Справа № 136/488/14-ц Провадження № 22-ц/772/2608/2014Головуючий в суді першої інстанції Кривенко Д. Т.
Категорія 5 Доповідач Сало Т. Б.
"18" вересня 2014 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі головуючого Сала Т.Б., суддів Денишенко Т.О., Зайцева А.Ю., при секретарі Кирилюк Л.М., за участю представника ПАТ «УкрСиббанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 12 березня 2014 року ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на рухоме майно,
встановила:
ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив визнати право власності на автомобіль марки - ВАЗ, модель 21214, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 12 березня 2014 року позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на спірний автомобіль.
Не погодившись з даним рішенням ПАТ «УкрСиббанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не врахував всіх обставин справи, які мають значення для розгляду даної справи, а також порушив норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що вказаним рішенням суттєво порушено його права і наслідком є фактичне невиконання в примусовому порядку виконавчого листа виданого Ленінським районним судом м. Вінниці від 29.11.2010 р. про стягнення на користь АТ «УкрСиббанк» з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором у розмірі 299 734, 91 грн., судового збору у розмірі 1700 грн. та витрат на ІТЗ розгляду справи у розмірі 120 грн.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.09.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу транспортного засобу автомобіля марки - ВАЗ, модель21214, 2006 року випуску, червоного кольору, тип Т3 - легковий універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 5-6), за 6200, 00 дол. США.
Даний договір укладено в простій письмовій формі.
ОСОБА_3 надано розписку про отримання грошових коштів від позивача у розмірі зазначеному в договорі (а. с. 8).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами вказаного договору купівлі - продажу досягнуто згоди стосовно усіх істотних умов договору і відбулось його виконання. Однак, відповідач не вчинивши дії для зняття з реєстрації автомобіля, позбавляє позивача, як покупця, зареєструвати даний автомобіль за собою. Також, суд першої інстанції послався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої, власик майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо його право оспорюються або не визнається іншою особою.
З такими висновками суду не можливо погодитись з огляду на наступне.
Пунктами 2, 7, 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388) передбачено порядок набуття права власності на транспортні засоби з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.
Відповідно до пункту 8 Правил реєстрація ТЗ здійснюється, зокрема, на підставі документів, що посвідчують правомірність його придбання.
Правомірність придбання ТЗ підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують ТЗ та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками ТЗ та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.
Договір купівлі-продажу спірного автомобіля, який укладений в простій письмовій формі не входить до переліку документів, які б підтверджували право власності позивача на автомобіль.
Беручи дану обставину до уваги, колегія суддів вважає, що застосування суду першої інстанції ст. 392 ЦПК України є неправильним, оскільки, норми даної статті захищають права саме власника, яким не являється позивач.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.
Отже, підстави набуття права власності на майно чітко визначені цивільним законодавством.
В даному випадку не можна стверджувати, що спірний автомобіль придбаний відповідачем на підставах, передбачених законом, а отже право власності набуто неправомірно.
Твердження суду першої інстанції, про те, позивач є власником автомобіля на підставі договору купівлі-продажу в простій письмовій формі є необґрунтованим, оскільки, право власності на спірний автомобіль має бути зареєстровано у встановленому порядку в державних органах.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що спірний транспортний засіб не був знятий з обліку в органах ДАІ .
Доказів того, що сторони вжили заходів щодо переоформлення автомобіля у порядку, визначеному Привалами державної реєстрації та обліку автомобілів, не має.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що сторони не дотримались умов, що є необхідними для договорів купівлі-продажу транспортних засобів, в т.ч. зняття його з реєстрації в підрозділах Державтоінспекції перед відчуженням.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході її розгляду та спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права, яке, в даному випадку, виразилось у застосування закону, який не підлягає до застосування для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача підлягають стягненню судові витрати понесені ПАТ «УкрСиббанк» за подання апеляційної скарги.
Колегія суддів, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України,
вирішила:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 12 березня 2014 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на рухоме майно відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14.08.2014 року шляхом накладення арешту на транспортний засіб: автомобіль марки ВАЗ, модель 21214, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, червоного кольору, тип Т3 - легковий універсал - В, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір в розмірі 309 грн. 58 коп. за подання апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Судді: /підпис/ Т.Б. Сало
/підписи/ А.Ю. Зайцев
Т.О. Денишенко
Згідно з оригіналом: