номер провадження справи 30/58/14
18.09.2014 Справа № 908/2665/14
за позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 206)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69006, АДРЕСА_1)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міське комунальне підприємство «Основаніє» (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А)
про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 72946,60 грн.,
Суддя Кагітіна Л.П.
За участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача: Сосновська А.Ю., довіреність № 01/02-17/02194 від 23.07.2014 р., паспорт серії НОМЕР_1 від 22.05.1997 р.; Лисенко Є.А., довіреність № 01/02-17/02192 від 23.07.2014 р., паспорт серії НОМЕР_2 від 01.06.2006 р.;
від відповідача: ОСОБА_4, довіреність серії ВТО № 234270 від 04.12.2013 р., паспорт серії НОМЕР_3 від 23.05.2014 р.;
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Сипко І.А., довіреність КП «Основаніє» № 267 від 17.07.2014 р., довіреність Департаменту комунальної власності та приватизації № 23/01/01-10 від 05.02.2014 р.
Запорізька міська рада звернулася до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати у розмірі 72946,60 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на приписи ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України та 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна». При цьому вказує, що за період з 01.09.2010 року по 27.12.2013 року внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань у останнього утворилася заборгованість по орендній платі в розмірі 72946,60 грн.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.07.2014 р. порушено провадження у справі № 908/2665/14, присвоєно справі номер провадження № 30/58/14, розгляд якої призначено на 21.08.2014 р. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міське комунальне підприємство «Основаніє».
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 - відповідач у справі - у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує. Вказує, що балансоутримувач фактично з грудня 2009 року не виконував свої обов'язки по договору оренди щодо забезпечення права користування орендованим приміщенням, не звертаючи увагу на неодноразові звернення з боку відповідача, що підтверджується відповідними актами, складеними в тому числі позивачем та Балансоутримувачем, але незважаючи на це, безпідставно продовжував незаконно нараховувати орендну плату. При цьому, відповідачем до вересня 2010 року належним чином виконувалися зобов'язання по оплаті орендної плати незважаючи на невиконання зобов'язань з боку позивача. Разом з тим, заперечує доводи позивача щодо продовження строку Договору №1921/13 оренди до 28.12.2014 р. та вказує, що у зв'язку з відмовою підписати додаткову угоду про зміну орендодавця та закінчення строку договору, на підставі п. 11.8. договору він вважається розірваним. Відповідач також посилається на той факт, що договір оренди, на підставі якого позивач просить стягнути суму заборгованості, підписаний сторонами у простій письмовій формі, нотаріально посвідчений не був та доказів його державної реєстрації суду позивачем не надано. З огляду на даний факт, а також на те, що рішенням суду даний договір не визнано дійсним в порядку ст. 220 ЦК України, вважає, що спірний договір оренди є недійсним (нікчемним) на підставі закону, не створив юридичних наслідків (виникнення зобов'язань сторін).
На підставі ст. 77 Господарського кодексу України, у зв'язку із необхідністю витребування від сторін додаткових доказів та пояснень, у судовому засіданні оголошувалася перерва до 18.09.2014 р.
В судовому засіданні 18.09.2014 р. розгляд справи продовжено.
За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.
Представники позивача у судовому засіданні 18.09.2014 р. підтримали доводи, викладені в позовній заяві та доповненнях на неї.
В наданих суду письмових запереченнях на відзив позивач наголошує на тому, що між сторонами виникли взаємні обов'язки на підставі договору оренди з моменту передачі приміщення за актом приймання-передачі і до моменту повернення предмета оренди за актом приймання-передачі від 27.12.2013 р. Щодо відсутності доступу відповідача у орендоване приміщення не заперечує, але вказує, що листами від 31.10.2010 р. № 3395, від 27.01.2011 р. № 159 відповідачу роз'яснювалося про право вжиття заходів щодо усунення перешкод у користуванні майном самостійно, проте, жодних заходів ним вжито не було. Також відзначає, що лист від 27.01.2011 р. № С-43 підтверджує, що орендодавцем вжито заходи для захисту прав орендаря та доводить виконання орендарем своїх обов'язків по договору. Також позивач заперечує посилання відповідача на недійсність спірного договору внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Посилаючись на те, що термін дії договору та строк дії договору не є тотожними поняттями, вважає, що строк дії договору не потребує нотаріального посвідчення, оскільки його термін спливає до 28.12.2009 р., отже, його дія припиняється 27.12.2009 р.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та підтвердив викладені у письмових поясненнях обставини.
