14 серпня 2014 рокусправа № 804/2234/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.
суддів: Щербака А.А. Баранник Н.П.
за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі №804/2234/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулась до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дії посадових осіб та зобов'язання вчинити певні дії.
У позові просила визнати дії посадових осіб Державної реєстраційної служби України Укрдержреєстр неправомірними щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, Ѕ частини домоволодіння, яка належить ОСОБА_1 та зобов'язати Державну реєстраційну службу України Укрдержреєстр здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, Ѕ частини домоволодіння, яка належить ОСОБА_1
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності позивача на об'єкт нерухомого майна підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а відповідач не наділений повноваженнями тлумачити рішення суду.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби України від 11.06.2013 року № 3055258 про відмову у державній реєстрації права власності. Зобов'язав Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав від 27.05.2013 року реєстраційний номер 1314825 та прийняти по ній відповідне рішення. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що рішення реєстратора не містить мотивування з посиланням на конкретні обставини, в чому саме полягає невідповідність поданих документів, які це документи та яким вимогам, а також чому державному реєстратору неможливо встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Відповідачем на вказане рішення суду була подана апеляційна скарга в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема у скарзі зазначено, що державний реєстратор, що приймав рішення та яке скасовано судом першої інстанції не є відповідачем у справі, а відповідач не є належним відповідачем у справі.
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про день розгляду справи повідомлені належним чином, що дає судові підстави для застосування положень ч. 4 ст. 196 КАС України та у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно ст.41 КАС України не здійснювалося.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22.11.2007 року по справі № 2-5670/2007р. визнано за ОСОБА_1 за набувальною давністю право власності на Ѕ частини домоволодіння. Вказане рішення набрало законної сили 04.12.2007р.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16.04.2013 року по справі № 2-5670/2007р. роз'яснено рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22.11.2007 року по справі № 2-5670/2007р. Вказана ухвала набрала законної сили 22.04.2013р.
27.05.2013р. позивач звернулась з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності (а.с. 47).
11.06.2013 року державний реєстратор Дурицькою М.Є. прийнято рішення №3055258 про відмовив у державній реєстрації права власності позивачу на Ѕ частини домоволодіння за відповідною адресою.
На час прийняття вказаного рішення діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011.
Як вбачається з рішення реєстратора, підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно стали ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703.
Відповідно до пп. 10 п. 27 вищевказаного Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно п. 28 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку.
Неподання документів, визначених вказаними нормами відповідачем не встановлено, крім того, такого не визначено в рішенні реєстратора.
Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведений вичерпний перелік підстав, з яких у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено серед яких зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Проте вичерпного переліку таких підстав не визначено в оскарженому рішенні. Таким чином колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що реєстратором не зазначено яким саме вимогам не відповідають документи подані позивачем або яким чином вказані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а лише міститься перелік статей та пунктів нормативно-правових актів, які встановлюють право державного реєстратора відмовити у державній реєстрації права власності.
Суд першої інстанції, з метою захисту прав та інтересів позивача, скасовуючи рішення реєстратора, вийшов за межі позовних вимоги з посиланням на ст. 11 КАС України, з чим погоджується і колегія суддів, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що систему органів державної реєстрації прав становлять:
Міністерство юстиції України;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав;
органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).
Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.
Згідно з пунктом 9 "Положення про Державну реєстраційну службу України", затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 401, Укрдержреєстр у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України та доручень Міністра юстиції України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова Укрдержреєстру.
Відповідно до статті 8 Закону № 1952-IV до компетенції органу державної реєстрації прав (тобто, реєстраційної служби відповідного управління юстиції), належить: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав); надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять органи державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Таким чином у Укрдержреєстру відсутні повноваження щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.
Таким чином апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії скасуванню.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 203, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі №804/2234/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Державну реєстраційну службу України вчинити певні дії та в цій частині у задоволенні позову відмовити.
В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі №804/2234/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 15 серпня 2014року.
Головуючий: Н.І. Малиш
Суддя: А.А. Щербак
Суддя: Н.П. Баранник