Справа №442/5283/14-ц
Провадження №2/442/1781/2014
11 вересня 2014 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої- судді - Грицай М.М.
при секретарі - Антоненко В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про виселення з квартири та відшкодування моральної шкоди,-
Позивач, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_1 та стягнення в його користь моральної шкоди в сумі 10000 грн.
Позов мотивує тим, що 23 серпня 2013 року Філією 14 ПП «Нива - В.Ш.» здійснено заходи щодо реалізації з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, що підтверджується протоколом №1413363-8 від 23.08.2013 року. В результаті проведення прилюдних торгів квартиру АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2, що зафіксовано актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29 серпня 2013 року.
Однак, після здійснення вищезазначеної процедури, позивач не зміг здійснити державну реєстрацію майна та скористатись своїм правом на володіння, користування, розпоряджання цим майном, оскільки ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області накладено арешт на вищезазначену квартиру у зв'язку з розглядом позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спільне майно подружжя. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання права власності на спільне майно подружжя, а саме на ? квартири АДРЕСА_1. Також цим рішенням скасовано ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду від 29.08.2013 року про забезпечення позову, згідно якої накладено арешт на вищезазначену квартиру. 20.05.2014 року колегією суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.12.2013 року залишено без змін. За таких обставин, позивачем здійснено державну реєстрацію його права власності на квартиру АДРЕСА_1. Відтак, на сьогоднішній день він являється законним власником даної квартири.
Отже, право власності відповідача припинилося у зв'язку зі зверненням стягнення на майно (квартиру) за зобов'язання шляхом продажу з прилюдних торгів. Втративши право власності на квартиру, відповідач втратив право користування житловою площею квартири. Будь-яких домовленостей з позивачем щодо користування даною квартирою немає.
З метою врегулювання в досудовому порядку щодо усунення перешкод у доступі та безперешкодному користуванні даною квартирою позивачем неодноразово скеровувались на адресу відповідача заяви-вимоги. Однак, відповідачем не здійснено жодного реагування та в добровільному порядку не здійснено ніяких дій щодо виселення з квартири АДРЕСА_1.
Крім цього, у зв'язку з неможливістю позивачем вільно здійснювати право власності на спірну квартиру впродовж 11 місяців, вважає, що відповідач своїми діями порушує права та інтереси позивача, тим самим заподіяв йому шкоду і викликав душевні (моральні) переживання. Така ситуація свідчить про недотримання принципу непорушності права власності. За таких обставин та характеру діянь відповідача, вважає, що справедливий розмір грошового відшкодування йому моральної шкоди становить 10000 грн.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що позивачем - ОСОБА_2 на прилюдних торгах придбано квартиру АДРЕСА_1, яка була предметом іпотеки та на яку було у встановленому законом порядку звернено стягнення. На даний час ОСОБА_2 являється законним власником даної квартири, право власності якого на цю квартиру належним чином зареєстровано у відповідності до вимог закону. Однак, не зважаючи на це, відповідач не звільнив дану квартиру. З метою реалізації права власності, позивачем здійснювались заходи щодо усунення перешкод у доступі, у користуванні квартирою та заходи щодо виселення відповідача з квартири в досудовому порядку з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про іпотеку», шляхом скерування поштовим зв'язком заяв - вимог, електронної телеграми, а також шляхом надання відповідачу наручно під підпис заяву - вимогу, в яких позивач пред'явив основну вимогу щодо звільнення відповідачем квартири у місячний строк з моменту отримання такої вимоги. Проте, фактично після спливу місячного строку, відповідач добровільно не звільнив квартиру та не забрав з цієї квартири свої особисті речі, та взагалі не здійснив ніяких дій щодо виселення з квартири, тим самим створив перешкоди у здійсненні позивачем права власності (користування, володіння, розпорядження) на квартиру. Вважає, що за таких обставин відповідач підлягає виселенню в примусовому порядку на підставі рішення суду. Посилаючись на порушення зі сторони відповідача принципу непорушності права власності, гарантоване міжнародним правом та Конституцією України, яке полягає у неможливості ним продовж тривалого часу вільно реалізовувати право власності на квартиру, внаслідок небажання відповідача її звільнити та нереагування ним на вимоги позивача, а також здійснення зі сторони відповідача дій, які затягують час щодо виселення різними процесами, вважає, що останній має відшкодувати позивачу моральну шкоду, справедливий розмір якої буде 10000 грн. Не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, попередньо подавши суду письмове пояснення. Зазначила, що, на її думку, відповідач порушує право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 та з метою усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру ОСОБА_3 підлягає виселенню в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до вимог п.4 ст.169 Цивільного процесуального кодексу України - у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.224 Цивільного процесуального кодексу України - у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що справу слід розглянути за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів, з ухваленням заочного рішення.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається зі свідоцтва від 30.05.2014 року, виданого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_6, відповідно до статті 47 ЗУ «Про іпотеку» та на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого 29.08.2013 року начальником Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Бассараб Т.Ю., нотаріус ОСОБА_6 посвідчила, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири АДРЕСА_1, яка раніше належала ОСОБА_4.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи у справі - ПАТ «Перший Український міжнародний банк», ОСОБА_2, відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на спільне майно подружжя, а сааме, на ? квартири АДРЕСА_1; скасовано заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на зазначену квартиру, вжиті ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 29.08.2013 року.
