26 червня 2014 рокусправа № 190/846/13-ц(2а/190/19/13)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.
суддів: Дадим Ю.М. Уханенка С.А.
за участю секретаря судового засідання: Фастовської М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04.09.2013 року у справі №190/846/13-ц за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі- Відповідач), в якому просив:
- визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Сивокозова Олександра Миколайовича від 25.04.2013 року за виконавчим провадженням №32382002 про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа №2а-163/10, виданого 22.02.2012 року П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області;
- зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Сивокозова Олександра Миколайовича відновити виконавче провадження за вищевказаним виконавчим документом та здійснити необхідні заходи щодо примусового виконання боржником Головним управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації виконавчого листа №2а-163/10, виданого 22.02.2012 року П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області щодо здійснення виплати нарахованих сум перерахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік у сумі 2150.00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що державний виконавець не мав жодних правових підстав для повернення виконавчого листа, передбачених законом №2677- VI, що свідчить про порушення Відповідачем вимог чинного законодавства та вимог ст..19 Конституції України, відповідно до якої суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.
Постановою П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04.09.2013 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.
ОСОБА_1, не погодившись з рішенням адміністративного суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04.09.2013 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Також, заявник апеляційної скарги, посилаючись на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 13.06.2013 року №846/12/13-13, зазначив, що Відповідач, порушуючи вимоги ч.2 ст.7 Закону №4901-VI протиправно повернув виконавчий лист, чим порушив права Позивача на отримання грошових коштів.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволеню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.11.2011 року П'ятихатським районим судом Дніпропетровської області була прийнята постанова у справі №2а-163/10, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної адміністрації про зобов'язання здійснити донарахування та виплатити грошову допомогу до 5-го травня відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2010 рік був задоволений.
На підставі зазначеної постанови, П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області був виданий виконавчий лист від 29.11.2011 року.
З зазначеним виконавчим листом Позивач звернувся до Відповідача, на підставі якого було відкрито виконавче провадження та частково виконано рішення суду.
Проте, 25.04.2013 року, Відповідач виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.
В зазначеній постанові Відповідач зазначив, що відповідно до паспортів бюджетних програм за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків бюджету, видатки на погашення заборгованості за зазначеним рішенням суду на 2013 рік не передбачено.
Зазначені обставини виключають можливість подальшого виконання рішення суду органами державної виконавчої служби у повному обсязі в частині виплати нарахованої суми державної допомоги та як наслідок подальшого здійснення виконавчого провадження.
Правомірність та обґрунтованість винесення постанови про повернення виконавчого листа є предметом спору, переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про повернення виконавчого листа є обґрунтованою та законною, оскільки в даному випадку зазначене рішення суду підлягає виконанню органом Казначейства, а тому Позивач має звернутися до Державної казначейської служби України, у порядку визначеному законом.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з зазначеною позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст..1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема такі виконавчі документи, як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
Відповідно до ст..11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зокрема здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: є письмова заява стягувача; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналіз зазначених правових норм вказує на те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу та полягає в примусовому виконані судового рішення. Примусове виконання рішень здійснюється органами державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України. Посадова особа державної виконавчої служби відкриває виконавче провадження на підставі виконавчих документів, до яких зокрема відносяться рішення суду та виконавчі листи, за умови якщо не закінчився строк на пред'явлення такого виконавчого документа та він відповідає вимогам закону. Проте, у випадку передбаченому ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» орган виконавчої служби повертає виконавчий документ стягувачу.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення виконавчого документа була неможливість виконання рішення суду у зв'язку з відсутністю видатків на погашення заборгованості за зазначеним рішенням суду.
Тобто, фактичною підставою для повернення виконавчого листа Позивачу, була відсутність коштів у відповідній бюджетній програмі, з якою мала бути сплачена заборгованість.
Водночас, ст..19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, при поверненні виконавчого листа стягувачу, орган державної виконавчої служби має керуватися виключно приписами закону, а саме приписами зазначеними в ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачена така підстава для повернення виконавчого документа, як відсутність коштів у відповідній бюджетній програмі, що свідчить про неможливість її застосування для здійснення такої дії.
Зокрема чинним законодавством передбачено, що державний виконавець має вжити всіх необхідних заходів для виконання виконавчого документа, які в даному випадку здійснені не були.
Враховуючи зазначене суд апеляційної інстанції зазначає, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, Відповідач порушив приписи Закону України «Про виконавче провадження», а саме не вжив всіх необхідних заходів для виконання судового рішення та здійснив таке повернення без належної на те підстави.
Таким чином, постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 25.04.2013 року ВП №32382002 є протиправною, оскільки була винесена не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами та Конституцією України.
Щодо вимоги Позивача про зобов'язання Відповідача відновити виконавче провадження та здійснити необхідні заходи щодо примусового виконання боржником виконавчого листа, то суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку достатнім способом захисту порушеного права виступає скасування постанови про повернення виконавчого документа, оскільки таке скасування фактично усуває перешкоди для подальшового здійснення виконавчого првадження та не потребує його додаткового поновлення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки вона не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04.09.2013 року є незаконною, та такою, що підлягає скасуванню.
На підставі наведеного, керуючись, ст. 196, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04.09.2013 року у справі №190/846/13-ц - скасувати та прийняти нову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови про повернення виконавчого документа, зобов'язані вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Сивокозова Олександра Миколайовича від 25.04.2013 року за виконавчим провадженням №32382002 про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа №2а-163/10, виданого 22.02.2012 року П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області.
В іншій частині в задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: О.О. Круговий
Суддя: Ю.М. Дадим
Суддя: С.А. Уханенко