Михайлівський районний суд Запорізької області
Справа № 321/528/14-ц
Провадження № 2/321/239/2014
26 серпня 2014 року смт. Михайлівка
Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Олійника М.Ю.
при секретарі Засько О.А.
за участю:
представника позивача Кошман О.П.
відповідачів: ОСОБА_2
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
25 березня 2014 року до Михайлівського районного суду звернулося ПАТ «ПроКредит Банк» з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (а.с. 1-4). 13 серпня 2014 року була подана уточнена позовна заява (а.с. 109-110). У позовній заяві зазначено, що 12 вересня 2012 року між публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду № FM1602/318, відповідно до якої кредитор зобов'язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування у порядку і на умовах, визначених цією угодою та Кредитними договорами, а позичальник зобов'язався належно виконувати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами. 13 вересня 2012 року на підставі та в межах вказаної Рамкової угоди позивач та ОСОБА_2 уклали Договір надання траншу №1602.42289/№ FM1602/318, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в розмірі 303000 грн., зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 24 % річних, строком на вісім місяців. З метою забезпечення повернення кредиту між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 12.09.2012 р. було укладено Договір поруки № 269092-ДП1, згідно умов якого поручитель гарантувала виконання позичальником - ОСОБА_2 його зобов'язань перед позивачем. Відповідач ОСОБА_2 не виконував зобов'язання по договору внаслідок чого, станом на 20 березня 2014 року, виникла заборгованість в сумі 334225,02 грн., яку позивач й просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку, а також просить покласти на відповідачів судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача Кошман О.П. просила задовольнити позовні вимоги на підставах викладених у позові, додатково пояснила, що позивач неодноразово намагався врегулювати спір в позасудовому порядку, але відповідачі тривалий час не сплачували кредитну заборгованість, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з позовними вимогами.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові заперечення (а.с. 74-76), згідно яких вважає позов необґрунтованим, оскільки між ним та позивачем 12 вересня 2012 року був укладений договір іпотеки будівлі маслоцеху, тому на його думку позивач мав право звернутися до суду лише з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, Рамкову угоду він підписав в якості фізичної особи-підприємця, тому спір, на його думку, має вирішуватися в господарському суді. Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що дійсно має заборгованість перед ПАТ «ПроКредит Банк» в сумі вказаній у позові, але заборгованість виникла не з його вини, а у зв'язку з обставинами, що не залежали від його волі. Так, в кінці 2013 року та на початку 2014 року сталися декілька крадіжок з його підприємства, у зв'язку з чим він не мав змоги вчасно сплачувати періодичні платежі за договором. Проте, він має намір сплачувати заборгованість, як тільки в нього буде така можливість.
Відповідач ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, надала суду письмові заперечення (а.с. 70-73), в яких просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки 12 вересня 2012 року нею був укладений договір застави автомобіля з ПАТ «ПроКредитБанк», тому вона вважає, що позивач має право вимагати лише звернути стягнення на заставне майно та відповідно не має права вимагати стягнення боргу за рахунок іншого майна. Також ОСОБА_3 просить суд застосувати строк позовної давності стосовно позовних вимог щодо стягнення неустойки, відмовивши в задоволенні позову в цій частині. Додатково ОСОБА_3 пояснила, що позичальник ОСОБА_2 має намір погашати заборгованість, тому вважає звернення позивача до суду передчасним.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 вересня 2012 року між публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк" та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду № FM1602/318 (а.с. 11-14), відповідно до якої кредитор зобов'язався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування у порядку і на умовах, визначених цією угодою та Кредитними договорами, а позичальник зобов'язався належно виконувати всі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами.
Згідно п. 11.4. Рамкової угоди кредитні договори є її невід'ємною частиною, не мають самостійного значення і на них поширюються положення Угоди.
13 вересня 2012 року на підставі та в межах вказаної Рамкової угоди позивач та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 уклали Договір надання траншу №1602.42289/№ FM1602/318 (далі - Кредитний договір), відповідно до якого позичальнику було надано кредит в розмірі 303000 грн., зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 24 % річних, строком на вісім місяців (а.с. 15-16).
Згідно виписки по рахунку (а.с. 18), позичальник ОСОБА_2 дійсно отримав суму кредиту, передбачену договором про надання траншу.
13.05.2013 р. сторони уклали Договір № 1 про внесення змін до Договору траншу, яким строк користування кредитними коштами визначено - 20 календарних місяців від дати видачі кредиту включно (а.с. 17).
Відповідно до умов п. 4 Кредитного Договору позичальник взяв на себе зобов'язання здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені Графіком (Додаток № 1 до кредитного договору) в черговості, встановленій Рамковою угодою.
