприємствами - вигодонабувачами та підконтрольними ОСОБА_4 та невстановленим слідством особам суб'єктами господарювання із ознаками фіктивності - ТзОВ «Промтехметал», ПП «Воллі» та ТзОВ «Крафт ЛВ», здійснювалось документальне оформлення начебто проведених операцій з купівлі-продажу товарів. Однак, фактично підприємствами, підконтрольними учасникам угрупування, ніякі товари не постачалась, роботи не виконувались та послуги не надавались. Економічним результатом документального оформлення операцій було безпідставне завищення податкового кредиту у підприємств-вигодонабувачів, що надавало контрагентам-покупцям змогу мінімізувати свої податкові зобов'язання.
Суд зважає на те, що згідно ч. З ст. 373 КПК України обвинувальні вироки ухвалюються лише за умови доведеності в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Окрім вищенаведеного, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року у справі № 2а-13424/11/1370 припинено юридичну особу ПП «Воллі», у зв'язку з тим, що установчі документи не відповідають нормам законодавства, а особа, яка зазначена засновником та власником ПП «Воллі» фактично до діяльності підприємства відношення немає.
Виходячи з наведеного, ПП «Воллі» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов 'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Відтак, ПП «Воллі» здійснювало протиправне формування податкового кредиту по взаємовідносинах з підприємствами - постачальниками та відповідно незаконне формування податкового зобов'язання по взаємовідносинах з підприємствами - покупцями.
Щодо господарських операцій позивача із ТзОВ «Євробуд», з вказаним контрагентом укладено договір про поставку будівельних матеріалів. Згідно умов договору постачальник зобов'язаний поставити якісні товари в обумовлений термін. Крім цього, згідно податкової накладної від 31.10.2011 року № 879, вбачається, що ТзОВ «БТК «Євробуд» надав позивачеві експедиційні послуги по доставці матеріалів. З аналізу положень договору випливає, що контрагент позивача повинен мати в своєму розпорядженні транспортні засоби або укласти відповідний договір з транспортною організацією на перевезення ТМЦ. Натомість, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи позивачем не надано доказів укладання таких договорів його контрагентами чи підтвердження наявності в структурі підприємств транспортної організації. При цьому доповнень або змін до укладених договорів в частині зміни умов поставки товару, позивачем суду також не надано. До перевірки не представлено актів приймання - передачі товару, сертифікатів відповідності, товаросупроводжувальних документів, товарно-транспортних накладних. Доказів транспортування товару позивачем не надано. До того ж, згідно протоколу допиту директора ТОВ «БТК «Євробуд» ОСОБА_5 встановлено, що вказане підприємство на пропозицію невідомого чоловіка було перереєстровано на його ім'я. В подальшому ніякого відношення до участі в діяльності підприємства він не приймав.
Щодо господарських операцій позивача із ПП «Львів Металбуд, то судом встановлено, що між ними укладено договір підряду № 20/10-10 на проведення робіт по оформленню, підготовці, узгодженню та отриманню документації стосовно введення в експлуатацію відділення АТ «УкрСиббанк» та правовстановлюючої і технічної документації. Також судом взято до уваги, що у провадженні Сихівського районного суду м. Львова знаходиться кримінальна справа № 1-249/11 про обвинувачення ОСОБА_6 (директора ПП «Львів - Металбуд») за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 , ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України.
Щодо господарських операцій позивача з ТзОВ « Лідерком» судом встановлено наступне.
Між Грибовицькою сільською радою та ТзОВ фірма «Квадрос» у 2011 році було укладено договір про виконання будівельних робіт. Тзов фірма «Квадрос» для виконання вказаних в договорі робіт було залучено ТзОВ «Лідерком», з яким укладено договір підряду від 31.10.2011 року № 31/10. З метою отримання інформації про фактичного виконавця робіт, ДПІ в Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів скеровано запит Грибовицькій сільській раді. Згідно отриманої відповіді Грибовецької сільської ради від 19.08.2014 року № 02-18/222 встановлено, що фактичним виконавцем будівельних робіт Народного дому в с. Великі Грибовичі є ТзОВ фірма «Квадрос». Крім цього, згідно протоколу допиту директора ТзОВ «Лідерком» ОСОБА_7 встановлено, що вказане підприємство було зареєстровано на його ім'я за грошову винагороду без мети здійснення реальної господарської діяльності.
Відтак, на переконання відповідача, за зазначених обставин, враховуючи, що вищезгадані підприємства створені з метою здійснення незаконної діяльності, первинні документи, якими позивач обгрунтовує факт здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами не можуть підтверджувати його право на формування податкового кредиту за наслідками їх відображення в податковому обліку.
Таким чином, на думку відповідача, викладене вище підтверджує правомірність висновків податкового органу, щодо виявлених порушень викладених в акті перевірки та правомірності податкових повідомлень-рішень.
Суд виходить з того, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку.
Згідно з ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.
Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року №88(далі-Положення), первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складено документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що сують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України, учасниками господарських відносин визнаються суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна.
Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до Положення господарські операції - це факти підприємницької діяльності та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Отже, основою формування бухгалтерського, а відтак податкового обліку є господарська операція, яка впливає на стан зобов'язань, в тому числі і податкових. Надання податковому органу до перевірки всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо. Таким чином, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. Тому господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.
У зв'язку з наведеним, а також враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд запропонував позивачу представити документи, які спростовують доводи податкового органу щодо наявності порушень та підтверджують реальність господарських операцій, проведених із вищевказаними контрагентами.
На підтвердження реальності господарських операцій із вищевказаними контрагентами позивач представив первинні бухгалтерські документи (податкові накладні, договори та додатки до них, платіжні відомості, довідки про вартість виконаних робіт, (кошториси), акти приймання - передачі проектних робіт, матеріалів, установчі документи контрагентів).
Суд бере до уваги те, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений у первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту (зобов'язання) та валових витрат (валових доходів). Тому господарська операція, яка фактично не відбулась спрямована не на реальне настання правових наслідків, а на формування платниками податкового кредиту та валових витрат.
Судом встановлено, що первинні документи, представлені позивачем в обґрунтування своїх тверджень, хоча і оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», однак не відображають реального характеру господарських операцій, що відбулись між позивачем та вищевказаними контрагентами.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку, і розмірах, встановлених законом.
Судом взято до уваги те, що на формування податкового кредиту позивача мали вплив господарські операції, які фактично не відбулись.
Також, суд бере до уваги те, що податковими органами доведено, а позивачем не спростовано факту, що у вказаних контрагентів позивача відсутні основні засоби, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-яких видів господарської діяльності та трудові ресурси необхідні для виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено фактичний характер господарських операцій, здійснених із вищезазначеними контрагентами, а відтак
правочини укладені з ними не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та вчинені з метою незаконного формування податкового кредиту.
Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Відповідачем доведено належними та допустимими доказами підставність висновків, викладених в Акті перевірки від 30.05.2014 року 440/22-01/19175434, та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень від 16.06.2014 року № 0002242201, № 0002182201 та № 0002232201.
При цьому, такі доводи відповідача не спростовані позивачем.
Аналізуючи діюче законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави вважати вищезазначені податкові повідомлення-рішення неправомірним. Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати. Оскільки відповідачем не представлено суду документального підтвердження судових витрат, то такі не підлягають стягненню з позивача.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 29 вересня 2014 року.
Суддя Сакалош В.М.