Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
17 вересня 2014 р. №820/13286/14
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Волошина Д.А.,
за участю секретаря судового засідання Ільницької І.Л.
позивача - ОСОБА_1
представників : позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача - Коваленко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративними позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.06.2014р. № 0016661702.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, вважає його неправомірним та таким, що прийнято із порушенням чинного законодавства, а тому, на думку позивача, воно підлягає скасуванню. Позивач не погоджується з висновками податкового органу про те, що він повинен був подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість відповідно до ст. 181 Податкового кодексу України, оскільки сума виручки отримана ним у 2- 4 кварталі 2010 року та першому кварталі 2011 року оподаткована ним шляхом сплати єдиного податку, та не може враховуватися при визначенні обов'язку щодо реєстрації його платником податку на додану вартість при переході зі спрощеної системи оподаткування на загальну. Позивач вважає, що обрахування обсягу оподатковуваних операцій визначається починаючи з моменту переходу на загальну систему оподаткування, тобто з 01.04.2011 року, як це передбачено вимогами пункту 18 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, чинного на момент відображення операцій.
Позивач та представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вважає його таким, що не підлягає задоволенню. При цьому посилався на те, що перевіркою встановлено, що позивачем на порушення п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183 Податкового кодексу України не надано до податкового органу 01.04.2011 року заяви про реєстрацію платника податку на додану вартість, у зв'язку з чим, у порушення п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України занижено податкове зобов'язання з ПДВ. Представник відповідача вважає, що обсяг оподаткованих операцій повинен розраховуватися за 12 останніх календарних місяців до моменту переходу на загальну систему оподаткування. Позивач зазначив, що загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у позивача за період квітень 2010 року - березень 2011 року становить 397288 грн.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 пройшов встановлено процедуру державної реєстрації, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_3 (а.с. 8 том 1).
В період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку на підставі відповідного свідоцтва про сплату єдиного податку НОМЕР_4, з 01.04.2011 року по 15.02.2012 року ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування згідно власної заяви від 10.03.2011 року (а.с. 11 т.1).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцем Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 року по 15.02.2012 року, за результатами якої було складено акт № 1732/20-31-17-02-08/НОМЕР_2 від 06.06.2014 року (а.с. 13-21 том 1).
Висновками зазначеного акту перевірки встановлено порушення: п. 181.1 ст. 181, п.183.1, п. 183.10 ст.183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України за періодз 01.04.2011р. по 15.02.2012р. занижено податкове зобов'язання на суму 103013,68 грн.
На підставі висновків зазначеного акту відповідачем винесене податкове повідомлення - рішення від 20.06.2014р. № 0016661702, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основними платежем 103013,68 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 19552, 14 грн.
Як вбачається з акту перевірки № 1732/20-31-17-02-08/НОМЕР_2 від 06.06.2014 року, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу проте, що при добровільному переході на загальну систему оподаткування з 01.04.2011 року позивачем неправомірно не подано заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, оскільки ним у період з 01.04.2010 року по 01.03.2011 року (включно), тобто за останні 12 календарних місяців, перевищено обсяг виручки у розмірі 300000 грн.
Суд зазначає, що враховуючи період, за який були встановлені певні порушення до спірних правовідносин необхідно застосовувати Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 03.07.1998 року N 727/98.
Відповідно до п. 6 Указу Президента від 03.07.1998 року N 727/98 суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
Положення Указу Президента від 03.07.1998 року N 727/98 знайшли відображення в нормах Податкового кодексу України, а саме: відповідно підпункту 1 пункту 1 підрозділу 8 розділу XX Податкового кодексу України платники єдиного податку не є платниками, зокрема, податку на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків.
Критерій визначення умов застосування спрощеної системи оподаткування передбачено п. 1 Указу Президента від 03.07.1998 року N 727/98, згідно з яким спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва як фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Як вбачається з акту перевірки № 1732/20-31-17-02-08/НОМЕР_2 від 06.06.2014 року, податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював свою підприємницьку діяльність відповідно до норм цього Указу Президента та порушень встановленого порядку ведення результатів підприємницької діяльності ним не встановлено. Також зазначено, що позивачем не перевищувався обсяг виручки у межах 500 тис. грн. та кількість працюючих осіб відповідала вимогам ст.1 Указу Президента від 03.07.1998 року N 727/98.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до Указу Президента від 03.07.1998 року N 727/98 обсяг виручки від реалізації продукції (товарів) обраховується за рік, тобто окремо за 2010 рік та окремо за 2011 рік.
З досліджених в судовому засіданні та наданих у якості доказів документів, зокрема акту перевірки (а.с. 13-21 том 1), звітів поданих позивачем до податкового органу (а.с. 154-158 том 3), не вбачається перевищення обсягу виручки у розмірі 500 000 грн. за період квітень 2010 року по березень 2011 року, оскільки обсяг виручки за 2010 рік склав 264566,74 грн. та за 1 квартал 2011 року 147831,53 грн.
Таким чином, у період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року позивач правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування, що узгоджується з положеннями Указу Президента від 03.07.1998 року N 727/98.
Відповідно до підпункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Відповідно до п. 181.1. ст. 181 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Отже податковим органом не враховано, що відповідно до частини 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, а отже, суму передбачену підпунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України слід відраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, встановленого Указом, тобто, з моменту, коли платник податків припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування.
Аналогічне закріплено і в пункті 18 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого, особи, які перейшли на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, підлягають обов'язковій реєстрації платниками податку на додану вартість з урахуванням вимог пункту 181.1 статті 181 цього Кодексу. Обсяг оподатковуваних операцій визначається починаючи з періоду переходу на загальну систему оподаткування.
