Справа № 352/2322/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1724/2014
Категорія 44
Головуючий у 1 інстанції Хоминець М.М.
Суддя-доповідач Девляшевський В.А.
18 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,
секретаря Мельник О.В.,
з участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника -
ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 05 червня 2014 року -
У серпні 2013 року ОСОБА_2 пред'явив позов до ОСОБА_4 про виселення без надання іншого жилого приміщення. Позов обґрунтовано тим, що йому на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.11.2008 року належить житловий будинок АДРЕСА_1. Однак, він не може користуватись ним, оскільки в будинку залишається проживати ОСОБА_4, який не являється членом його сім'ї, якому було дозволено проживати у названому будинку тільки тимчасово. Посилаючись на те, що відповідач, незважаючи на передане йому нотаріусом попередження, в добровільному порядку відмовляється звільнити будинок, просив позов задовольнити.
ОСОБА_4 подав зустрічний позов про стягнення з ОСОБА_2 в загальному 63927 грн 79 коп, тобто суму, яка в еквіваленті дорівнює 5000 доларів США, і яка була передана відповідачу в якості авансового платежу за спірний будинок, і крім того - 7719 грн 79 коп витрачених ним на ремонт названого будинку.
Рішенням Тисменицького районного суду від 05 червня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено виселити ОСОБА_4 із спірного будинку без надання іншого жилого приміщення. Цим же рішенням частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 В його користь з ОСОБА_2 стягнуто авансовий платіж - 22483 грн 20 коп, тобто суму, яка є еквівалентом 2000 доларів США, та 243 грн 60 коп судового збору. В решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено за недоведеністю.
Додатковим рішенням Тисменицького районного суду від 25 червня 2014 року постановлено стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 1000 грн судових витрат.
Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність обставинам справи висновку суду про необхідність стягнення з нього 22483 грн 20 коп. На думку апелянта, судом не було враховано того, що строк позовної давності для вимоги про повернення авансового платежу розпочався 21 листопада 2008 року. Вважає, що ОСОБА_4, звернувшись із зустрічним позовом 04 листопада 2013 року, пропустив загальний трьохрічний строк позовної давності. Вважаючи у зв'язку із наведеним рішення в оскарженій частині незаконним, просить його у зазначеній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у зустрічному позові ОСОБА_4 у повному об'ємі.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_2 при цьому визнав факт отримання від ОСОБА_4 у 2008 році авансового платежу за житловий будинок у с.Ямниця в сумі 2000 доларів США. Проте, він вважає, що ОСОБА_4 пропустив строк позовної давності для захисту свого права, оскільки з того часу минуло більше п'яти років. ОСОБА_2 крім того зазначив, що після приватизації ним присадибної ділянки між ним і ОСОБА_4 повинна була відбутись угода купівлі-продажу жилого будинку і ділянки. Однак, у ОСОБА_4 не було решти грошей. Зазначив, що він довго очікував, а коли у 2013 році зрозумів остаточно, що ця угода не відбудеться, звернувся в орган внутрішніх справ із заявою про виселення ОСОБА_4, якому він дозволив вселитись у свій будинок ще у 2008 році. На думку ОСОБА_2, суд першої інстанції, стягуючи з нього в користь ОСОБА_4 суму авансового платежу названих обставин не врахував. Вважаючи рішення в даній справі в оскарженій частині незаконним, просить його скасувати, а в позові ОСОБА_4 відмовити.
ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи, що суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення його позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_2 тривалий час обіцяв після продажу належних йому верстатів повернути авансовий платіж, однак цього не виконував. ОСОБА_4 пояснив, що він погоджувався виселитись із спірного будинку тільки після повернення йому авансового платежу і очікував цієї події. Зрозумів, що ОСОБА_2 наміру повертати ці кошти не має у 2013 році, тобто тоді, коли останній почав вимагати звільнення жилого будинку, звертаючись в подальшому до органу міліції та суду. Вважаючи рішення в оскарженій частині законним, просить залишити його без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що він в якості авансового платежу передав ОСОБА_2 2000 доларів США. З таким висновком колегія суддів погоджується, оскільки цей факт відображено у заяві ОСОБА_2 від 16.07.2013 року, адресованій Тисменицькому РВВС (том №1, а.с.75). Крім того, в засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 даний факт визнав.
Отже, суд обґрунтовано задовольнив у зазначеній частині позов ОСОБА_4, стягнувши у його користь з ОСОБА_2 22483 грн 20 коп, тобто суму, яка еквівалентна 2000 доларам США на час вирішення даного спору. Визначений судом такий розмір заборгованості апелянтом нічим не спростовано.
Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_4 пропустив встановлений законом загальний трьохрічний строк позовної давності, є безпідставним, оскільки перебіг цього строку почався не після отримання ним коштів у 2008 році, як помилково вважає апелянт, а з липня 2013 року, тобто з часу вимоги ОСОБА_2 про виселення відповідача із спірного жилого будинку без повернення йому названої суми авансового платежу.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано правильну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування ухваленого в даній справі рішення в оскарженій частині немає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 218; 307; 308; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Тисменицького районного суду від 05 червня 2014 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Васильковський
О.Є. Меленко