Справа № 335/9118/14-к 1-кп/335/514/2014
26 вересня 2014 року м.Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя:
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
законного представника потерпілого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014080010000305 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого вишу освіту, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, неповнолітніх дітей не має, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, -
25.06.2014 року, приблизно о 14 годині 30 хвилин, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «ДЕУ - Ланос» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по Набережній магістралі збоку вул. Нижньодніпровська в напрямку вул. Українська в м. Запоріжжя. Водій ОСОБА_6 рухався з перевищенням допустимої швидкості руху на даній ділянці дороги 60 км/г , а саме зі швидкістю не менше 94,2 км/г.
В цей же час, неповнолітній ОСОБА_8 діючи в якості пішохода, знаходячись біля опори освітлення № 151 по Набережній магістралі в м. Запоріжжі, почав перетинати проїжджу частину по позначеному дорожніми знаками та дорожньою розміткою нерегульованому пішохідному переходу, рухаючись зправа - наліво по ходу руху водія ОСОБА_6 .
В цей же час, перед нерегульованим пішохідним переходом, в середній смузі, зупинився автомобіль «ВАЗ» під керуванням невстановленого водія, даючи дорогу пішоходу ОСОБА_8 .
Водій ОСОБА_6 , рухаючись в середній смузі по Набережній магістралі в м. Запоріжжі біля опори освітлення № 151, в порушення п.п. 12.4, 18.4 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год» та «якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а при необхідності зупинитися і можуть продовжити рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека», маючи об'єктивну можливість виявити пішохідний перехід та зупинку автомобіля «ВАЗ» перед ним, не обравши безпечну допустиму швидкість руху, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не прийняв своєчасних заходів до зупинки керованого транспортного засобу, а продовжив подальший рух з перестроюванням в ліву крайню смугу для руху.
В результаті порушень правил дорожнього руху водій ОСОБА_6 на пішохідному переході скоїв наїзд передньою частиною кузова керованого автомобіля «ДЕУ-Ланос» на пішохода ОСОБА_8 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 згідно висновку судово-медичної експертизи № 3209 М від 24.07.2014 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді:
Тупої травми таза з розривом лонного зчленування і діастазом (розбіжністю) лонних кісток до 1,2 см, з пошкодженням уретри, які кваліфікується, як пошкодження середнього ступеня тяжкості, не небезпечні для життя, але які потягли за собою довготривалий розлад здоров'я, більш 21 дня;
Порушення водієм ОСОБА_6 , згідно висновку авто технічної експертизи № 430/14 від 17.07.2014 року, вимог п.п. 12.4, 18.4 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.
В судовому засіданні ОСОБА_6 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті, пояснив, що 25.06.2014 року, приблизно о 14:30 годин він керував автомобілем ДЕУ Ланос, рухався по Набережній магістралі у середній полосі, перед ним почав зупинятися автомобіль ВАЗ перед пішохідним переходом, із-за цього автомобіля вийшов пішохід, перекатуючи у руках велосипед. Застосував екстрене гальмування і скоїв наїзд на задню частину велосипеда, який відштовхнув потерпілого на розділову смугу. Обвинувачений вийшов із автомобіля, поклав потерпілого у авто на заднє сидіння та відвіз його до лікарні. Після цього повернувся з міліцією для складання документів на місце пригоди, а потім повернувся до лікарню, де вони разом із його матір'ю навідали потерпілого та домовилися з приводу його лікування. У скоєному розкаявся, виразив співчуття законному представнику потерпілого, вибачившись перед ним та зазначаючи, що з перших днів надав допомогу потерпілому і бажає у подальшому допомагати потерпілому. Просить суд суворо його не карати, а саме призначити покарання у виді штрафу та не позбавляти права керування транспортним засобом, зазначаючи, що з 29.09.2014 року він приступає до роботи торговим представником з електрообладнання і яка пов'язана із постійними відрядженнями, а тому умовою взяття його на роботу було наявність водійського посвідчення. Цивільний позов визнав частково, сам факт завдання моральної шкоди не заперечував, але визнав її у розмірі 5000 грн.
Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.
У судовому засіданні захисник законного представника та цивільного позивача та законний представник потерпілого просили суд призначити покарання пов'язане із позбавленням права керування транспортним засобом. Заявлений позов на 50000 грн. зменшили на 119,77 грн. - суму відшкодування моральної шкоди, яку їй виплачує СК «АХА Страхування» та просили суд стягнути на користь потерпілого моральну шкоди - 49880,23 грн.
У обґрунтування цивільного позову законний представник потерпілого зазначав, що його син переніс тяжкі моральні страждання, відчував нестерпні болі, у нього почалися психози, вони зверталися з цього приводу до психолога, пересувається він на милицях, при цьому більше аніж 200 метрів пройти самостійно не в змозі, вимушений навчатися вдома на індивідуальному графіку аж до грудня цього руху, що суттєво впливає на його психічний стан. Крім того він є спортсменом і завдана йому травма тазу може вплинути на його спортивну кар'єру, що також дуже сильно впливає на емоційний та психічний стан потерпілого.
На підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає, судом роз'яснено про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку.
Крім повного визнання вини обвинуваченим, його винність у вчиненні вказаного злочину повністю доводиться доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Своїми діями ОСОБА_6 вчинив злочин передбачений, ч.1 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. “ Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті” (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 згідно ст.66 КК України, суд визнає, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому та добровільно вжив заходів до відшкодування матеріальної шкоди.
Щире каяття обвинуваченого виразилося не тільки у повному визнанні вини за результатами судового розгляду, а й у добровільному відшкодуванні матеріальної шкоди потерпілому з перших днів після дорожньо-транспортної пригоди, висловлення бажання у майбутньому допомагати потерпілому.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до роз'яснень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, вчинених з необережності.
Суд також враховує особу ОСОБА_6 , який неодружений, має постійне місце проживання, мешкає у родині, офіційно не працевлаштований, на диспансерному обліку в Запорізькому наркологічному диспансері та в Запорізькій психіатричній лікарні не перебуває, раніше не судимий.
Суд, приймаючи до уваги наявність пом'якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також те, що обвинувачений за час досудового слідства та розгляду справи у суді свідомо і неухильно дотримувався загальноприйнятих норм і правил поведінки, встановлених у суспільстві, пануючих моральних принципів, враховується також, що обвинувачений вчинив злочин з необережності, добровільно з першого дня ДТП відшкодовував матеріальні збитки, намагався усунути наслідки злочину, одразу ж після аварії влаштував потерпілого у медичну установу, цікавився станом здоров'я потерпілого, дбав про нього, добровільно сплатив значні первісні витрати на лікування, що не оспорюється і законним представником потерпілого, який не наполягає на призначенні суворого покарання, суд, обговорюючи питання обрання виду покарання серед альтернативних видів покарання, враховуючи окрім вищенаведеного і матеріальний стан обвинуваченого, який на час розгляду провадження офіційно не працевлаштований, вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 покарання у вигляді обмеження волі в межах санкції ч.1 ст.286 КК України.
При цьому, враховуючи позицію прокурора, який просив призначити покарання із застосуванням ст. 75,76 КК України, суд вважає, що забезпечити виправлення обвинуваченого можливо без реального відбування ним покарання, але в умовах контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов'язків органами кримінально-виконавчої інспекції протягом іспитового строку, який сам втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання у разі невиконання обвинуваченим умов випробування, що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства і враховує позицію потерпілого у його баченні справедливості.
Що стосується призначення обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, то суд враховує думку прокурора і пояснення самого обвинуваченого, які просили не позбавляти права керування транспортними засобами, а також бере до уваги відношення обвинуваченого до скоєного ним злочину, намагання усунення негативних наслідків злочину, щирого каяття, та тих обставин, що зі слів обвинуваченого, він влаштувався на роботу, яка безпосередньо пов'язана з керуванням транспортними засобами -торговим представником по електрообладнанню і ця робота буде основним джерелом його доходів за рахунок яких він може допомагати потерпілому, він висловив своє бажання працювати, і в разі позбавлення цього права, може втратити засоби до існування.
Отже, ОСОБА_6 слід призначити основне покарання без додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. На погляд суду, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, саме таке покарання відповідає тяжкості та обставинам вчиненого злочину, особі обвинуваченого і є необхідним і буде цілком достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.
При цьому суд враховує і позицію законного представника потерпілого, який просив суд позбавити обвинуваченого права керування автомобілем, однак вважає, що у судовому засіданні встановлено, з урахуванням всіх обставин у сукупності з відомостями про особу обвинуваченого, його ставлення до скоєного, обвинувачений на теперішній час загрози для суспільства не становить, має міцні соціальні та родинні зв'язки, соціально адаптований, підстав очікувати продовження обвинуваченим вчинення правопорушень суд не встановив. Обвинувачений є працездатним, та може бути суспільно корисним, прагне усунути наслідки скоєного та сприяти у матеріальному підтриманні потерпілого, що відповідає також і його інтересам.
Крім того, санкцією ч.1 ст.286 КК України позбавлення права керування транспортними засобами згідно ст.55 КК України є факультативним додатковим покаранням і питання про його призначення є правом суду, а не обов'язком.
Вирішуючи питання про цивільний позов заявлений до ОСОБА_6 , третя особа СК «АХА страхування» про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Моральну шкоду, заподіяну злочином, законний представник потерпілого оцінив в 50000 грн. вирахувавши розмір моральної шкоди, яку сплачує страхова компанія, загалом просив стягнути 49880,23 грн. у відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_6 .
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Обвинувачений цивільний позов до себе про стягнення моральної шкоди визнав частково у розмірі 5000 грн. і вважає її завищеною.
