15 вересня 2014 р.м. ХерсонСправа № 821/3496/14
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бездрабка О.І.,
при секретарі - Транчуковій О.С.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Демидової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Херсонській області), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить визнати неправомірним та скасувати наказ відповідача про відмову в оформленні документів про вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Свої вимоги мотивує тим, що маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження, залишив Російську Федерацію та прибув до України, де звернувся до ГУ ДМС України в Херсонській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак отримував від відповідача відмову, у якій не зазначено жодних причин та обґрунтувань. Вважає таку відмову протиправною, оскільки вона суперечить стандартам, закріпленим міжнародними договорами, та прийнята без проведення ретельного розгляду заяви і документів, що були надані на підтвердження вимог позивача.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити із вказаних підстав. Додатково зазначив, що з грудня 2013 року по травень 2014 року був активним учасником Євромайдану, у зв'язку з чим з червня 2014 року почав отримувати погрози щодо фізичної розправи за підтримку українського народу проти агресії Російської Федерації. Наявність цих обставин свідчить про реальну загрозу його життю, а тому вважає що є всі підстави для набуття статусу біженця.
Представник відповідача заперечувала проти позовних вимог, оскільки при розгляді заяви позивача та перевірці документів, які були надані ним до заяви, не встановлено підстав для надання ОСОБА_1 статусу біженця. Просить відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації. 25.10.2013 р. позивач прибув на територію України з приватною метою, а саме, для оформлення дозволу на імміграцію та отримання посвідки на постійне проживання в Україні. Також зазначив, що в країні проживання мав проблеми з постійним місцем проживання та працевлаштуванням.
23.07.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Херсонській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки може зазнати у Російській Федерації переслідувань за ознакою політичних переконань.
За результатами попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 11.08.2014 р. відповідачем складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом від 11.08.2014 р. № 70-б ГУ ДМС України в Херсонській області прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява громадянина Російської Федерації є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VІ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", міжнародними актами, у тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
За приписами ч.1 та ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Відповідно до пункту 164 Керівництва особи, які змушені залишити країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, зазвичай не розглядаються як біженці в розумінні Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.
Згідно пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Зважаючи на Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу" від 18.03.2004 р., суд зазначає, що згідно п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 р., заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших підстав важливих фактів; твердження заявника є зрозумілим та правдоподібним і не суперечить конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вже зазначалося, підставою для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, став наказ ГУ ДМС України в Херсонській області від 11.08.2014 р. № 70-Б з мотивів відсутності умов, передбачених п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
У судовому засіданні було досліджено особисту справу ОСОБА_1, з якої встановлено наступне. Так, у анкеті від 23.07.2014 р. причиною виїзду з Російської Федерації ОСОБА_1 зазначив отримання посвідки на постійне проживання в Україні з подальшим отриманням громадянства; у реєстраційному листку від 23.07.2014 р. - у зв'язку з судимістю та не змогою знайти роботу; під час співбесіди 31.07.2014 р. - наявність проблем з житлом, здоров'ям, розбіжності у поглядах з губернатором Вологодської області щодо отримання житла.
Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що ОСОБА_1 не надано доказів, які свідчили про наявність підстав для надання статусу біженця, а ті документи, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять відомостей про його утиски, переслідування за ознакою політичний переконань.
Згідно абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Виходячи з викладеного, суд вважає рішення ГУ ДМС України в Херсонській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 11.08.2014 р. № 70-Б законним та обґрунтованим.
Окремо суд зазначає, що абз.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Згідно анкети, реєстраційного листка, протоколу співбесіди позивач залишив Російську Федерацію у жовтні 2013 року і потрапив до України через Республіку Білорусь. У січні 2014 року виїздив до Республіки Молдова, яка є третьою безпечною країною.
З огляду на вказане, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання неправомірними дій та скасування рішення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17 вересня 2014 р.
Суддя Бездрабко О.І.
кат. 3.4