79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" вересня 2014 р. Справа № 914/1542/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т.Б.
судді Давид Л.Л.
Якімець Г.Г.
при секретарі Борщ І.О.
за участю сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача (апелянта): не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Фільварок- КЗ" б/н від 14.07.2014
на рішення господарського суду Львівської області, від 23.06.2014 року (суддя Крупник Р.В.)
у справі № 914/1542/14
за позовом Фермерського господарства Костіва Романа Пилиповича, с. Поляни, Львівська область
до відповідача Фермерського господарства "Фільварок- КЗ", с. Радохинці, Львівська область
про стягнення заборгованості в розмірі 17 986,03 грн.
рішенням господарського суду Львівської області від 23.06.2014 року у справі № 914/1542/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства "Фільварок-КЗ" на користь Фермерського господарства Костіва Романа Пилиповича 15711,00 грн. боргу, 605,63 грн. три відсотки річних, 549,88 грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Фермерського господарства "Фільварок-КЗ" на користь Фермерського господарства Костіва Романа Пилиповича 1713,36 грн. судового збору та 800,00 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду про часткове задоволення позову мотивоване тим, що відповідач, отримавши від позивача товар (в т.ч. пшеницю), не оплатив його в повному обсязі, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка підлягає стягненню разом з 3% річних та інфляційними втратами згідно ст. 625 ЦК України.
Рішення суду про відмову в задоволенні решти позову мотивоване здійсненим перерахунком розміру 3% річних та інфляційних втрат та тим, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення пені, оскільки договір між сторонами було укладено у спрощеній формі і сторонам не було погоджено можливості стягнення пені за невиконання зобов'язання.
В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю мотивуючи це тим, що придбана у позивача пшениця для відгодівлі свиней була неякісною, зокрема, була заражена токсичним грибком, що підтверджується відповідними доказами. Після її згодування тваринам, вони почали масово гинути. Позивач звертався до відповідача з вимогою про пропорційне зменшення заборгованості та відшкодування зазначених збитків, однак той не погодився на такі умови. Зазначає, що з 27 листопада 2012 року (дата закупівлі пшениці) на складі не було іншої пшениці, окрім пшениці позивача, що підтверджується довідкою відповідача.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши представників сторін у судових засіданнях, враховуючи процесуальні строки для розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.11.2012 року позивач поставив відповідачу пшеницю в кількості 9 684кг. на загальну суму 19 368 грн. та картоплю в кількості 12 806кг. на загальну суму 5 403 грн., а всього товару на суму 25 771,00 грн. Факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем доводиться наявною в матеріалах справи Накладною №11/4 від 22.11.2012 року та Довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №71 від 22.11.2012 року, виданою ОСОБА_4 (а.с.13-14). Крім цього, вказаний факт не заперечувався представником відповідача/
Як встановлено, із суми поставленого товару відповідач 19.11.2012р. оплатив лише 10000,00 гривень авансу, що підтверджується випискою з рахунку позивача (а.с.21). Матеріалами справи, зокрема розпискою ОСОБА_4 від 22.11.2012 року (а.с.20) та претензією позивача від 03.02.2014р. (а.с.22), також підтверджується та жодною із сторін не заперечується той факт, що решту коштів в розмірі 15 771,00 грн. відповідач зобов'язався сплатити до 31.12.2012 року, однак вказаної оплати так і не здійснив.
В порядку досудового врегулювання спору, 19.02.2014р. позивач направив відповідачу претензію від 03.02.2014р. в котрій вимагав оплатити заборгованість протягом 15-ти днів (а.с.22-23). У відповіді на претензію №06/03 від 06.03.2014р. (а.с.24) відповідач відмовив в оплаті заборгованості, оскільки після початку відгодівлі тварин закупленою пшеницею почався масовий падіж свиней в загальній кількості 38 голів через враження їх токсичними грибками зараженої пшениці, що спричинило для господарства відповідача збитки в розмірі 45 432,00 грн.
Предметом позову є стягнення з відповідача 17 986,03 грн., з яких основний борг 15711,0 грн., 3% річних за період з 01.01.2013 року по 14 квітня 2014 року - 607,9 грн., пеня з 14.10.2013 року по 14.04. 2014 року (177 днів) - 973, 29 грн., інфляційні втрати з січня 2013 року по березень 2014 року - 693, 84 грн.
Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Як зазначив ВГС України в частині 1 Інформаційного листа від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Крім цього, в пункті 1 оглядового Листа ВГС України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.
Положеннями ч. 1 ст.265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст.712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України.
Нормами статті 673 ЦК України визначено продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 674 ЦК України).
Правові наслідки передання товару неналежної якості визначено в ст.678 ЦК України, за приписами якої покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача зазначив про відсутність підстав для стягнення заборгованості, у зв'язку з тим, що позивачем було поставлено неякісний товар і відповідач, згідно положень ст. 678 ЦК України має право на зменшення ціни товару.
