23.09.2014 р. Справа № 914/2406/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.
при секретарі Лосик Ю.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл», м. Київ
до відповідача: Державного підприємства «Буський лісгосп», м. Буськ
про: стягнення 236 040,92 грн.
Представники:
Від позивача: Квятковський В.В. - представник (Довіреність б/н від 24.07.2014 р.)
Від відповідача: не з'явився
Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 811 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл», м. Київ до відповідача - Державного підприємства «Буський лісгосп», м. Буськ про стягнення 236 040,92 грн.
Ухвалою суду від 10.07.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.07.2014 р. З підстав, викладених в ухвалах суду розгляд справи відкладався. Для надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку в судовому засіданні оголошувалася перерва.
За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 12.08.2014 р. строк розгляду господарського спору було продовжено в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України.
23.09.2014 р. від позивача в канцелярію суду поступила Заява про збільшення позовних вимог (вх. № 4552/14 від 23.09.2014 р.), відповідно до якої позивач збільшив позовні вимоги шляхом нарахування відповідачу інфляційних втрат та перерахунку розміру штрафних санкцій та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 186 829,25 грн., 12 120, 14 грн. пені, 28 886,53 грн. 24 % річних, суму перерахованої вартості товару згідно п. 6.2. Договору поставки № Н-17-04/2 від 17.04.2013 р. в розмірі 33 986,03 грн. та 22 441,75 грн. інфляційних втрат, всього - 284 263,70 грн.
До вищевказаної заяви позивачем додано Заяву ДП «Буський лісгосп» № 320 від 11.09.2014 р., за змістом якої відповідач позовні вимоги в розмірі 284 263,70 грн. вважає обґрунтованими та визнає у повному обсязі.
У відповідності до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Із врахуванням положень вищенаведеної правової норми суд приймає Заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 4552/14 від 23.09.2014 р.) до розгляду та розглядаю справу в межах заявлених в ній позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із врахуванням Заяви про збільшення позовних вимог (вх. № 4552/14 від 23.09.2014 р.) підтримав, просив суд позов задоволити повністю.
Відповідач явки представника в судове засідання з невідомих причин не забезпечив.
Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:
17.04.2013 р. між сторонами у справі було укладено Договір поставки № Н-17-04/2, умови якого передбачали що позивач (продавець) продає, а відповідач (покупець) купує нафтопродукти по ціні відповідній до затвердженого позивачем прейскуранта цін на нафтопродукти на день продажу в кількості та асортименті відповідно до поданої заявки.
У п. 2.2. Договору сторони погодили, що продаж товару здійснюється на умовах СРТ - пункт призначення покупця або EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаної продавцем у відповідності з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів в редакції «ІНКОТЕРМС 2010».
Асортимент, кількість кожної окремо взятої партії товару, а також його ціна попередньо узгоджуються сторонами з подальшим відображенням в рахунку-фактурі на оплату.
Як вбачається із матеріалів справи на виконання договірних зобов'язань позивачем було передано відповідачу дизельне пальне та бензин А-92 на загальну суму 301 829, 25 грн. Про факт отримання відповідачем товару свідчить підписана сторонами Видаткова накладна № РН-0000086 від 17.01.2014 р. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 12 від 17.01.2014 р.
Пунктом 5.3. Договору обумовлено, що відповідач здійснює 100 % оплату товару протягом 10 календарних днів з дати фактичного отримання товару, що підтверджується підписанням актів прийому-передачі товару (ТТН, видаткових накладних).
У позовній заяві позивач зазначає, що отриманий товар відповідач оплатив частково, і станом на 18.06.2014 р. заборгованість ДП ДП «Буський лісгосп» перед позивачем становила 186 829,25 грн.
За порушення строків оплати товару позивачем на підставі п. 6.1. Договору нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також 24 % річних.
Згідно Заяви про збільшення позовних вимог (вх. № 4552/14 від 23.09.2014 р.) сума пені за період з 28.01.2014 р. становить 12 120,14 грн., сума 24 % річних за вказаний період складає 28 886,53 грн.
Також, у відповідності із умовами п. 6.2. договору позивачем здійснено перерахунок вартості поставленого, але не оплаченого товару з розрахунку плюс 0,01 грн. за кожен літр товару за кожен день прострочення до моменту фактичної сплати заборгованості. За результатами здійсненого перерахунку вартість неоплаченого відповідачем товару збільшилася на 33 986.03 грн.
Окрім вищевказаних сум, позивач згідно Заяви про збільшення позовних вимог (вх. № 4552/14 від 23.09.2014 р.) заявив до стягнення з відповідача 22 441,75 грн. інфляційних втрат.
Таким чином загальна сума позовних вимог складає 284 263,70 грн.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав:
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Як встановлено в процесі розгляду справи 17.04.2013 р. між сторонами у справі було укладено Договір поставки № Н-17-04/2, на виконання умов якого позивач передав, а відповідач прийняв дизельне пальне та бензин А-92 на загальну суму 301 829, 25 грн.
Факт передачі товару відповідачу засвідчують представлені суду Видаткова накладна № РН-0000086 від 17.01.2014 р. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 12 від 17.01.2014 р. (оригінали зазначених документів оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).
Згідно визначення ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
Як вбачається із змісту Договору 100 % оплату за товар відповідач зобов'язався здійснити протягом 10 календарних днів з дати фактичного отримання товару, що підтверджується підписанням актів прийому-передачі товару (ТТН, видаткових накладних) (п. 5.3. Договору).
У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Однак, як встановлено судом зобов'язань перед позивачем щодо оплати товару відповідач належно не виконав, отриманого товару у повному обсязі не оплатив.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 6.1. договору сторонами погоджено інший розмір процентів, ніж той що визначений вищенаведеною правовою нормою, а саме 24 % річних.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Згідно визначення ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 4 ст. 231 ГК України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до умов Договору поставки № Н-17-04/2 від 17.04.2013 р. сторонами передбачено два види штрафних санкцій, які позивач вправі застосовувати до відповідача у разі неналежного виконання останнім своїх зобов'язань щодо оплати товару, а саме пеня, визначена п. 6.1. Договору, а також встановлена у п. 6.2. Договору договірна санкція у вигляді перерахуноку вартості поставленого, але не оплаченого товару з розрахунку плюс 0,01 грн. за кожен літр товару за кожен день прострочення до моменту фактичної сплати заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобовязання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобовязань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.
Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобовязань визначено частиною 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, субєкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобовязань. (Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у Постанові від 22.11.2010 р. у справі № 14/80-09-2056).
Враховуючи положення вищенаведених правових норм та умов Договору поставки № Н-17-04/2 від 17.04.2013 р., суд, перевіривши розрахунок позовних вимог, прийшов до висновку що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають до задоволення.
Як вже зазначалося згідно заяви ДП «Буський лісгосп» № 320 від 11.09.2014 р., відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі.
У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно положень ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 174, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 553, 554, 599, 610, 612, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 49, 82-84 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Буський лісгосп» (80500, Львівська обл. м. Буськ, вул. Січових Стрільців, 39. Ідентифікаційний код 00992504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техойл» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-Б. Ідентифікаційний код 34527663) 186 829,25 грн. основного боргу, 12 120, 14 грн. пені, 28 886,53 грн. 24 % річних, суму перерахованої вартості товару згідно п. 6.2. Договору поставки № Н-17-04/2 від 17.04.2013 р. в розмірі 33 986,03 грн. та 22 441,75 грн. інфляційних втрат, всього - 284 263,70 грн.; 5 685,27 грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.09.2014 р.
Суддя Ділай У.І.