28 серпня 2014 р.Справа № 820/7835/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Тацій Л.В.
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014р. по справі № 820/7835/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ков'ягівське"
до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ков'ягівське", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 18.12.2013 року № 0000562200 та № 0000572200.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014р. по справі № 820/7835/14 позов задоволено.
Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 28.08.2014 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстрований юридичною особою, та перебуває на обліку, як платник податків у Нововодолазькій ОДПІ.
Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.
У період з 26.11.2013 року по 02.12.2013 року співробітниками Нововодолазької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ков'ягівське" по взаємовідносинам з ТОВ ТД "Грейф" за період з 01.01.2011року по 01.11.2013року.
Результати перевірки оформлені актом №325/20-20-22-08/05521620 від 09.12.2013 року.
У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: ст. 134, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 1 півріччя 2012року на загальну суму 6458 грн.; п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2012року на загальну суму 6150 грн.
На підставі висновків акту перевірки №325/20-20-22-08/05521620 від 09.12.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000572200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 8702,50 грн., у т.ч. за основним платежем 6458 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1614,5 грн.; № 00000562200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 7687,50 грн., у т.ч. за основним платежем 6150 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1537,50 грн.
Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідками якої, рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області "Про результати розгляду скарги" № 1281/10/20-40-10-04-17 від 24.02.2014 року податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013 року № 0000562200 та № 0000572200 залишено без змін, а скаргу ТОВ "Ков'ягівське" - без задоволення.
З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішень, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, відповідно до якої встановлено, що відносно контрагента позивача - ТОВ ТД "Грейф", слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Харківській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення та розпочато кримінальне провадження щодо посадових осіб зазначеного підприємства, що стало підставою для встановлення факту відсутності вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи слідує, що між ТОВ " Ков'ягівське" (Покупець) та ТОВ ТД "Грейф " (Постачальник) укладено договір поставки у спрощений спосіб.
За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.
На виконання умов зазначеного договору у травні 2012року позивач придбав у Постачальника наступні ТМЦ: метал-лист г/к 6*2000*6000, кутник рівнополочний 45*45*4, швелер 14, труда профільна 100*80*3, труба 108*3,5, профнастил НС 20*0,5 та отримані авто послуги по транспортуванні придбаного товару до підприємства.
На підтвердження реальності виконання вказаного договору, позивачем надані рахунок -фактура № 1005-3 від 10.05.2012року, видаткова накладна № 36 від 16.05.2012року, акт надання послуг № 36 від 16.05.2012року та податкова накладна № 13 від 11.05.2012року.
Розрахунок за транспортування та придбані ТМЦ проводився у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням № 376 від 11.05.2012року, а також карткою рахунку 631 за 01.01.2012року-01.11.2012року.
Вказана обставина підтверджується контролюючим органом в акті перевірки. (а.с.81).
З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), відповідачем суду не надано.
Також з матеріалів справи слідує, що транспортування здійснювалось за рахунок покупця транспортом постачальника, що підтверджується актом про надання послуг № 36 від 16.05.2012року.
Розвантаження придбаних ТМЦ було здійснено ДО "Комбінат Планета" згідно умов договору № 9 на виконання робіт від 16.05.2012року, відповідно до умов якого Замовник (ТОВ "Ков'ягівське") доручає, а Виконавець (ДО "Комбінат Планета") приймає на себе зобов'язання виконати навантажувально-розвантажувальні роботи. Реальність виконання вказаних умов підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 17.05.2012року.
Окрім того, колегія суддів вважає за потрібне відзначити, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.
Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.
Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.
Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.
Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.
Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).
З матеріалів справи слідує, що прийом придбаних ТМЦ здійснював головний інженер Підгірний Г.В згідно довіреності № 55 від 15.05.2012року, про що свідчить витяг із журналу реєстрації довіреностей.
На підтвердження ведення обліку ТМЦ на вказаному складі, позивачем надана накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 17.05.2012року№ Кв000000058, а також картки рахунку 3711, 631 за 01.01.2011року-01.11.2012року, та 201 за травень-червень 2012року.
Придбані ТМЦ використовувались підприємством для модернізації основних засобів, а саме для автовагів і авто вагової та списані в бухгалтерському обліку по рахунку 1522 "Придбання (виготовлення) основних засобів", що підтверджується контролюючим органом в акті перевірки (а.с. 81).
Необхідність проведення такого ремонту підтверджується Дефектним актом на автомобільні ваги ВТА-60 № 108 від 07.05.2012року.
Ремонті роботи проводились ООО "Меридіал-плюс" відповідно до умов договору № 20 від 02.04.2012року, реальність виконання якого підтверджується актами прийому-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів від 29.06.2012року та від 01.07.2012року, та актом № 1 прийому виконаних підрядних робіт "Ремонт вагової" за червень 2012року, що не заперечується податковим органом. (а.с.81).
Даними оборотно-сальдової відомості по рахунку 20 за січень - липень 2012року підтверджується, що ремонтні роботи проводились саме з ТМЦ, які були придбані у ТОВ ТД "Грейф", що підтверджується.
Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість включена до податкового кредиту відповідного періоду, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за травень 2012року та витрати в сумі 30751, 67грн. включені у валові витрати в декларації за 1 півріччя 2012року в складі витрат та поліпшення ОЗ. Вказана обставина підтверджується суб'єктом владних повноважень в акті перевірки (а.с.80).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За правилами ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що договірні відносини між позивачем та його контрагентом -ТОВ ТД "Грейф" оформлені у спрощений спосіб, тобто шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що не суперечить вимогам закону.
Наявність податкових, видаткових накладних, доказів оплати та подальшої реалізації тощо кореспондуються змістом ч. 1 ст. 181 ГК України, свідчать про реальність господарських операцій.
Щодо доводів контролюючого органу, відображених у акті перевірки з приводу реєстрації транспортного засобу (автомобіль MAN державний номер НОМЕР_4), за допомогою якого здійснювалась вигрузка метала для ремонту вагів, про що 17.05.2012 року вчинено запис у зошиті служби охорони, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для таких висновків податкового органу, слугувала відповідь ВДАІ Нововодолазького РВ ГУ МВСУ в Харківській області на запит Нововодолазької ОДПІ, відповідно до якої згідно баз даних ВДАІ державний номер НОМЕР_4 не зареєстрований за жодним транспортним засобом.
Судом першої інстанції з дотриманням принципу офіційного з'ясування обставин у справі, на виконання вимог ст.. 11 КАС України були витребувані ухвалами від 20.05.2014 року та 03.06.2014року додаткові докази.
На виконання вимог суду надійшла відповідь ВДАІ Нововодолазького РВ ГУ МВСУ в Харківській області (вх.№ 01-23/36509/14), відповідно до якої повідомлено, що згідно бази даних ДАІ Мрео-2000, автомобіль Рено Магнум (державний номер НОМЕР_4) належить ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1
Таким чином, твердження податного органу про відсутність реєстрації вищезазначеного державного номеру за транспортним засобом, що стало підставою для висновку про відсутність реальності транспортування придбаних ТТН, не знайшло свого документального підтвердження, внаслідок чого вказана обставина не приймається судом до уваги, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.
Окрім того, доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ ТД "Грейф" товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ані акт перевірки, ані матеріали справи на містять.
Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.
Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ ТД "Грейф" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.
Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.
Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.
У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом.
Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."
Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.
Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ТОВ ТД " Грейф" і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2014р. по справі № 820/7835/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Тацій Л.В.
Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г.