За приписами ч.1 ст.675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Проте позивач повинен відповідати за недоліки переданого товару лише у випадку, якщо відповідач в силу ст. 33 ГПК України доведе як сам факт невідповідності переданого товару вимогам щодо його якості, так і те, що ці недоліки виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту (стаття 679 ЦК України).
Як вбачається з Накладної №11/4 від 22.11.2012 року представником відповідача прийнято товар без жодних застережень з приводу невідповідності вимогам щодо його якості.
У вказаній накладній міститься застереження наступного змісту: "Продукція органічна перехідного періоду. Див. сертифікат №12-0144-02, виданий 03.09.2012 року".
Представником позивача долучено до матеріалів справи Сертифікат Органік Стандарт («Certificate Organic Standart") №12-0144-02 від 03.09.2012р. з терміном дії до 03.12.2013р. (а.с.99) з якого вбачається, що ФГ "Костів Р.П." проінспектований та сертифікований згідно стандарту з органічного виробництва та переробки для третіх країн, що рівнозначно стандарту Європейського Союзу. Сертифікована діяльність: виробництво органічної с.-г. продукції. Сертифікована продукція, зокрема, озима пшениця та картопля.
Також позивачем до матеріалів справи долучено Посвідчення про кондиційність насіння озимої пшениці врожаю 2012 року (а.с.26), з якого вбачається, що якість насіння відповідає нормам стандарту та СНиП.
Статтею 271 Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів. Оскільки згадані нормативно-правові акти урядом ще не прийнято, враховуючи положення Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" продовжує діяти Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. №П-7/(надалі - Інструкція).
Відтак, оскільки договір поставки укладено у спрощеній формі і сторонами не погоджено порядок прийняття продукції, то порядок прийняття продукції за якістю регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів Союзу РСР від 25.04.66р. № П-7
Відповідно до пунктів 6, 14, 16, 19, 20, 22, 29 Інструкції, приймання продукції по якості здійснюється на складі покупця не пізніше 20 днів після видачі продукції органом транспорту або надходженні її на склад покупця при доставці продукції постачальником або при вивозі продукції покупцем. Приймання продукції по якості здійснюється відповідно зі стандартами, технічними умовами згідно супровідних документів, що посвідчують якість продукції (товарів).
При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що посвідчують якість продукції, покупець зобов'язаний призупинити прийом продукції і скласти акт, в якому зазначити характер виявлених дефектів (п. 29), а також викликати для участі при прийманні продукції представника постачальника (п. 16).
Інструкцією визначаються також інші вимоги, зокрема, відбір зразків з складанням відповідного акту (п.п. 26, 27), щодо права осіб у прийманні продукції за якістю, їх компетентності у питаннях визначення якості підлягаючої прийманню продукції, а також щодо змісту складеного акта.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
Відповідач вважає, що йому позивачем була продана отруєна пшениця, внаслідок чого у нього почався падіж тварин (свиней).
Однак, з матеріалів справи не вбачається доказів на підтвердження належного повідомлення позивачем відповідача про відбір проб пшениці, які надавалися відповідачем на експертизу. Також відповідачем не надано акту про відбір зразків, котрий за своїм змістом відповідав би вимогам п.п. 26, 27, 29 Інструкції. Відтак, в розумінні ст. 33 ГПК України такий факт повідомлення не є доведеним.
Апеляційним судом критично оцінюються заперечення відповідача стосовно прийняття ним від відповідача пшениці неналежної якості, оскільки відповідачем не ставилося жодних заперечень по якості при прийнятті товару. З матеріалів справи не вбачається прийняття відповідачем товару по якості за вимогами Інструкції, зокрема, щодо обов'язку викликати представника позивача для участі у встановленні факту поставки продукції неналежної якості; відбір зразків пшениці, які передаються на дослідження не проводився у встановленому порядку, представник постачальника не викликався, та спільний з участю позивача акт за наслідками встановлених недоліків не складався. Встановлено, що лише в лютому 2013 року відповідач письмово повідомив позивача про факт поставки неякісної продукції, направивши останньому претензію про відшкодування збитків №5/03 від 10.02.2013р. (а.с.19).
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2012 року Мостиською районною державною лабораторією ветеринарної медицини проведено дослідження трупа поросяти віком 2 місяці, а також зразків пшениці, ячменю та комбікорму, про що складено Акт №1 від 26.12.2012р. (а.с.15). За результатами такого дослідження було встановлено, що на представленому для зразка зерна пшениці виявлено ріст грибка "Aspergilius niger", на зерні ячменю та комбікорму - ріст грибка "Mucor racemosus".
