08 вересня 2014 р. Справа № 804/8576/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Ленінського районного центру зайнятості м.Дніпропетровська до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -
Ленінський районний центр зайнятості м. Дніпропетровська звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1, в якому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 фактичні витрати на професійне навчання в сумі 1342 грн. 09 коп. на користь Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська.
Позовна вимога обґрунтована тим, що відповідачу було надано статус безробітної. Згідно договором від 08.11.2013 року за № 439/2013 року відповідача направлено на підготовку в Державний професійно - технічний заклад Дніпропетровський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів туристичного сервісу зі строком навчання з 12.11.2013 року по 11.04.2014 року. Наказом від 01.04.2014 року за № 3/1 «В - СНН» ОСОБА_1 біло відраховано зі складу слухачів, як таку що самовільно залишила навчання. Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача загальної вартості витрат на професійне навчання в розмірі 1342,09 грн., на підставі п. 3.1.2 договору №439 /2013 від 08.11.2013 року.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без участі представника.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про закриття провадження з огляду на наступне.
Згідно пункту 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналіз припису наведеної норми дає підстави вважати, що адміністративними судами можуть розглядатись вимоги про відшкодування шкоди, завданої лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень, такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В даному випадку, Ленінський районний центр зайнятості м. Дніпропетровська просить стягнути з відповідача фактичні витрати на професійне навчання. Отже, відповідач у спірних правовідносинах не виконував функцій суб'єкта владних повноважень, а виступав особою, яка отримувала соціальні послуги з навчання.
Згідно частини 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією або законами України.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 17 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюються на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень може звернутися до адміністративного суду з адміністративним позовом лише у випадку, коли це передбачено Конституцією або законами України.
Суд вважає за необхідне зазначити про відсутність у органів Державної служби зайнятості передбачених законом повноважень звертатись до адміністративного суду з позовами до фізичних осіб про стягнення коштів на професійне навчання, оскільки такі вимоги за своєю сутністю є вимогами про відшкодування шкоди і відносяться до компетенції судів цивільної юрисдикції.
Даний спір стосується відшкодування збитків, за своєю сутністю та характером спірних правовідносин не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню у відповідності із положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
Положення статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не передбачають норм, які б надавали органам центу зайнятості право звертатись з позовом про стягнення з громадянина сум фактичних витрат на професійне навчання до адміністративного суду.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 03 липня 2014 року по справі № К/9991/29851/12 та узгоджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 18 червня 2013 року №№ 21-204а13, 21-124а13.
Згідно пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно частини 2 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Отже даний спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.157, ст.165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження в адміністративній справі № 804/8576/14 за позовом Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про стягнення коштів - закрити.
Роз'яснити позивачу, що згідно частини 3 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська