м. Вінниця
18 вересня 2014 р. Справа № 802/2850/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
секретаря судового засідання: Середюка М.А.,
за участю представників сторін:
позивача: Чоловського О.М., Лозінської В.А.,
відповідача: Нестерук М.І., Письменюка О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вінниці адміністративну справу за позовом
сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка"
до Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, суд, -
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" до Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання СГ ТОВ "Аквавіка" вимог податкового валютного та іншого законодавства Бершадською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт №48/22/34004920 від 19 травня 2014 року.
На підставі вказаного акту органом державної податкової служби 26 червня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182200, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 132009 гривень - основний платіж, 185109,50 гривень - штрафні санкції та податкове повідомлення-рішення №0006781701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 120348,09 гривень - основний платіж, 30087,03 гривень - штрафні санкції.
Не погоджуючись із висновками, що викладені в акті перевірки, а відповідно із винесеними податковими рішеннями, позивач звернувся до суду із вимогами визнати протиправними та скасувати зазначені вище податкові повідомлення-рішення.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, посилаючись, при цьому, на обставини, що наведені у адміністративному позові.
Представники відповідача проти позову заперечували, аргументуючи свої заперечення обґрунтованістю висновків податкових ревізорів-інспекторів, що проводили перевірку, які знайшли відображення у акті перевірки від 19 травня 2014 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши адміністративну справу, суд встановив наступне.
Протягом періоду з 29 квітня по 12 травня 2014 року посадовими особами Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, а саме, начальником відділу податкового аудиту Князькіною О.В., головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту Бабій С.І., головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування доходів і зборів з фізичних осіб, майнових податків та соціального внеску Письменюком О.П., головним державним ревізором-інспектором відділу погашення заборгованості Кушнір К.Г. на підставі наказу №152 від 23 квітня 2014 року та направлень проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання СГ ТОВ "Аквавіка" вимог податкового валютного та іншого законодавства. За наслідками проведеної перевірки складено акт №48/22/34004920 від 19 травня 2014 року (а.с.14-49).
В ході проведеної перевірки виявлено порушення Товариством статті 16 Закону України "Про оренду землі", статті 126 Земельного кодексу України, пункту 185.1 статті 185, статті 187, пункту 198.6 статті 198, підпункту 209.15.1 пункту 209.15, пункту 209.2, пункту 209.5 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено суму податку на додану вартість в розмірі 132009 гривень, пункту 164.5 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого податковим органом донараховано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 51242,15 гривень.
На підставі виявлених порушень Бершадською об'єднаною державною податковою інспекцією 26 червня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182200, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 132009 гривень - основний платіж, 185109,50 гривень - штрафні санкції та податкове повідомлення-рішення №0006781701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 120348,09 гривень - основний платіж, 30087,03 гривень - штрафні санкції (а.с.10-11).
Визначаючись щодо заявленого позову, суд виходив з наступного.
Відповідно до підпункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 Кодексу) (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.
Пунктом 209.1 статті 209 Податкового кодексу України визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Згідно пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
З аналізу зазначених норм вбачається, що застосування резидентом спеціального режиму, основною умовою якого є здійснення платником діяльності виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах, має відповідати встановленим Податковим кодексом України критеріям.
Як свідчать матеріали справи, для здійснення господарської діяльності, зокрема для виготовлення власної сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації СГ ТОВ "Аквавіка" використовувало земельні ділянки, які орендувало у фізичних осіб (пайовиків) на території Тростянецького району.
Таким чином, позиція податкового органу полягає в тому, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, за договорами, які не пройшли державної реєстрації, позивач втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких не зареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації позивач до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, що не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись позивачем до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації по якій відбуваються розрахунки до бюджету.
Суд критично оцінює вказане твердження Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції, з огляду на те, що відповідно до пункту 301.1 статті 301 Податкового Кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди (стаття 302 Податкового Кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, СГ ТОВ "Аквавіка" зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування на додану вартість, згідно свідоцтва №200145169 від 01 січня 2009 року (а.с.83).
Згідно пункту 308.4 статті 308 Податкового Кодексу України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, зокрема, отримані від:
- реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;
- реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.
Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.
Підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України дано визначення поняття сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.
Тобто, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовується сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.
Водночас Податковий Кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого в особи виникає право користування земельною ділянкою на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Отже, будь - яке право користування земельною ділянкою на якій розташовані сільськогосподарські угіддя є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Таким чином, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.
Відповідно до статті 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 2 статті 20 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Разом з тим, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації її як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробника.
За таких обставин, суд вважає, що продукція вирощена на земельній ділянці орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної або фізичної особи є сільськогосподарською продукцією незалежно від того чи належним чином зареєстровані договори оренди такої ділянки.
Таким чином, відсутні будь - які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, право власності чи оренд яких оформлена з недоліками.
Отже, сільськогосподарська продукція рослинництва вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів не може оподатковуватися за іншими правилами ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.
Аналогічним чином відсутні підстави для визначення особі податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації.
Таким чином, у відповідача відсутні підстави для застосування до СГ ТОВ "Аквавіка" податкового повідомлення-рішення, як такого, що застосовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності у разі недотримання останнім норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога СГ ТОВ "Аквавіка" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001182200 від 26 червня 2014 року підлягає задоволенню.
З приводу вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006781701від 26 червня 2014 року, суд зазначає наступне.
Із матеріалів справи випливає, що при проведенні перевірки СГ ТОВ "Аквавіка" Бершадська ОДПІ прийшла до висновку, що у 2011-2012 роках позивач значно нижче звичайних цін видавав сільгосппродукцію в рахунок орендної плати за користування земельними паями фізичним особам - власникам земельних паїв і зазначене порушення призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з орендної плати за землю.
При цьому, податковий орган для визначення звичайної ціни керувався статтею 39 Податкового Кодексу України, яка почала діяти лише з 01 січня 2013 року, а порушення, які зафіксовані відповідачем вчинені в період з 01 липня 2011 року по 31 серпня 2013 року, що вказує на безпідставність такого застосування даної статті Податкового Кодексу України.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 8 Перехідних положень Податкового Кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Так, пунктом 1.20.1 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. Водночас враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (підпункт 1.20.2 пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Визначення бази оподаткування зазначено у п.188.1 ст. 188 ПК України, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарі/послуг.
Відтак, суд дійшов висновку, що вимога СГ ТОВ "Аквавіка" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0006781701 від 26 червня 2014 року підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як показами представників сторін, так і матеріалами справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за звернення до суду відповідно до статті 94 КАС України підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255 КАС України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головуправління Міндоходів у Вінницькій області, які прийняті 26 червня 2014 року за №№0001182200, 0006781701.
Повернути з Державного бюджету сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" (інд. код №34004920) сплачений судовий збір по платіжному дорученню №41888 від 23.07.14р. в сумі 487,20 гривень.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня її проголошення, апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.
Суддя Крапівницька Н. Л.