Однак Акт від 26.12.2012 року Мостиської районної державної лабораторії ветеринарної медицини (а.с.15) не може вважатися належним доказом, котрий би підтверджував факт поставки позивачем неякісної продукції, оскільки з вказаного акту неможливо встановити, чи пшениця та комбікорм із неї, які були об'єктом дослідження в лабораторії, є саме тими, що постачалися позивачем. Як вже зазначалося, спільного з позивачем акту відбору зразків пшениці не складалося і позивач не повідомлявся про такий відбір. Натомість з наданої відповідачем довідки від 17.06.2014р. (а.с.94) вбачається, що станом на момент поставки позивачем продукції, у відповідача на складі знаходилася пшениця та ячмінь власного виробництва.
Суд також не бере до уваги й Акт огляду трупів поросят від 26.12.2012 року (а.с.16-18), як доказ поставки позивачем неякісної продукції, оскільки з вказаного акту неможливо встановити, що причиною смерті поросят слугувала саме поставлена позивачем пшениця.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 28.05.2014 року, викликаний в порядку ст. 30 ГПК України для дачі пояснень ОСОБА_5 - ветеринарний лікар хімік-токсиколог Мостиської районної державної лабораторії ветеринарної медицини пояснив, що причиною появи токсинів може бути сира, дощова погода, а для зерна, яке перебуває на складі чи в іншому приміщенні - недотримання належних умов його зберігання. Момент виникнення токсинів визначити неможливо, за результатами дослідження можна встановити лише наявність або відсутність токсинів у зерні. Грибок, а точніше результат його життєдіяльності - токсини поширюються дуже швидко, за 1-2 дні (а.с. 88-91).
Враховуючи наведене, слід зазначити, що відповідачем, окрім недоведення факту поставки позивачем неякісної продукції, також не було доведено належними доказами і те, що недоліки пшениці виникли до моменту її передачі відповідачу чи з причин, які існували до цього моменту, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача, отримана пшениця декілька днів зберігалася у нього на складі. Натомість позивачем надано докази того, що ним було поставлено сертифікований товар.
З огляду на викладене, твердження відповідача про відсутність підстав для стягнення заборгованості, у зв'язку з тим, що позивачем було поставлено неякісну пшеницю та картоплю і відповідач має право на зменшення ціни товару є таким, що не підтверджується матеріалами справи.
У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже зазначалося, сторони погодили, що за прийнятий 22.11.2012 року товар відповідач повинен був сплатити кошти в розмірі 15 771,00 грн. до 31.12.2012 року. Оскільки відповідач у встановлений строк коштів не заплатив, вони підлягають стягненню з нього в судовому порядку.
Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 15771,0 грн. основного боргу за поставлений товар.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, крім суми основного боргу, просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 607,90 грн. за період з 01.01.2013 року по 14 квітня 2014 року, та інфляційні втрати у розмірі 693,84 грн. з січня 2013 року по березень 2014 року.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Проаналізувавши розрахунок інфляційних втрат позивача, слід зазначає, що такий здійснений без врахування дефляції. За розрахунком суду першої інстанції, заявлені до стягнення інфляційні втрати підлягають задоволенню у розмірі 549,88 грн.
Враховуючи вищенаведене, перевіривши здійснений розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат та їх перерахунок судом першої інстанції, апеляційний господарський суд погоджується з наявністю правових підстав для часткового стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 605,63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 549,88 грн., та з відмовою у стягненні решти сум таких стягнень за безпідставністю.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 973,29 грн. пені.
Приписами ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями частини 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Слід також враховувати, що договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.
Таким чином, для того щоб застосувати до боржника відповідальність у вигляді стягнення пені, то така має бути передбачена законом або договором. Однак в даному випадку відсутня імперативна вказівка законодавця про стягнення пені у правовідносинах поставки товару, які склалися між сторонами. Також, з існуючих договірних відносин та їх формального закріплення між сторонами не вбачається погодження умови стосовно застосування такої господарської відповідальності як сплата пені. А відтак, відповідну позовну слід вважати необґрунтованою.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський вважає відмову суду першої інстанції у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені у розмірі 973,29 грн. правомірною та такою, що прийнята з урахуванням вимог чинного законодавства.
Частиною 1 ст. 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч.3 ст.48 ГПК України).
Як зазначив Пленум ВГС України в п. 6.3. Постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відшкодування витрат позивачів пов'язаних з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Факт понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн. підтверджуються наявним в матеріалах справи договором про надання правової допомоги від 12.04.2014р. укладеним з адвокатом ОСОБА_8, довіреністю, копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та платіжним дорученням про перерахування 1000,00 грн. (а.с.41-43, 69).
Відповідно до положень п. 6.5. згаданої Постанови вирішуючи питання про розподіл інших судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Суд першої інстанції при розгляді питання стосовно стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката враховував такі фактори, як предмет спору, ступінь складності спору та часткове задоволення позову, та прийшов до висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача в розмірі 800,00 грн. Апеляційний господарський суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції,
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2014 року у справі № 914/1542/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу Фермерського господарства "Фільварок- КЗ" б/н від 14.07.2014 - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 19.09.2014 р.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Судді Давид Л.Л.
Якімець Г.Г