Представник відповідача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав викладені у запереченнях на позов доводи. Наголошує на тому, що відповідав не мав платити орендну плату за час, коли був відсутній доступ до орендованого приміщення.
В судовому засіданні 18.09.2014 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
28.12.2006 р., на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.11.2006р. за №427/28, між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавцем), Комунальним підприємством «ВРЕЖО №13» (балансоутримувачем, правонаступником якого є Міське комунальне підприємство «Основаніє», третя особа у справі) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендарем, відповідачем у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1921/13 (надалі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування не житлове підвальне приміщення площею 58,40 кв.м. по АДРЕСА_2 (п.1.1 Договору).
Приміщення передається в оренду під магазин промислових товарів (п. 1.2 Договору).
В пункті 2.1 Договору сторонами передбачено, що вступ орендаря у користування нежитловим приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що розмір орендної плати за перший місяць оренди становить 788,13 грн.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається Орендарем самостійно, шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції (п. 3.3 Договору).
Відповідно до п. 3.4 Договору орендна плата перераховується орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя за місцем знаходження об'єкта, що здається в оренду, щомісячно, не пізніше 20-го числа поточного місяця за розрахунковим рахунком.
Відповідно до п. 11.1 Договору, він діє з 28.12.2006 року до 28.12.2009 року.
Приписами п. 11.3. договору визначено, що договір може бути достроково розірваний за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду та у випадках, передбачених чинним законодавством.
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення, що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 28.12.2006 року.
11.08.2009 р. додатковою угодою до Договору змінено площу орендованого нежитлового приміщення з 58,40 м2 на 58,47 м2.
08.02.2010 р. між сторонами договору було укладено додаткову угоду, згідно з якою до обов'язків «Орендодавця» і «Балансоутримувача» (п. 7.3) віднесено, між іншим, забезпечення доступу до орендованого приміщення.
Згідно листа № 138 від 23.01.2012 р., Приватний підприємець ОСОБА_1 відмовилась від підписання Додаткової угоди про зміну орендодавця з Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації, у зв'язку з відсутністю доступу до приміщення.
В Акті обстеження нежитлового приміщення № 97 в підвалі будинку № АДРЕСА_2, який затверджено начальником КП "ВРЕЖО № 13" від 15.01.2013р. зазначається, що згідно п. 11.8 договору оренди договір припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який був укладений. У зв'язку із відмовою підпису щодо укладення додаткової угоди про зміну орендодавця та закінчення строку договору, на підстав п. 11.8 договору оренди він вважається розірваний.
27.12.2013 р. між третьою особою (Балансоутримувачем) та відповідачем, за участю Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2, переданого в користування по Договору № 1921/13 від 28.12.2006 р.
За твердженням позивача, у відповідача за період з 01.09.2010 року по 27.12.2013 року утворилась заборгованість за Договором, яка підлягає стягненню.
Позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати у розмірі 72946,60 грн. є предметом судового розгляду у даній справі.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 142 Конституції України визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 60 Закону України «Про органи місцевого самоврядування» передбачено, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, нежитлові приміщення, майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
18.02.2011 р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 6 «Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради, загальну чисельність апарату Запорізької міської ради». Пунктом 4.14 зазначеного рішення Управління житлового господарства Запорізької міської ради ліквідовано з 10.05.2011 р. Правонаступники Орендодавця - відсутні. Запис про державну реєстрацію припинення Орендодавця внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23.03.2012 р.
Власником спірного нежитлового приміщення є територіальна громада, в особі Запорізької міської ради. Договір оренди нежитлового приміщення, що є комунальною власністю, був укладений - Орендодавцем в інтересах територіальної громади, в особі Запорізької міської ради. Викладене свідчить, що Запорізькою міською радою подано позов в межах, наданих діючим законодавством.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
За своєю правовою природою Договір, умовами якого обґрунтовуються позовні вимоги, є договором найму.
Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що між Орендодавцем та відповідачем склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком Орендодавця стало передання відповідачу в оренду обумовленого договором майна - нежитлове приміщення підвалу загальною площею 58,40 кв.м. (змінено на 58,47 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_2, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО №13», на даний час - МКП «Основаніє», а обов'язком відповідача - прийняття цього приміщення та оплата орендної плати.
В позовній заяві позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 1921/12 від 28.12.2006 р. за період з 01.09.2010 року по 27.12.2013 року, вказуючи на неналежне виконання зобов'язань за Договором.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У цій дефініції слід відрізняти два аспекти:
По-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти.
По-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990р. №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» зазначається, що при судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.
У предмет доказування включаються також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Так, акт прийому-передачі приміщення було підписано сторонами 28.12.2006 р. одночасно з підписанням Договору, як то передбачено його умовами (п. 2.1 Договору).
Разом з тим, згідно з тим за умовами Договору орендодавець зобов'язався саме передати в оренду майно, а не тільки підписати акт прийому-передачі приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Отже, підставою для виникнення у відповідача зобов'язань за Договором та стягнення заборгованості за користування орендованим майном є насамперед факт надання приміщення в оренду та користування ним відповідачем.
Проте, матеріалами справи підтверджується, що фактично обумовленим договором нежитловим приміщенням відповідач користувався до вересня 2009 року. При цьому, сторонами підтверджується, що відповідачем до вересня 2010 року належним чином виконувалися зобов'язання по оплаті орендної плати.
Як вказує відповідач і не спростовується позивачем, починаючи з грудня 2008 року мешканці V під'їзду без погодження з КП «ВРЕЖО №13» самовільно постійно міняли замки на вході в підвал під'їзду. Зазначене підтверджується відповідними зверненнями та листуванням, копії яких містяться у матеріалах справи.
За змістомї листа мешканців V під'їзду, адресованого КП «ВРЕЖО №13», копію якого долучено до матеріалів справи, згідно загальних зборів від 18.03.2009 р. прийнято рішення власників квартир п'ятого під'їзду про заборону використання нежитлових підвальних приміщень.
При цьому, суд вважає необхідним зауважити, що зазначені обставини були предметом дослідження у господарській справі № 5009/4457/12, рішення по якій було прийнято стосовно іншого орендаря, але щодо цього ж підвального приміщення. Рішенням суду від 11.02.2013 р. у справі № 5009/4457/13 у задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_6 відмовлено в повному обсязі та встановлено, що доступ орендарям в підвальне приміщення підїзду № 5 по АДРЕСА_2, був відсутній з квітня 2009 року і зазначене доведено відповідними доказами (акти обстеження). Рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося і є чинним.
Як вказує відповідач, з квітня 2009 року доступ в орендоване приміщення був повністю перекритий, з травня 2010 року мешканці будинку по АДРЕСА_2 обладнали V під'їзд новими дверима, які мають електронні ключі, що стало причиною неможливості для орендаря потрапити до об'єкту оренди, а працівники ЖЕУ свого часу були позбавлені доступу в підвал.
Також, з метою вирішити це питання та забезпечити вільний доступ до об'єкту оренди, відповідач неодноразово усно та письмово звертався до Управління житлового господарства Запорізької області, КП «ВРЕЖО № 13», що підтверджується відповідними листами та відповідями на них, а саме: лист від 17.02.2010р. № 381; від 26.10.2010р. № 2138, лист від 24.09.2010р. № 1850, копії яких містяться у матеріалах справи.
18.04.2009 року КП «ВРЕЖО № 13» проведено перевірку викладених у зверненні орендаря фактів з виходом на місце. В Акті обстеження зафіксовано, що доступ до підвального приміщення відсутній.
Також, 18.01.2011 р. КП «ВРЕЖО № 13» на адресу мешканців будинку № АДРЕСА_2 було направлено припис № 70 щодо усунення перешкод орендарям у вільному доступі до орендованого приміщення та надання ключів від підвального приміщення, на яке мешканцями надано заперечення та вони відмовилися надати доступ до об'єкту оренди (копії листа мешканців будинку від 24.01.20011 року та листа КП «ВРЕЖО №13» від 27.01.2011 року).