Відповідно до п. 7.7. Рамкової угоди у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання усіх грошових зобов'язань Позичальника, строк виконання яких настав на момент платежу у повному обсязі, ця сума погашає вимоги Кредитора у такій черговості незалежно від призначення платежу, вказаного у розрахунковому документі, на підставі якого вносився платіж, якщо інше не встановлено Кредитним договором чи Кредитором: 1) витрати Кредитора, пов'язані з погашенням заборгованості; 2) неустойка; 3) проценти за неправомірне користування кредитом; 4) заборгованість по процентах за користування кредитом; 5) заборгованість по кредиту; 6) проценти за користування кредитом; 7) кредит; 8) інші грошові зобов'язання.
Позичальник порушив умови Кредитного договору в частині своєчасної сплати кредиту та відсотків у зв'язку з чим станом на 20.03.2014 р., згідно розрахунку (а.с. 6-10), за ним рахується заборгованість у розмірі - 334 225,02 грн., що складається із наступного: заборгованість по капіталу - 274 387,95 грн., заборгованість по процентам (по графіку) - 18 453,35 грн., заборгованість по процентам за (неправомірне) фактичне користування простроченим капіталом - 3 888,63 грн., пеня - 37 495,10 грн.
Крім того, наявність заборгованості у вказаній сумі визнана сторонами.
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Рамковою угодою та Кредитним Договором, що був укладений на її підставі, між позивачем та ОСОБА_3 12.09.2012 р. було укладено Договір поруки № 269092-ДП1 (а.с. 19-20).
Відповідно до пп.2.1.-2.3. договору поруки поручитель поручився перед Кредитором за виконання усіх зобов'язань Позичальника у їх повному обсязі як солідарний із Позичальником боржник. Розмір зобов'язань Позичальника визначається відповідно до Кредитних договорів. При цьому розмір зобов'язань, які виникають з Рамкової угоди і укладених на її підставі Кредитних договорів, визначається з врахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування. Порука у повному обсязі поширюється на зобов'язання позичальника із врахуванням усіх кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1-2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення зобов'язання боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники й поручитель відповідає у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, що залишилися за договором.
Частиною 1 ст. 1054 того ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 2. ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Посилання відповідачів на наявність підстав для застосування позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки не можуть бути прийняті судом враховуючи наступне.
Так, згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За приписами ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 12.3. Рамкової угоди до усіх вимог, що випливають з Угоди та Кредитного договору, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.
Відповідно до п.10.4. Рамкової угоди нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування заборгованості без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості.
Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, оскільки в позові ставиться вимога про стягнення пені у період з листопада 2012 року по березень 2014 року, договором сторони збільшили позовну давність до 5 років, позов був поданий 25 березня 2014 року, тобто в межах строку позовної давності.
В своїх запереченнях відповідачі просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на договір застави рухомого майна № 269092-ДЗ1від 12 вересня 2012 року (а.с. 78-89) та договір іпотеки №266654-ІД1 від 12 вересня 2014 року (а.с. 90-101), вказуючи, що позивач має право на задоволення вимог лише в частині заставного майна. Проте, суд звертає увагу, що вказані договори застави та іпотеки були укладені з метою забезпечення виконання основного зобов'язання по рамковій угоді та кредитному договору, а тому відповідно є похідними від них. Позивач ПАТ «ПроКредитБанк» дійсно має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на заставне майно, але це є його правом, а не обов'язком. Таким чином, звернення до суду ПАТ «ПроКредитБанк» з позовом саме: про стягнення заборгованості за кредитним договором, є належним способом захисту порушеного права, а тому у суду відсутні підстави для відмови в задоволенні позову на цій підставі.
Не приймаються судом також твердження відповідача ОСОБА_2 про необхідність розгляду даної справи в господарському суді, оскільки згідно роз'яснень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України, приведених у постанові пленуму № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15-16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту. В даному випадку позивач звернувся до суду із вимогою до всіх солідарних боржників, обов'язки яких випливають з укладеного кредитного договору та акцесорного до нього договору - договору поруки, однією зі сторін є фізична особа (поручитель) - ОСОБА_3, отже, справа підсудна суду загальної юрисдикції.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги невиконання зобов'язань відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за Рамковою угодою № FM1602/318 від 12 вересня 2012 року та Договором про надання траншу №1602.42289/№ FM1602/318 від 13 вересня 2012 року на суму 334225,02 грн., обов'язок поручителя - ОСОБА_3 за договором поруки № 269092-ДП1 від 12 вересня 2012 року нести зобов'язання у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, у зв'язку із задоволення позову, з відповідачів на користь позивача підлягають також стягненню витрати на сплату судового збору в сумі 3342,25 грн. в рівних частинах з кожного.
Керуючись ст.ст.10,11,60,88, 131, 208-209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд,
Позов Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованість за договором № 1602.42289/ FW1602.318 від 13.09.2012 року, укладеним на підставі та в межах Рамкової угоди № FW1602.318 від 12.09.2012 року, станом на 20.03.2014 року, в сумі 334 225 (триста тридцять чотири тисячі двісті двадцять п'ять) грн. 02 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» витрати на сплату судового збору в сумі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) грн. 12 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» витрати на сплату судового збору в сумі 1671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) грн. 12 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Михайлівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Михайлівського районного суду
Запорізької області М.Ю.Олійник