Оскільки обвинувачений під час керування транспортним засобом мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, тому саме він повинен нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил, ст. 1166, ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Цивільний позивач переконував, що в результаті ДТП його сину була спричинена моральна шкода, оскільки він переніс не тільки фізичні страждання від спричинених тілесних ушкоджень, але й моральні страждання, отримав психологічний стрес, а у зв'язку з тривалим лікуванням та реабілітаційними заходами, нормальні життєві устої були порушені. До того ж, до травмування ОСОБА_8 активно займався спортом та мав певні успіхи та мав певні успіхи та перспективи, а тому не маючи змоги займатися улюбленою справою, яка на думку дитини, мала стати майбутньою професійною діяльністю, син впав у депресивний стан.
Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту.
Отже, під поняттям "моральна шкода" охоплюється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.
Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров'я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина.
Суд наголошує, що моральна, і фізична шкода після нанесення, по суті є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров'я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.
При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.
Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров'я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_8 внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, переніс фізичні та душевні страждання, які мають стійкий й інтенсивний характер та призвели до негативних змін у його житті, потребують тривалого лікування та реабілітаційних заходах, він самостійно пересувається лише за допомогою милиць, що ускладнює його можливість доглядати за собою, він є неповнолітнім хлопцем, школярем, змушений до грудня 2014 року навчатися вдома індивідуально, крім того він активно займався спортом - тріатлоном і має третій спортивний розряд і згідно до листа ДЮСШ «Колос» на теперішній час він немає фізичної можливості продовжувати тренування до проходження повної реабілітації, а перебування у тяжкому стані і є порушення звичайного способу життя, а також моральні страждання, пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками тому вказані обставини свідчать про заподіяння потерпілому значної моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснення в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших змін. Зокрема, враховується стан здоров"я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Як встановлено судом ОСОБА_6 вчинив злочинні дії окреслені у ч.1 ст.286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, що потягнуло спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості доведена. Отже,заявлена вимога цивільного позивача пов'язується з фактом заподіяння злочином моральної шкоди і суд вважає, що маються підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до п.1 ч.2 ст. 23 ЦК України.
Суд вважає що розмір моральної шкоди у грошовому еквіваленті 35000 грн., що спричинена ОСОБА_8 виходячи із сукупності її складових - ступеню тяжкості спричинених тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, фізичного болю та страждань, тривалості часу, потрібного на відновлення здоров'я, життєвих зв'язків, наслідків травми, розумності, виваженості та справедливості є достатнім розміром для компенсації моральної шкоди і саме такий розмір суд вважає таким, що відповідає ступеню моральних страждань потерпілого та категорії кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу відноситься до ненавмисних.
Окрім того, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст.1193 ЦК). За наведеною правовою нормою, фінансовий стан та інші подібні труднощі фізичної особи не є підставою для зменшення розміру відшкодовуваної шкоди, у разі якщо відшкодування пов'язані зі злочином.
Суд обстоює, що моральні страждання, спричинені злочином особі, є найбільш глибокими. Тож при скоєнні злочину еквівалент завданої шкоди значно більший ніж за шкоду, завдану під час цивільно-правових відносин. У справах про відшкодування шкоди завданої злочином, у першу чергу мають задовольнятися інтереси потерпілого.
Не погоджуючись з вимогами щодо розміру компенсації моральної шкоди, відповідач звертав увагу на те, що надав значну матеріальну підтримку потерпілому з перших днів пригоди і буде надавати у майбутньому.
Ч.4 ст.23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як підсумок, аргументи цивільного відповідача з цього питання не є виправданими.
Суд вважає, що проголошення судового рішення про стягнення значної суми психологічно позитивно вплине на потерпілого, зменшить моральну травму, вселить віру у справедливість та буде однією з форм нагадуванням винній особі про факт вчинення протиправної дії.
Враховуючи, що речовий доказ - автомобіль, переданий обвинуваченому на зберігання і він розпорядився його долею, відчуживши його ОСОБА_9 , суд позбавлений можливості вирішити долю даного речового доказу у порядку ст. 100 КПК України.
Витрати, пов'язані з проведенням експертиз стягненню з обвинуваченого не підлягають, оскільки за змістом Закону України «Про судову експертизу» проведення вищевказаних експертиз є обов'язком експертів відповідного НДЕКЦ та які відповідно до статті 15 вказаного Закону здійснюються за рахунок коштів, які за цільовим направленням виділяються відповідним експертним установам з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374,392 КПК України, суд -,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним за ч.1 ст. 286 КК України і призначити покарання 1 (один) рік обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.
У відповідності зі ст.ст. 75, 76 КК України, ОСОБА_6 , звільнити від відбуття призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, поклавши на нього такі обов'язки: повідомляти органи кримінально - виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції; не виїжджати без їх дозволу за територію України.
Цивільний позов ОСОБА_8 , поданого законним представником ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , третя особа ПАТ СК «АХА Страхування» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 м АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 ) у відшкодування моральної шкоди 35000 грн (тридцять п'ять тисяч грн.). В решті частині вимог до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди відмовити.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1