18.04.2009 р. КП «ВРЕЖО №13» проведено перевірку викладених у зверненні орендаря фактів з виходом на місце. В Акті обстеження зафіксовано, що доступ в підвальне приміщення відсутній.
Також, 18.01.2011 р. КП «ВРЕЖО № 13» на адресу мешканця V під'їзду ОСОБА_7 було направлено припис щодо усунення перешкод орендарям у вільному доступі до орендованих приміщень та надання ключів від підвального приміщення, на яке мешканцями надано заперечення.
Адресованим ПП ОСОБА_1 листом від 27.01.2011 р. № 159 КП «ВРЕЖО № 13» повідомляє, що виходом на місце у складі комісії ВРЕЖО № 13, яке відбулося 24.01.2011 р. для обстеження та вручення припису встановлено, що двері в підвальне приміщення зачинені на замок, ключ від якого знаходиться у кв. № 71 ОСОБА_7 і буде надаватися представникам ВРЕЖО для виробничих цілей за вимогою.
Таким чином, матеріалами справи доведено, що ФОП ОСОБА_8 з вересня 2009 року не може вважатися користувачем орендованого приміщення, відповідно, зобов'язання по оплаті орендної плати з цієї дати у неї відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Оскільки орендодавцем не було виконано зобов'язання по забезпеченню орендарю доступу до приміщення, яке є предметом оренди, орендар цілком правомірно призупинив виконання свого обов'язку по оплаті орендної плати.
Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, докази на підставі яких прийнято рішення. Таким чином, рішення господарського суду не може бути викладено нечітко та ґрунтуватися на припущеннях. Зважаючи на вищевикладені обставини, представлені позивачем докази не можуть бути прийняті судом як належні.
Крім викладеного, суд приймає до уваги наступне.
Згідно статті 793 ЦК України (в редакції, чинній на день оформлення Договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Стаття 794 ЦК України. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Таким чином, законом встановлено вимоги щодо нотаріального посвідчення договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який укладено більш ніж на три роки, та передбачено обов'язкову державну реєстрацію такого договору.
Однак, договір оренди, на підставі якого позивач просить стягнути суму заборгованості, підписаний сторонами у простій письмовій формі, нотаріально посвідчений не був та доказів його державної реєстрації суду позивачем також не надано.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.
Приписами ст.220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Доказів того, що договір оренди нежитлового приміщення № 1921/13 від 28.12.2006р. визнано дійсним за рішенням суду, позивачем не надано.
Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховний Суд від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Враховуючи, що Договір оренди нотаріально не посвідчений та відповідно не пройшов державну реєстрацію, він не є укладеним. Жодних правових наслідків вказаний правочин для сторін по даній справі не створив.
Вказана позиція викладена і в п. 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р., в якій зазначено, що нікчемний правочин вважається таким з моменту його вчинення; не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.
Також, за змістом п. 2.5 цієї постанови, правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.
З огляду на наведені вище положення, слід визнати правомірними дії відповідача по підписанню акта приймання-передачі від 27.12.2013 р., тому посилання позивача на те, що зазначений акт може бути підтвердженням користування відповідачем обумовленим договором приміщенням і є підставою нарахування орендної плати до цієї дати, судом відхиляються.
Щодо посилання позивача на визначення сторонами в п. 11.1 договору не строку, а терміну його дії, який спливає 27.12.2009 р., відповідно, договір не потребує нотаріального посвідчення, суд вважає їх надуманими і до уваги не приймає, оскільки розділ ХІ Договору визначає саме строк дії договору та умови зміни, припинення, тощо.
Жодні доводи позивача не спростовують того факту, що відповідач в заявленому позивачем періоді спірним приміщенням не користувався, отже відсутні підстави для нарахування та стягнення орендної плати, оскільки підставою для виникнення у відповідача зобов'язань за Договором та стягнення заборгованості за користування орендованим майном є насамперед факти надання приміщення в оренду та користування ним саме відповідачем.
Враховуючи досліджені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві підстав та наданих суду доказів, позовні вимоги не є обґрунтованими, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Запорізької міської ради (м. Запоріжжя) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Запоріжжя) відмовити повністю.
Суддя Л.П. Кагітіна
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 23.09.2013 року.