копія
26 вересня 2014 р. Справа № 804/13002/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровський обласний центр зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хомер Софтвер Хаус" про стягнення заборгованості у розмірі 346 371,92 грн., -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хомер Софтвер Хаус» адміністративно-господарських санкцій в розмірі 346 268,04 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 103,88 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач не працевлаштував 6 інвалідів, а тому у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію та пеню. Пеня відповідачу нарахована відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяли на момент сплати, нарахованих на повну суму недоїмки за весь її строк.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, просив позов задовольнити.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не прибув; через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням юрисконсульта відповідача. Письмових заперечень на позовну заяву відповідач не надав.
Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки не вважає причини неявки представника відповідача до суду поважними. Крім того суд враховує скорочені строки розгляду і вирішення справи встановлені статею 122 КАС України.
Відповідно до ч. 4, ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд встановив наступне.
У відповідності з ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з частинами 1 і 2 ст.20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
В силу ст. 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.3 ст.181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
У відповідності до п. 4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів» при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
Як встановлено судом, що 12 лютого 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Хомер Софтвер Хаус» було надано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік. В звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 р. позивачем вказано, що середньооблікова кількість штатних працівників підприємства (фактично за рік) становить 776 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 25 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 31 особа.
Судом на підставі листа Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 17.09.2014 року № 12/11-3784 встановлено, що відповідач протягом 2013 року інформував Лівобережний районний центр зайнятості м. Дніпропетровська про вакансії для працевлаштування інвалідів шляхом надання звітів про наявність робочого місця та потребу у працівниках формою N 3-ПН.
Крім того, протягом 2013 року центром зайнятості на підприємство направлено загалом 55 інвалідів, при цьому фактів безпідставної відмови інвалідам у працевлаштуванні позивачем та іншими державними органами не зафіксовано, що підтверджується листом Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 17.09.2014 року № 12/11-3784.
У відповідності до позиції колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 02.02.2010 року по справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.
За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Хомер Софтвер Хаус» не допущено порушень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: позивачем вчинялись всі залежні від підприємства дії для здійснення працевлаштування інвалідів, а тому у Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів були відсутні підстави для складення розрахунку адміністративно-господарських санкцій згідно вимог ст. 19 та ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На підставі викладеного суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хомер Софтвер Хаус» про стягнення заборгованості у розмірі 346 371,92 грн. - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 26.09.2014 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді С.В. Златін С.В. Златін Р.Ю. Ричка