номер провадження справи 8/35/14
24.09.2014 Справа № 908/911/14
За позовом Публічного акціонерного товариства "Азов-2000" (69002, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 92)
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Візард" (69002, м.Запоріжжя, пр. Леніна, 92)
про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 08.09.2008 р.
Суддя І. А. Попова
Представники:
Позивача - не з'явився (Леус Г.О., дов. від 15.12.2013 р. - в засіданні 13.05.2014 р.)
Відповідача - Дирул Ю.В., дов. від 21.11.2013 р.
Третя особа - не з'явився
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна від 08.09.2008 р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.05.2014 р. провадження по даній справі зупинялося до набрання законної сили рішенням у справі № 910/2591/14 господарського суду м. Києва. У зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, ухвалою від 03.09.2014 р. провадження по справі поновлено, судове засідання призначено на 24.09.2014 р.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 24.09.2014р.
Позовні вимоги заявлено з наступних підстав: 08.09.2008 р. ВАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Компанія "Візард" укладено Кредитний договір № 184/08, за яким банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у формі кредитної лінії в межах встановленого ліміту в розмірі 1150000 доларів США, а позичальник зобов'язався його прийняти, належним чином використовувати та повернути на умовах, передбачених договором, сплатити проценти та інші платежі. З метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 08.09.2008 р. ПАТ "Універсал Банк" та ВАТ "Азов-2000" укладено договір іпотеки нерухомого майна. Позивач відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України просить визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна від 08.09.2008 р., оскільки в договорі відсутній зміст та розмір основного зобов'язання за Кредитним договором. Позивач зазначає, що умови Кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, як іпотекодавця за кредитним договором. Несправедливим, зокрема, є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США. Крім того, договір іпотеки не містить всіх істотних умов договору, передбачених ст. 180 ГК України. Також при укладенні договору порушено п.п. 22 п. 10.19 Статуту ПАТ "Азов-2000", а саме загальними зборами акціонерів не приймалося рішення про вчинення правочину щодо передання в іпотеку майна.
Позивач свого представника в судове засідання 24.06.2014 р. не направив, клопотав про відкладення розгляду справи в зв'язку з зайнятістю уповноваженого представника в іншому судовому засіданні.
Суд зазначає, що, по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи поважними вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій. У даному випадку позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника згідно з статтею 28 ГПК України. Крім того, до клопотання про відкладення розгляду справи позивачем не надано документів на підтвердження наведених у ньому обставин. По-друге, відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Враховуючи, що дана справа розглядається судом тривалий термін, розгляд справи по суті розпочато до зупинення провадження по даній справі та право позивача на зміну предмета або підстави позову на даній стадії не може бути реалізоване, позивач мав достатньо часу на підготовку до розгляду справи та надання додаткових обґрунтувань за їх наявності.
Також, суд звертає увагу, що в даному судовому розгляді позивач вдруге клопоче про відкладення розгляду справи та не наводить об'єктивних причин. Представник відповідача, заперечуючи проти відкладення розгляду справи, зазначає, що позивач недобросовісно користується наданими йому правами, затягує розгляд справ. Єдиною підставою зупинення провадження у даній справі було апеляційне оскарження рішення господарського суду м. Києва. Також, зазначає представник банку, у зв'язку розглядом даного спору зупинено провадження у інших справах, пов'язаних із невиконанням умов кредитного договору товариством «Візард» .
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України"). Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість завершення розгляду справи по суті в судовому засіданні 24.09.2014 року, відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.
Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, про що зазначив у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначає, що, по-перше, договір іпотеки від 08.9.2008 р. містить всі істотні умови договору, передбачені ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст.180 ГК України. Так, п. 2.4.3 договору визначений розмір зобов'язання відповідно до умов основного договору в сумі 1150000 доларів США. По-друге, за умови отримання банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями Банк має право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті. По-третє, відповідач зазначає, що посилання позивача на ч. 3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за якою гривня як грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні, є помилковим. В обґрунтування зазначає, що сфера дії цього Закону поширюється на правовідносини у сфері розрахунків за придбання товарів та надання послуг фізичними особами та суб'єктами господарювання, які не мають відповідної ліцензії НБУ. А надання кредитів в іноземній валюті регулюється спеціальним законодавством, в тому числі Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та інші. По-четверте, відповідач звертає увагу, що на момент укладання оспорюваного договору іпотеки діяла попередня редакція статуту ВАТ "Азов-2000" від 21.08.2008 р., згідно п. 11.3.3 якого встановлено, що директор товариства без обмежень здійснює інвестування коштів та майна товариства, приймає рішення про придбання та відчуження будь-якого нерухомого та рухомого майна, передачу нерухомого та рухомого майна у іпотеку чи заставу, в оренду, ренту, безоплатне користування, а також розпоряджається коштами та майном товариства. Пунктом 11.3.15 Статуту передбачено, що директор товариства без обмежень приймає рішення про отримання кредитів та послуг, надання поручительств, здійснення уступки вимоги та переводу боргу. Крім того, Протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "Азов-2000" № 01/11 від 27.04.2011 р. п. 7 схвалено надання повноважень директору ВАТ "Азов-2000" на укладення значних правочинів.
