04 вересня 2014 року м. Київ К/9991/26792/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Лиски Т.О.,
Стародуба О.П., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними, стягнення недонарахованої щорічної допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 квітня 2011 року, -
встановив:
У травні 2009 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманої суми допомоги на оздоровлення і стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008-2009 роки відповідно до розмірів, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), у сумі 4120 гривень.
Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 квітня 2011 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області у виплаті ОСОБА_4 недоотриманої суми разової грошової допомоги за 2008 рік відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 1790 гривень недоотриманої нею щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік відповідно до статті 48 Закону № 796-ХІІ. У решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм права, просить скасувати постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 квітня 2011 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за 2008 рік.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом IIІ групи внаслідок захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області.
У відповіді Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області від 7 квітня 2009 року (вих. № 20/01-2020) на заяву позивача з питання виплати недоотриманих сум допомоги на оздоровлення за 2008-2009 роки зазначено, зокрема, що ОСОБА_4 допомога на оздоровлення за 2008 рік у сумі 90 гривень була виплачена 30 січня 2009 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562 (а.с. 5). В апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції відповідач також зазначав, що допомога на оздоровлення за 2008 рік у сумі 90 гривень була виплачена позивачеві 30 січня 2009 року (а.с. 30).
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-ХІІ.
Абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ було передбачено, що інвалідам III групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а частиною 7 цієї статті встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562 було установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІІ групи - 90 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.
Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалюючи рішення суд апеляційної інстанції вірно встановив, що відповідач виплатив позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 90 гривень 30 січня 2009 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008, яким визнано неконституційними, зокрема, положення підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для виплати ОСОБА_4 коштів на оздоровлення у розмірі, визначеному абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ.
Однак, апеляційний суд не звернув уваги на те, що судом першої інстанції безпідставно обрано такий спосіб захисту порушених прав позивача, як стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області щорічної допомоги на оздоровлення в конкретно визначеній грошовій сумі, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування такої виплати, а також не врахував того, що розрахунок цієї суми був обчислений помилково.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.
Згідно статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області - задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 квітня 2011 року - скасувати.
Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 вересня 2009 року - змінити. Виключити з абзацу третього резолютивної частини постанови вказівку: «1790 гривень». В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Лиска Т.О.
Стародуб О.П.