20.05.2014 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.12.2013 року залишено без змін.
Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України право власності відповідача припинилося у зв'язку зі зверненням стягнення на майно (квартиру) за зобов'язання шляхом продажу з прилюдних торгів. Втративши право власності на квартиру, ОСОБА_3 втратив і його складову, відповідно до вимог ст.317 Цивільного кодексу України, - право користування житловою площею квартири. Позивачем зазначено, що будь-яких домовленостей з відповідачем щодо користування даною квартирою немає.
Відповідно до вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
У розумінні Закону України «Про виконавче провадження» виселення полягає у звільненні приміщення, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням.
Виходячи із вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічна вимога передбачена ч.3 ст.109 Житлового кодексу УРСР - після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Зазначені норми застосовуються в даному випадку, оскільки рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житлового приміщення здійснювалось на підставі договору.
Виходячи із письмових доказів, які містяться у матеріалах справи, вбачається, що позивач, з урахуванням вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», скеровував на адресу відповідача: АДРЕСА_1, поштовим зв'язком заяви-вимоги, телеграму (електронне повідомлення).
06.06.2014 року скеровано заяву - вимогу від 06.06.2014 року про доступ до квартири, усунення перешкод у користуванні даною квартирою. Однак, як встановлено в судовому засіданні, на цю вимогу відповідачем не здійснено жодного реагування.
17.06.2014 року - скеровано поштовим зв'язком рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№8210001251345), з описом про вкладення у цінний лист заяву - вимогу від 16.06.2014 року, адресовану відповідачу, в якій пред'явлено вимоги: забезпечити вільний доступ до квартири шляхом надання ключів від дверей цієї квартири та безперешкодне користування житлом; звільнити квартиру та забрати з неї особисте майно протягом місяця з дня отримання цієї вимоги; подати заяву про зняття з реєстрації місця проживання за адресою квартири.
17.06.2014 року - скеровано поштовим зв'язком телеграму (електронне повідомлення) з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (№ 6/0000476532) з вимогою про виселення з квартири. Телеграму (електронне повідомлення) ОСОБА_3 отримано 19.06.2014 року, про що свідчить відмітка в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи.
Окрім цього, 19.06.2014 року представником позивача надано ОСОБА_3 наручно заяву-вимогу від 16.06.2014 року з аналогічними вимогами, яку в цей день відповідач отримав, підписавшись.
Однак, як вбачається з акту від 21.07.2014 року, складеного мешканцями АДРЕСА_1, станом на 21.07.2014 року представник позивача не мав змоги відчинити двері квартири ключами, наданими попереднім співвласником ОСОБА_4, та вільно увійти у спірну квартиру, що також свідчить про те, що відповідач у добровільному порядку не здійснив ніяких дій щодо виселення з квартири АДРЕСА_1.
Відтак, вказаними діями відповідач перешкоджає у реалізації позивачем права власності на квартиру, яка закріплена наступними нормами законодавства.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до вимог ст.316 Цивільного кодексу України - правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Виходячи із вимог ст.319 Цивільного кодексу України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до вимог ст.391 Цивільного кодексу України - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналізуючи зібрані докази, суд приходить до висновку, що відповідач підлягає примусовому виселенню з квартири АДРЕСА_1, оскільки, у відповідності до вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку», останньому було пред'явлено вимогу про добровільне виселення в місячний строк, яку ОСОБА_3 на день ухвалення рішення добровільно не виконав.
Пунктом 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» роз'яснено, що згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Разом з тим, відповідно до вимог ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, заданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, який фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої , членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Позивач посилається на порушення зі сторони відповідача принципу непорушності права власності, яке гарантоване міжнародним правом та Конституцією України, яке полягає у неможливості ним продовж тривалого часу вільно реалізовувати право власності на квартиру внаслідок небажання відповідача її звільнити та не реагування останнім на вимоги позивача.
Враховуючи вищезазначені норми законодавства, беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач. При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому вважає, що задоволений судом розмір моральної шкоди в сумі 1000 грн. відповідатиме ступеню страждань ОСОБА_2 і таку необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 10, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 224 - 226 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 задоволити частково.
Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 1000 ( одна тисяча ) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 487,20 (чотириста вісімдесят сім) грн. судових витрат.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.
Суддя Грицай М.М.