В судове засідання 24.09.2014 р. третя особа свого представника не направила, про причини неявки суд не повідомила.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали, суд встановив:
08 вересня 2008 р. Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» (правонаступником якого є відповідач по справі, іпотекодержатель) та Відкрите акціонерне товариство «Азов-2000» (правонаступником якого є позивач по справі, іпотекодавець) уклали договір іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно: Дитячу базу відпочинку «Войковець» загальною площею 3976,7 кв.м за адресою Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул.. Коса Пересип, 114, яке належить іпотекодавцю на праві власності. До зазначеного договору іпотеки укладалися договори про внесення змін від 29.03.2011 р., 31.10.2011 р., 31.03.2012 р.
Договір іпотеки від 08.09.2008 р. укладено сторонами по справі в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 184/08 від 08.09.2008 р., укладеним іпотекодержателем та ТОВ «Компанія «Візард».
Позивач просить визнати зазначений договір іпотеки від 08.09.2008 р. недійсним, як такий, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в договорі відсутній зміст та розмір основного зобов'язання за кредитним договором через порушення діючого законодавства про укладенні кредитного договору; договір іпотеки не містить істотних умов договору, зокрема, передбачених ст.. 180 ГК України та рішення про вчинення правочину щодо передання в іпотеку майна, вартість якого перевищує 25% вартості активів товариства, загальними зборами акціонерів не приймалося.
Доводи позивача щодо недійсності договору з підстав, викладених у позові, суд знаходить хибними та надуманими внаслідок наступного:
Згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст.ст. 188, 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також, частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 2 Закону України "Про іпотеку" законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.
Згідно п. 2 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно із яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
В обґрунтування недійсності договору іпотеки позивач вказує на несправедливі умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що погіршує його становище як іпотекодавця в разі настання певних подій.
Як встановлено, дійсність кредитного договору № 184/08 від 08.09.2008 року була предметом розгляду спору у справі № 910/2591/14 господарським судом міста Києва, зокрема і з тих підстав, що умови кредитного договору № 184/08 від 08.09.2008 р. є несправедливими, недобросовісними та спричинили істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків тому, що кредит надавався не в державній грошовій одиниці України - гривні, а в доларах США. Рішенням господарського суду м.Києва в задоволенні позову ТОВ «Візард» про визнання недійсним кредитного договору №184/08 відмовлено.
Частина 2 статті 548 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" в разі, якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
Таким чином, оскільки не встановлено підстав для визнання недійсним кредитного договору з вказаних підстав, то відсутні підстави для визнання недійсним іпотечного договору від 08.09.2008 р.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному договорі іпотеки сторонами зазначено реквізити сторін (преамбула договору іпотеки), відомості про основне зобов'язання, опис предмету іпотеки (Розділ 1 договору іпотеки), а також в розділі 3 договору передбачено, що на момент укладення договору заставна не випускалась.
За таких обставин, суд зазначає, що в оскаржуваному договорі іпотеки сторонами визначено зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок їх виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та його реєстраційні дані відповідно до ст. 18 Закону України "Про іпотеку", якою встановлено істотні умови договору іпотеки. З урахуванням зазначеного, судом встановлено відсутність правових підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним внаслідок відсутності істотних умов договору.
В силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, згідно з ст. 11 ЦК України, є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин (підстав), з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Звертаючись з позовом про визнання договору іпотеки від 08.09.2008 р. недійсним, ТОВ «Азов-2000» мотивувало свої вимоги тим, що оскаржуваний договір іпотеки зі сторони позивача підписано директором товариства з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки відповідно до п.п. 22 п. 10.19 статуту позивача до компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Позивач стверджує, що сума кредиту, який забезпечений іпотекою значно перевищує вартість майна та активів позивача, при цьому, рішення про вчинення правочину щодо передання в іпотеку майна загальними зборами акціонерів не приймалося.
Суд вважає ці твердження позивача хибними, оскільки позивач посилається на положення статуту в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів акціонерів №01/11 від 27.04.2011 р. Згідно статуту ТОВ «Азов-2000», в редакції затвердженій рішенням зборів № 01/08 від 31.07.2008 р., яка була чинною на час укладення договору іпотеки від 08.09.2008 р., до виключної компетенції загальних зборів акціонерів не відносилося прийняття рішення про вчинення правочину щодо передання в іпотеку майна, а також відсутні вказівки стосовно будь-яких сум таких договорів. При цьому пункт 11.3.15 статуту (в редакції на дату укладення договору іпотеки) передбачає повноваження директора без обмежень приймати рішення про отримання кредитів та позик, надання поручительств, здійснення уступки вимоги та переводу боргу.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав, в силу яких оскаржуваний договір іпотеки може бути визнаний недійсним, спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їх внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, внаслідок чого в задоволенні позову відмовляється.
Судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 638 ЦК України, ст. 180 ГК України, ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, суд
В позові відмовити.
Суддя І.А. Попова
Повне рішення складено 26 вересня 2014 року.