28 серпня 2014 р. Справа № 876/3788/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,
при секретарі судового засідання: Корнієнко О.А.
з участю представників: позивача Майора І.В., відповідача Ліуша Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2014 року у адміністративній справі №807/4117/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор» до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Конвектор» звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2013 №0003912202 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2437,50 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.01.2014 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій вказує на те, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, невірним встановленням обставин у справі. Зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та податкову звітність». Вказує, що відповідач під час проведення камеральної перевірки порушив пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75 та п.76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, провівши камеральну електронну перевірку, що не узгоджується з нормами Податкового кодексу України, оскільки даний вид перевірок можливий лише з 01.01.2014 р. Крім цього, позивачем виконано вимоги п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав вказаних у скарзі, просив скаргу задовольнити постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. ДПІ у м. Ужгороді проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року, за результатами якої складено акт камеральної перевірки № 1469/07-01-22-02/30104493 від 29.10.2013, яким встановлено, що платником недотримано вимоги п.201.10 ст. 201, п.п.198.2 та 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, у зв'язку з чим у позивача не виникає право на включення сум ПДВ до податкового кредиту згідно з податковими накладними, не зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних.
За результатами камеральної перевірки зменшено податковий кредит (р.17) за вересень 2013 року на загальну суму 1950,00 грн. та відповідно збільшено суму податку на додану вартість, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету (р.25.1), на 1950,00 грн. За наслідками камеральної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 № 0003912202 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2437,50 грн.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку проведення камеральних перевірок є безпідставними, тому відсутні підстави для визнання дій відповідача незаконними у проведенні даної перевірки.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до абз. а) п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з абз.9 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку-продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до абзацу 12 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, відмова продавця товарів/послуг надати податкову накладну або порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в ЄРПН передбачає надання покупцем таких товарів/послуг до декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника (додаток до податкової декларації з ПДВ) (далі - Заява), яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До Заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
У відповідності до п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом.
Відповідно до пункту 21 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПС України від 25.11.2011 р. № 1492, платники, які подають податкову звітність в електронному вигляді, подають копії таких документів окремо у порядку, визначеному для подання податкової звітності у паперовому вигляді.
Камеральною перевіркою встановлено, що позивачем разом із Заявою до декларації з ПДВ за вересень 2013 року не подано копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (видаткові накладні, акти прийому-передачі), а подано копії тільки податкових накладних, що стало підставою для зменшення податкового кредиту за вересень 2013 року на загальну суму 1950,00 грн., збільшення суми податку на додану вартість, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету, на 1950,00 грн. та застосування штрафних санкцій.
В ході судового розгляду справи було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що при проведенні камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість позивача використано електронну форму податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року (від 21.10.2013 № 9066610790) з додатками.
Позивачем до декларації за вересень 2013 року подано Заяву (додаток 8) про порушення продавцем порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та копії податкових накладних, згідно яких включило до податкового кредиту ПДВ у сумі 1949,59 грн.
У ході проведення камеральної перевірки, результатом аналізу співставлення реєстру податкових накладних поданих підприємством до декларації за вересень 2013 року та ЄРПН встановлено, що згадані податкові накладні не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що податкова накладна не є чеком або іншим розрахунковим документом, що засвідчує факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, не є первинним документом, складеним відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджує факт отримання товарів/послуг та не посвідчує факт отримання товару, оскільки ч. 1 ст. 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Аналогічне зазначено у п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.
Що стосується доводів апелянта про те що відповідачем проведено електронну перевірку, яку можливо проводити лише з 01.01.2014 р., то судом першої інстанції вірно зазначено, що зазначення в акті перевірки слова «електронна», не свідчить про протиправність дій відповідача та про проведення ним електронної перевірки, оскільки проведено саме камеральну перевірку в порядку та на підставі норм, які передбачають проведення камеральної перевірки і на які міститься посилання в акті (ст. 76 Податкового Кодексу України).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Конвектор» - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2014 року у адміністративній справі №807/4117/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя З.М. Матковська
Судді В.С. Затолочний
В.М. Каралюс
Повний текст ухвали складено 02.09.2014 р.