Враховуючи, що позивач протягом 2010 та початку 2011 років перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснені ним господарські операції, у межах законодавчо визначеного граничного обсягу виручки, протягом цього часу не підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, а тому не могли бути враховані у загальному обсязі оподаткованих операцій, оскільки згідно з нормами підпункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, в суму 300000,00 грн. входять лише ті суми від здійснення операцій з поставки товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (у даному випадку такі операції у межах 500000,00 грн. оподаткуванню не підлягали).
Як встановлено матеріалами справи, загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів за період квітень 2010 року березень 2011 року становить 397288,27 грн., за 2010 рік 264566,74 грн. та за 1 квартал 2011 року 147831,53 грн., тобто, за спірний період позивач не перевищив 500000 тис. грн.
З другого кварталу 2011 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування (до ДПІ надано заяву на перехід, що передбачено пунктом 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»). (а.с. 11 т.1)
Таким чином, загальний обсяг виручки на 01.04.2011 року, що підлягала оподаткуванню за правилами загальної системи оподаткування, склав 0 грн. та не перевищив законодавчо встановленого розміру у сумі 300000,00 грн.
Отже, обсяг операцій, які оподатковуються податком на додану вартість, за умови перевищення позивачем протягом останніх 12 календарних місяців 300 000 гривень сукупно, визначається для позивача після 01.04.2011 року з часу переходу ним на загальну систему оподаткування.
Таким чином, отримання суми виручки позивачем в 2-4 кварталах 2010 року та першому кварталі 2011 року, яка була оподаткована шляхом сплати єдиного податку, не може бути підставою для виникнення обов'язку ФОП ОСОБА_1 зареєструватися платником податку на додану вартість.
Таким чином, відсутність факту порушення обов'язкової реєстрації позивача платником ПДВ з 01.04.2011 року, виключає можливість порушення позивачем визначених відповідачем податкових зобов'язань з ПДВ за квітень - жовтень 2011 р. та застосування штрафних (фінансових) санкцій за заниження податкових зобов'язань з ПДВ при відсутності такого заниження за оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням.
Згідно первинних документів та банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 станом на 07.10.2011 року загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 07.10.2011 року склала 315477,34 грн. (а.с. 159-230 т.1, 1-194 т.2, 1-139 т. 3)
Згідно з п.183.1 ст.183 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.
Положеннями п.183.2 наведеної статті (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст.181 цього Кодексу.
З огляду на приписи вищезазначених норм, суд доходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 був зобов'язаний подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість не пізніше 11.11.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 04.11.2011 року була подана до ДПІ у Київському районі м. Харкова заява за формою 1-ПДВ про реєстрацію платником податку на додану вартість, у зв'язку з обов'язковою реєстрацією. Листом №23653/10/17-407 від 17.11.2011 року ДПІ у Київському районі м. Харкова запропоновано позивачу подати нову заяву, оскільки не всі розділи заяви заповнені. (а.с.55-63 т.1, 176-177 т. 3)
01.12.2011 року позивачем повторно подано заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, листом № 25809/10/17-407 від 13.12.2011 року запропоновано позивачу подати нову заяву. (а.с. 46-51 т. 178 т. 3)
29.12.2011 року позивачем втретє подана заява про реєстрацію платником податку на додану вартість, листом № 638/10/17-407 від 16.01.2011р. запропоновано позивачу подати нову заяву. (а.с. 64-72 т. 179 т. 3)
31.01.2012 року позивачем вчетверте подана заява про реєстрацію платником податку на додану вартість, листом №3282/10/17-407 від 08.02.2012р. запропоновано позивачу подати нову заяву. (а.с. 36-45 т. 180 т. 3)
14.02.2012 року, позивачем вп'яте подана заява про реєстрацію платником податку на додану вартість. (а.с. 64-72 т.1)
16.02.2012 року ФОП ОСОБА_1 зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом НОМЕР_5. (а.с. 10 т.1)
Відповідно до п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України (в редакції з 06.08.2011 р.) будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Таким чином, законодавець визначив, що з 06.08.2011 року, відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника застосовується за умови якщо особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, що не подала до органу державної податкової служби заяву або подала її з порушенням строку, встановленого п. 183.2 ст. 183 ПК України.
Відповідно до приписів п. 4.1.4 ст. 4, п. 56.12 ст. 56 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
При цьому суд зазначає, що вимоги чинного законодавства не містять приписів, що неналежним чином складена заява є такою, що не подавалась платником податку до органу податкової служби.
З урахуванням встановлення судом факту того, що позивачем було виконано свій податковий обов'язок з надання реєстраційної заяви платником податку на додану вартість ще 04.11.2011р. (граничний строк подання заяви для позивача 10.11.2011р.), вчинення позивачем дії щодо подальшого щомісячного подання заяви з метою реєстрації платником податку на додану вартість та зважаючи на приписи п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України яка передбачає відповідальність особи за ненарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника такого податку без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування лише за умови якщо особа, що підлягала обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, суд вважає безпідставним донарахування позивачу контролюючим органом податкового зобов'язання за період листопад 2011 - лютий 2012 року.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд приходить до висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення - рішення № 0016661702 від 20.06.2014р. є протиправним, а отже підлягає скасуванню.
Отже, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, що дає суду підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0016661702 від 20.06.2014р.
Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 245,13 (двісті сорок п'ять гривень 13 копійок).
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2014 року.
Суддя Волошин Д.А.