25 вересня 2014 року м. Чернігів Справа № 825/2145/14
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
при секретарі Тищенко М.В.,
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1,
від відповідача Шелеста С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 04.03.2014 № 0000181700 та зобов'язання Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 перераховані кошти за спірним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 31667,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_3 співпрацював із ПП «Престиж-Авто» відповідно до укладеного договору купівлі-продажу.
Виконання договору підтверджується наказами, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, трудовим договором, податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковою накладною.
На перевіряємий період сума податку на додану вартість сплачена позивачем в ціні вартості товару та була включена до податкового кредиту.
При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договору із контрагентом, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договору, його товарності та реальності.
Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах з ПП «Престиж-Авто», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення та додаткові пояснення по справі (а. с. 70-74), в яких зазначено, що відповідно до статті 325 Цивільного кодексу України право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі-суб'єкту господарювання, що в свою чергу не дає можливості вважати майно (основні фонди), яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання - фізичної особи.
Відповідачем зазначено, що позивач заявляє вимогу про зобов'язання Корюківської ОДПІ повернути позивачу перераховані кошти за спірним повідомленням-рішенням у розмірі 31667,00 грн, проте ним не надано жодного доказу сплати даної суми саме за спірним податковим повідомленням-рішенням, відсутні жодні обгрунтування даної вимоги.
Крім того, щодо правового регулювання повернення платникам коштів, зазначає наступне.
Відповідно до п. 43.1 ст. 43 Податкового кодексу України поверненню платнику підлягають помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання. Порядок взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України 30.12.2013 № 882/1188. Проте, дія цього порядку не розповсюджується на відшкодування податку на додану вартість.
Враховуючи вищевикладене, Корюківською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000181700 від 03.04.2014, яким визначено загальну суму зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 31667 грн. Тобто, за вказаним повідомленням-рішенням платник не мав сплачувати кошти до бюджету, а отже, підстав для задоволення вказаної вимоги та повернення позивачу коштів за спірним повідомленням-рішенням у розмірі 31667 грн немає.
Зважаючи на вищевикладене, Корюківська ОДПІ вважає, що правомірно зменшено залишок від'ємного значення по ПДВ, а тому вважає позов безпідставним та необгрунтованим та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) зареєстрований в якості фізичної-особи підприємця 29.07.1992 Щорською районною державною адміністрацією, про що зроблено запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру 20610170000000431, видано свідоцтво про державну реєстрацію від 29.07.1992 серії НОМЕР_4, взятий на податковий облік 29.07.1992 за № 15, що підтверджується актом перевірки від 18.02.2014 № 2/17/НОМЕР_3 (а. с. 8). Ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Судом встановлено, що відповідно до направлення від 10.02.2014 № 50 та згідно наказу від 10.02.2014 № 62 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ФОП ОСОБА_3 від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2013 року.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 18.02.2014 № 2/17/НОМЕР_3 (а. с. 6-19), в якому зафіксовано порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 31667,00 грн, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту звітного (податкового) періоду в сумі 31667,00 грн.
На підставі зазначеного акту та викладених у ньому порушень, Корюківською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.03.2014 № 0000181700, якими позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 31667,00 грн.
Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_3 здійснював господарську діяльність із контрагентом ПП «Престиж-Авто».
Так, між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Престиж-Авто» було укладено договір купівлі-продажу від 25.10.2013 № 33/13 (а. с. 38-39), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити УРАЛ-4320 автокран ш. № 063372 в кількості 1 (однієї) одиниці, який надалі іменуються «товар».
Договори підписано сторонами та скріплено печатками.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:
- накази: № 16 від 07.11.2013, № 17 від 07.11.2013 (а. с. 27, 28);
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 29);
- трудовий договір № 215 від 28.09.2009 (а. с. 30);
- податкові накладні: № 1 від 06.11.2013 на загальну суму 140000,00 грн, в т.ч. ПДВ 23333,33 грн, № 8 від 29.10.2013 на загальну суму 20000,00 грн, в т.ч. ПДВ 3333,33 грн, № 7 від 25.10.2013 на загальну суму 30000,00 грн, в т.ч. ПДВ 5000,00 грн (а. с. 31, 33, 35);
- платіжні доручення: № 751 від 06.11.2013 на загальну суму 140000,00 грн, в т.ч. ПДВ 23333,33 грн, № 726 від 29.10.2013 на загальну суму 20000,00 грн, в т.ч. ПДВ 3333,33 грн, № 722 від 25.10.2013 на загальну суму 30000,00 грн, в т.ч. ПДВ 5000,00 грн (а. с. 32, 34, 37);
- видаткова накладна № 37 від 06.11.2013 на загальну суму 190000,00 грн, в т.ч. ПДВ 31666,67 грн (а. с. 36).
Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача був зареєстрований в якості юридичної особи та платника податків, ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.
Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ФОП ОСОБА_3, містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.
При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначений договір був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Всі суми податку на додану вартість, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними. Податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.
Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.
Судом встановлено, що придбаний автокран був зареєстрований в органах ДАІ.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу від 08.11.2013 НОМЕР_5 (а. с. 29), ОСОБА_3 є власником УРАЛУ 4320, автокран 10-20Т-С, шасі НОМЕР_6, рік випуску 1986, зеленого кольору.
Податковий орган посилається на те, що до податкового кредиту фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих платниками ПДВ, можливе включення суми ПДВ основних засобів, за умови взяття на облік такого майна в якості основних фондів та використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності.
Проте, такі посилання податкового органу судом не беруться до уваги, зважаючи на наступне.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності, зокрема, є фізичні особи.
Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України обсяг цивільної правоздатності фізичної особи:
- усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки;
- фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом;
- фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом;
- фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства;
- фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Право на проведення підприємницької діяльності фізична особа здійснює за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК України).
Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦК України).
Учасниками цивільних відносин та суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦК України, зокрема, фізичні особи (ст. 318 ЦК України).
Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.
Тому, право власності на нерухоме майно має реєструватись за фізичною особою.
Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Отже, чинним законодавством України не передбачено проведення реєстрації органами внутрішніх справ транспортного засобу на приватного підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб.
Таким чином, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу органи внутрішніх справ зазначають лише ПІБ власника - без позначок про його статус підприємця чи звичайної особи.
З урахуванням цього, органами внутрішніх справ даний автокран був зареєстрований на позивача, як на фізичну особу.
Таким чином, законодавство, щодо купівлі транспортних засобів позивачем, встановлює, що у платника податку виникає право на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених в ціні товару за правилом «першої події» або оплата вартості придбаних транспортних засобів або отримання податкової накладної (оформлення ВМД), і аж ніяк законодавство не пов'язувало та не пов'язує порядок формування податкового кредиту з реєстрацією чи не реєстрацією в органах МРЕВ ДАІ.
Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд звертає увагу на те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 у справі № 825/1824/14 (а. с. 75-81) встановлено, що оскільки позивач є власником транспортного засобу та використовує його в підприємницькій діяльності і оподатковуваних операціях, то він має право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачену під час придбання автокрану марки Урал 4320 № 063372.
Аналогічної правової позиції дотримується Чернігівський окружний адміністративний суд, Київський апеляційний адміністративний суд та Вищий адміністративний суд України у судових рішеннях по справах №№ 2а/2570/622/12, 825/1314/13-а, 825/1377/13-а, 825/1422/13-а.
За таких обставин суд приходить до висновку, що оскільки позивач являється власником вищезазначеного транспортного засобу, використовує його у господарській діяльності, в оподатковуваних операціях, то він має право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по вказаним транспортним засобам.
В свою чергу, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 перераховані кошти за спірним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 31667,00 грн суд виходив з наступного.
Позивачем не надано жодного доказу сплати даної суми саме за спірним податковим повідомленням-рішенням.
Крім того, відповідно до п. 43.1 ст. 43 Податкового Кодексу поверненню платнику підлягають помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання. Порядок взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України 30.12.2013 № 882/1188.
Таким чином, порядок виправлення помилки щодо сплати позивачем вищезазначеної суми передбачений ст. 43 ПК України, позивач станом на день розгляду справи не звертався до податкового органу з відповідною заявою про повернення помилково сплачених коштів, а отже права та інтереси позивача не порушено.
Крім того, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив вийти за межі позовних вимог замінивши слово «нечинним» на слова «протиправним та скасувати» для повного захисту прав позивача з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним-індивідуального акта.
Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є індивідуальний акт, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства може бути лише визнання такого акту протиправним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Корюківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 04.03.2014 № 0000181700.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1845 (одну тисячу вісімсот сорок п'ять) грн 27 коп.
Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Суддя Д.В. Лобан