09 вересня 2014 року Справа № 1265/14/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни»,
29.10.2010 ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області (далі - УПФ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» за період з 09.07.2007 по 20.10.2010 та в подальшому щомісячно.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2013 року в справі №345/7133/13-а заявлений позов задоволено частково.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Згідно із ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково.
Безспірно встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.н., є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон №2195-IV), у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин та вирішення даного публічно-правового спору судом, мала право на отримання підвищення виплачуваної їй УПФ пенсії за віком.
Всупереч ст.6 Закону №2195-IV позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №530 (далі - Постанова №530).
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон №2195-IV має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою №530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено ст.6 зазначеного Закону.
У відповідності до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 цього Закону, на думку апеляційного суду не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2009-2010 роки, підлягають задоволенню, оскільки дія норм ст.6 Закону №2195-IV на вказані роки не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009-2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом №2195-IV залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009-2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону №2195-IV.
Однак, слід зазначити, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду визначений ст.ст.99 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних відносин).
На наведені обставини також було звернуто увагу Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 27 листопада 2013 року (а.с.49-51).
Судом першої інстанції вірно враховано ті обставини, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулася з позовом лише 29.10.2010 та не надала доказів того, що нею був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин, тому, з огляду на наведене, позовні вимоги в частині виплат за період з 09.07.2007 по 28.10.2009 включно слід залишити без розгляду у відповідності до положень ст.5 та ст.100 КАС України.
Апеляційний суд також вважає за необхідне звернути увагу, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. Підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати.
Отже, вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі дітям війни, у разі відсутності спору про право особи на отримання підвищення до пенсії або встановлення такого права в судовому порядку, не можна обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
Тобто, органи Пенсійного фонду України зобов'язані проводити нарахування та виплати відповідних періодичних платежів дітям війни до втрати ними такого права.
Проте, згідно п.7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011, який набрав чинності 19.06.2011 зазначено, що у 2011 році норми і положення ст.6 Закону №2195-IV застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (далі - Постанова №745), яка набрала законної сили 23.07.2011.
Вищенаведені нормативні акти на даний час є діючими і неконституційними не визнавались.
Отже, нарахування та виплата у 2011 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону №2195-IV, а починаючи з 23.07.2011 виплати, передбачені, зокрема, ст.6 Закону №2195-IV, повинні здійснюватися в порядку та розмірах, визначених Постановою №745.
Вказані обставини, суду першої інстанції на час розгляду справи були відомі, однак безпідставно не взяті до уваги.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни з 29.10.2009 по 22.07.2011 включно.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі УПФ, відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом №2195-IV доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Підсумовуючи, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову якою позовні вимоги задовольнити частково.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни» за період з 09 липня 2007 року по 28 жовтня 2009 року включно залишити без розгляду.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області щодо відмови нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на користь ОСОБА_1 за період з 29 жовтня 2009 року по 22 липня 2011 року включно неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області нарахувати та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на користь ОСОБА_1 за період з 29 жовтня 2009 року по 22 липня 2011 року включно із врахуванням ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін