10 вересня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Олійник А.С.
суддів: Гончара В.П., Карпенко С.О.
Остапчука Д.О., Савченко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2013 року,
У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив, і остаточно просив визначити місце проживання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним за адресою: АДРЕСА_1; припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання сина і стягнути з останньої на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/5 частини від заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 січня 2013 року до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_4 кошти, отримані нею як аліменти за останні сімнадцять місяців (з жовтня 2011 року по березень 2013 року), у зв'язку з нецільовим їх використанням та 50 000 грн - у відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтував тим, що з 2010 року син проживає з ним, з 2012 року навчається у гімназії-інтернаті № 13 Солом'янського району м. Києва. Він особисто сплачує за навчання сина, забезпечує його всім необхідним. Вдома створені всі умови для проживання, виховання та відпочинку дитини, а відповідач з лютого 2009 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Моральна шкода, завдана неправомірними діями ОСОБА_4, полягає у несприянні вихованню їхнього сина, наведення наклепів на нього під час спілкування з сином і здійснення дій для створення напруженої і негативної атмосфери в їхній оселі.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року позов задоволено частково.
Визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2013 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року скасовано в частині відмови у припиненні стягнення аліментів та в цій частині ухвалено нове рішення, яким припинено стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2013 року в частині, у якій позов задоволений, та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржені і підстав перевіряти їх законність та обґрунтованість у цій частині у суду касаційної інстанції немає.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позов у частині визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності визначених ст. ст. 160, 161, 180, 181 СК України правових підстав для визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині припинення стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для припинення такого.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із визначеного місця проживання дитини.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанції погодитись не можна.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1 серпня 2004 року по 19 жовтня 2010 року перебували у шлюбі.
Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживав з ОСОБА_4.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2009 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 2 000 грн щомісячно, починаючи з 4 лютого 2009 року до досягнення дитиною повноліття.
З 2010 року ОСОБА_5 почав проживати з батьком - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, навчався у другому класі гімназії-інтернаті № 13 Солом'янського району м. Києва.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 1 червня 2013 року мати дитини - ОСОБА_4 не заперечувала щодо визначення місця проживання сина з батьком ОСОБА_3 та просила встановити дні і години її участі у вихованні та спілкуванні із сином до вирішення позову щодо визначення місця проживання дитини.
Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 1 червня 2013 року встановлені дні та години участі відповідача у вихованні та спілкуванні з сином.
Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України (далі СК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно зі ст. ст. 160, 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Частиною 2 ст. 161 СК України визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, (ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-СІІ), зокрема, у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Проте суди, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України, заперечень відповідача належним чином не перевірили; у достатньому обсязі не визначилися з наявністю чи відсутністю обставин, на які вона посилалася; не мотивували свого висновку про неможливість забезпечення відповідачем виховання дитини; визначили місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком, не взявши до уваги вік дитини, не встановивши і не зазначивши у рішенні виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення дитини з матір'ю.
Отже, судами обох інстанцій при розгляді позовних вимог неповно з'ясовані обставини справи і не надано їм належної оцінки, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин судові рішення в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 338, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2013 року в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.С.Олійник
Судді: В.П.Гончар
С.О. Карпенко
Д.О.Остапчук
В.О.Савченко