30 січня 2007 р.
№ 10/169
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької,
Л. І. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства науково - виробничого об'єднання “Чернігівеліткартопля»
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006р.
у справі
№ 10/169
господарського суду
Чернігівської області
за позовом
Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз»
до
Закритого акціонерного товариства науково - виробничого об'єднання “Чернігівеліткартопля»
про
стягнення 9633,13 грн.
за участю представників:
позивача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)
відповідача
не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)
Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз» звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Закритого акціонерного товариства науково - виробничого об'єднання “Чернігівеліткартопля» про стягнення заборгованості за поставлений природний газ в сумі 9633,13 грн.: в тому числі 8614,35 грн. боргу, 722,42 грн. інфляційних витрат, 3% річних в сумі 296,36 грн. за прострочення виконання зобов'язання.
Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем статей 526, 530, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач згідно умов договору на постачання природного газу №388-Ч від 01.03.2005р. за поставлений природний газ розрахувався частково, і сума боргу складає 8614,35 грн. та простроченням виконання грошового зобов'язання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 12.07.2006р. (суддя С.А.Пашкіна) провадження у справі в частині основного боргу в сумі 8614,35 грн. припинено, в решті позову відмовлено.
Судове рішення вмотивоване посиланням на врегулювання сторонами спору після порушення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 8614,35 грн., шляхом сплати відповідачем боргу в сумі 8614,35 грн.. Також суд покликається на статті 614, 625 Цивільного кодексу України, обгрунтовуючи відсутність вини відповідача в порушенні зобов'язання і необхідності звільнення його від відповідальності в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних, оскільки природний газ, який поставляв позивач використовувався для житлового фонду, однак населення за спожитий газ з відповідачем не розрахувалося.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006р. (судді: Губенко Н.М. -головуючий, Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) рішення господарського суду Чернігівської області від 12.07.2006 в частині припинення стягнення основного боргу у сумі 8614,35 грн. залишено без змін, в частині відмови в позові щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 296,36грн. та 722,42 грн. інфляційних скасовано, та прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині: стягнуто з ЗАТ науково-виробничого об'єднання «Чернігівеліткартопля" 722,42 грн. інфляційних, 296,36 грн. - 3% річних, 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; з ЗАТ науково-виробничого об'єднання «Чернігівеліткартопля" стягнуто на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз»51 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Постанова обгрунтована правовою природою втрат від інфляції та відсотків річних за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення господарського суду Чернігівської області.
Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме, статей 189,191, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, статі 625 Цивільного кодексу України, статей 1,5 Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію». Окрім цього відповідач посилається на відсутність своєї вини щодо порушення зобов'язання відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, оскільки постачання природного газу здійснювалось для потреб населення, яке звільнено від відповідальності за несвоєчасну оплату послуг.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав. Сторони не скористалися правом на участь у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2005р. між Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Чернігівгаз»(постачальник) та Закритим акціонерним товариством науково-виробничим об'єднанням «Чернігівеліткартопля" (покупець) було укладено договір № 388-4 на постачання природного газу населенню відомчого житлового фонду, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався передати покупцю у 2005 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Пунктом 2.2 цього договору визначено, що кількість природного газу, використаного покупцем, визначається актами прийому-передачі газу, а приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачу згідно з пунктом 2.1. даного договору, оформляється щомісячно актом приймання-передачі газу та складаються постачальником та покупцем до першого числа наступного за звітним місяцем (пункти 3.4, 3.5 договору).
Пунктом 5.1 договору встановлена ціна газу, а саме: ціна на природний газ для населення відомчого житлового фонду встановлюється наказом НКРЕ; ціна за 1000,00 куб.м. складає: при наявності газового лічильника - 175,00 грн. , з врахування вартості транспортування газу по території України, в тому числі ПДВ 29,17 грн.; при відсутності газового лічильника -190,00грн. з врахуванням вартості транспортування газу по території України, в том числі ПДВ 31,67 грн.
Оплата за природний газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника 100 відсотків вартості запланованих обсягів споживання газу на наступний місяць в межах, зазначених в п. 2.1 даного договору до 15 числа поточного місяця, а остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі природного газу до 15 числа місяця, наступного за звітним (пункти 6.2, 6.3 договору).
Відповідно до пункту 11.1 цього договору сторонами визначено строк його дії, а саме: в частині поставки газу з 01.03.2005р. по 31.12.2006р., в частині проведення розрахунків за поставлений (спожитий) природний газ - до їх повного здійснення.
Двостороннім актом № 388-Чр/4 від 30.04.2005, складеним представниками позивача та відповідача, встановлено, що за квітень місяць 2005р. з 01.04.2005р. по 30.04.2005р. позивач відпустив, а відповідач прийняв 58492 м. куб природного газу.
Актом №388-4/7 від 31.07.2005р. сторонами було проведено коригування поставленого за договором газу, згідно з яким було зменшено кількість поставленого газу на 2627 м. куб.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплата за поставлений природний газ в обумовлені договором строки не була здійснена, в зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом про стягнення з відповідача 8614,35 грн. боргу, 296,36 грн. 3% річних та 722,42 грн. витрат від інфляції. Після звернення з позовом до суду відповідач перерахував суму основного боргу у розмірі 8614,34 грн., що підтверджено випискою банку з особового рахунку від 05.07.2006р.
Отже, оскільки відповідачем перераховано суму основного боргу після звернення позивача з позовом до суду, попередні судові інстанції прийшли до обґрунтованого висновку про припинення провадження у справі на підставі пункту 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 8614,35 грн.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.
Згідно із статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апеляційною інстанцією досліджено, що відповідачем належними доказами не доведено факту несвоєчасної сплати населенням вартості спожитого природного газу.
Таким чином висновок апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних у розмірі 722,42 грн. за період з 15.05.2005 по 31.05.2006 та трьох процентів річних у розмірі 296,36грн. за період з 15.05.2005 по 21.06.2006 обгрунтований та відповідає чинному законодавству.
Інші доводи касаційної скарги суперечать змісту оскаржуваної постанови та виходять за межі повноважень, наданих касаційній інстанції, оскільки ґрунтуються на оцінці обставин справи апеляційним судом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, з урахуванням викладеного у даній постанові обґрунтування; підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства науково - виробничого об'єднання “Чернігівеліткартопля» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2006р. у справі № 10/169 господарського суду Чернігівської області залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач