Справа: № 2а-778/12 Головуючий у 1-й інстанції: Лісовська О.В.
Суддя-доповідач: Безименна Н.В.
Іменем України
16 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Безименної Н.В.,
суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 12.11.2012 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом в якому просила: визнати нечинним рішення Деснянського управління Пенсійного Фонду в м. Києві про відмову поновити та виплатити їй пенсію за віком по матеріалах пенсійної справи, яку отримувала вона до виїзду на постійне місце проживання за межи України; зобов'язати Деснянське управління Пенсійного Фонду в місті Києві витребувати (за необхідності) архівну пенсійну справу від територіальних органів праці та соціального захисту населення з метою поновлення виплати пенсії по матеріалах архівної пенсійної справи; зобов'язати Деснянське управління Пенсійного Фонду в м. Києві нарахувати та сплатити їй пенсію, на підставах визначених пенсійним законодавством, з 07.10.2009, тобто починаючи з дня ухвали Конституційним Судом України Рішення про втрату чинності положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 12.11.2012 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 є підставою для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії незалежно від місця її постійного проживання, воно не містить обмежень у праві на отримання пенсії, щодо громадян України, які виїхали на постійне місце проживання в інші країни.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується наявним в матеріалах справи паспортом громадянина для виїзду за кордон серії КР № 042282 виданим 14.06.2012 (а.с. 17).
В жовтні 1994 року позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.
02.09.2012 позивач звернулася до управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва із заявою про призначення та виплату їй пенсії у зв'язку з прийняттям Конституційним судом України рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким визнано недійсними положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 9).
Листом відповідача від 01.10.2012 № 10878/56-1 позивачу було направлено відповідь, в якій їй повідомлено, що законодавством України не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в країнах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення та виплати пенсії (а.с. 10-11).
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.
Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність нормативно-правових актів, що передбачають умови, норми та механізм виплати пенсій громадянам, що проживають за кордоном є підставою для відмови в нарахуванні та виплаті пенсії та зазначає, що позбавлення позивача такого права суперечить Конституції України, про що вказано у рішенні Конституційного Суду України, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України, отже є загальновідомими.
З врахуванням того, що позивач звернулася до суду 10.10.2012, позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 09.04.2012 слід залишити без розгляду у відповідності до вимог ст. 99 та ст. 100 КАС України.
Таким чином, вимоги позивача щодо призначення та виплати пенсії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з 10.04.2012 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про залишення позову за період з 07.10.2009 по 09.04.2012 без розгляду та задоволення позовних вимог з 10.04.2012.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 12.11.2012 - скасувати та постановити нову, якою позов за період з 07.10.2009 по 09.04.2012 залишити без розгляду.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва щодо відмови в поновленні та виплаті пенсії за віком ОСОБА_2.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за віком з 10.04.2012 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Н.В. Безименна
Судді: В.О. Аліменко
А.Ю. Кучма
Головуючий суддя Безименна Н.В.
Судді: Аліменко В.О.
Кучма А.Ю.