27 серпня 2014 р.Справа № 816/1558/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Подобайло З.Г.
Суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.
за участю секретаря судового засідання Павленко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Октябрського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014р. по справі № 816/1558/14
за позовом ОСОБА_1
до Октябрського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції , Державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Корецької Оксани Миколаївни
про визнання дій незаконними та скасування акту опису та арешту,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, Державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Корецької Оксани Миколаївни в якому після уточнення позовних вимог просить визнати дії державного виконавця Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Корецької О.М. незаконними та виключити майно, що належить позивачу з Акта опису та арешту майна від 15 квітня 2014 року, а саме: телевізор SAMSUNG чорного кольору, модель UE32F5300AKXVA, серійний номер 34053LGTA00294Т, планшет Lenovo білого кольору, модель №60027.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Виключено з акту опису та арешту майна від 15 квітня 2014 року телевізор SAMSUNG чорного кольору, модель UE-32F5300(UE32F5300AKXUA), серійний номер 34053LGTA00294Т, планшет Lenovo білого кольору, модель №60027. В інший частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету в особі Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 48 (сорок вісім) грн. 72 коп.
Октябрський відділ державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає, що постанову незаконною, необґрунтованою та прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014р.
Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 травня 2013 року державним виконавцем Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ Філонюк О.П. на підставі виконавчого листа від 16 квітня 2013 року №2/1622/434/2012, виданого Октябрським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_7 заборгованості на загальну суму 9004,00 грн. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №37908625, ВП №37909131.
15 квітня 2014 року у межах вищевказаного виконавчого провадження відповідачем складено Акт опису й арешту майна, що перебувало у квартирі боржника ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, та яке передане на відповідальне зберігання. Матеріалами справи підтверджено, що до складу описаного та арештованого майна увійшли, зокрема, телевізор SAMSUNG чорного кольору, модель UE32F5300AKXVA, серійний номер 34053LGTA00294Т, планшет Lenovo білого кольору, модель №60027, хлібопіч Saturn білого кольору, модель ST-EC7773, ноутбук SAMSUNG NP-R40 КOOCISEK сірого кольору, серійний номер 406К93ALB00143, багатофункціональний пристрій Canon синьо - білого кольору, модель F146600, серійний номер VZN125658.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не є учасником вказаного виконавчого провадження. ОСОБА_1 співмешкає з боржником ОСОБА_6 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, в якій проводились виконавчі дії в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/1622/434/2012 виданого 16 квітня 2013 року Октябрським районним судом м. Полтави про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_7 заборгованості на загальну суму 9004,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того , відповідач при реалізації у спірних правовідносинах владної управлінської функції не забезпечив її обґрунтованості, адже включив до Акту опису та арешту майну від 15 квітня 2014 року, майно, яке боржнику не належить.
Стосовно позовних вимог позивача про виключення з акту опису та арешту зазначеного майна та звільнення належного останньому майна з-під арешту, суд першої інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах рішення про арешт майна прийнято органом державної виконавчої служби шляхом складання акта опису та арешту майна. Невідповідність закону такого рішення суб'єкта владних повноважень в частині включення до Акта опису та арешту майна від 15 квітня 2014 року телевізора SAMSUNG чорного кольору, модель UE32F5300AKXVA, серійний номер 34053LGTA00294Т, планшет Lenovo білого кольору, модель №60027 доведена судом та підтверджена матеріалами справи, внаслідок чого таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню і втрачає юридичну силу з дати прийняття ( 15 квітня 2014 року). Втрата юридичної сили рішенням про накладення арешту автоматично, в силу закону, означає втрату дії самого арешту, що не потребує вжиття додаткових правових або організаційних заходів щодо припинення дії арешту.
Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до частини першої ст. 11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.І ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Відповідно до ст.32 Закону України «Про виконавче провадження» одним із заходів примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно (майнові права) боржника.
Відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Частиною 2 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
З положень наведеної норми закону слідує, що рішення органу державної виконавчої служби України про накладення арешту може бути оформлене: 1) постановою про арешт коштів та інших цінностей боржника на рахунках у банках або інших фінансових установах, 2) постановою про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, 3) постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; 4) актом опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Вищевказані документи за своєю правовою природою є рішеннями суб'єкта владних повноважень, оскільки змінюють стан суб'єктивних прав осіб, породжуючи певні юридичні наслідки.
Враховуючи вищенаведені вимоги та те , що боржником за виконавчим провадженням є гр. ОСОБА_6, то в силу статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звернути стягнення саме на майно ОСОБА_6
Згідно з частиною першою статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-ХІV "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Публічно правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.
Як вбачається з матеріалів справи спір відносно права власності на арештоване майно відсутній, вимога про звільнення майна з-під арешту в порядку статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" не заявлялась, а відтак, вимога стосовно скасування рішення органу державної виконавчої служби про накладення арешту, яка заявлена особою, котра не є учасником виконавчого провадження, має бути вирішена за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись приписами статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України та наведених норм процесуального закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що під час прийняття рішення про накладення арешту відповідач всупереч вимогам статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не перевірив належності арештованого майна.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що включені до Акта опису та арешту майна від 15 квітня 2014 року телевізор SAMSUNG чорного кольору, модель UE32F5300AKXVA, серійний номер 34053LGTA00294Т та планшет Lenovo білого кольору, модель №60027 придбавалось позивачем особисто та належить на праві приватної власності йому, а не гр. ОСОБА_6 що підтверджується наступними документами:
- видаткова накладна № 44953 від 16 листопада 2013 року /а.с.13/ про придбання ОСОБА_1 телевізора SAMSUNG, модель UE32F5300AKXVA, серійний номер 34053LGTA00294Т ( пункт 1 опису);
- видаткова накладна № 44953 від 16 листопада 2013 року /а.с.12/ про придбання ОСОБА_1 планшету LenovoIdeaTab А1000 16 GB White (59374146//59-374146) ( пункт 2 опису).
Тобто, враховуюче вищевикладене та перевіривши відповідність спірного рішення про накладення арешту вимогам закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що відповідач при реалізації у спірних правовідносинах владної управлінської функції не забезпечив її обґрунтованості, оскільки включив до Акту опису та арешту майну від 15 квітня 2014 року майно, яке боржнику не належить, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності виключення з акту опису та арешту майна від 15 квітня 2014 року телевізор SAMSUNG чорного кольору, модель UE-32F5300(UE32F5300AKXUA), серійний номер 34053LGTA00294Т, планшет Lenovo білого кольору, модель №60027.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції з Державного бюджету в особі Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 48 ,72 грн. колегія суддів до уваги не приймає, оскільки суд відповідно до ст. 94 КАС України стягуючи витрати зі сплати судового збору фактично конкретизував спосіб стягнення, тобто особу , враховуючи приписи пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.
Такі дії суду не суперечать ч.1 ст.94 та ст..161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Октябрського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2014р. по справі № 816/1558/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Григоров А.М.
Повний текст ухвали виготовлений 01.09.2014 р.