11 вересня 2014 року м. Київ К/800/39931/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Калашнікової О.В.
Васильченко Н.В.
Леонтович К.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі № 2а-17697/12/2670 за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, -
Заступник прокурора Голосіївського району м. Києва звернувся в суд з позовом до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 14.06.07 року №890/1551 "Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки проект землеустрою щодо передачі ОСОБА_5 спірної ділянки не був погоджений всіма необхідними органами.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, позовні вимоги задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення від 14.06.07 року № 890/1551 "Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.06.07 р. Київська міська рада прийняла рішення №890/1551 "Про передачу громадянці ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1", згідно якого: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1; передано громадянці ОСОБА_5, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; громадянку ОСОБА_5 зобов'язано: виконувати обов'язки власника земельної ділянки відповідно до вимог статті 91 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки; питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.03 р. №271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"; виконати вимоги, викладені у листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року №19-11004, Київської міської санепідстанції від 26.02.2007 року №1240, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві від 16.05.2007 року №05-08/872, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.04.2007 року №22-1013/9 та Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 28.11.2006 року №523-2536; виконувати умови забудови земельної ділянки згідно з АПЗ Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та одержати дозвіл на виконання будівельних робіт в управлінні держархбудконтролю.
12 листопада 2007 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №040506.
26 жовтня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, згідно якого передано ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8 000 000 000:82:415:0080.
Позивач зазначає, що всупереч вимогам пункту 3 оскаржуваного рішення ОСОБА_5 умови, викладені у листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року №19-11004, Київської міської санепідстанції від 26.02.2007 року №1240, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві від 16.05.2007 року №05-08/872, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.04.2007 року №22-1013/9 та Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 28.11.2006 року №523-2536, не виконала в повному обсязі.
Зокрема, згідно висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при затвердженні проекту відведення земельної ділянки від 19.12.2006 року №19-11004, погоджено землевідведення без права забудови до погодження проекту забудови території та проектної документації на будівництво садибного будинку в установленому законодавством порядку, за умови виконання вимог, визначених вказаним висновком (погодження Голосіївської РДА та позитивні висновки Мінкультури України (Державної служби охорони культурної спадщини), Головного управління охорони культурної спадщини м. Києва, ККО "Київзеленбуд", ДП "Інститут Генерального плану м. Києва АТ "Київпроект").
Листом Голосіївської РДА у м. Києві від 28.11.2006 року №523-2536 проект землевідведення не погоджено у зв'язку з відсутністю затвердженого детального плану території.
Листом Головного управління охорони культурної спадщини від 22.06.2007 року на адресу Головного землевпорядника Голосіївського району м. Києва повідомлено про те, що відповідно до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів №920 від 16.07.1979 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації №979 від 17.05.2002 року Лисогірський узвіз, 5 віднесено до зони охоронюваного природного ландшафту, і для вирішення питання надання земельної ділянки замовнику необхідно отримати дозвіл дирекції пам'ятки-музею "Київська фортеця".
Листом дирекції пам'ятки-музею "Київська фортеця" від 26.09.12 р. №307 повідомлено, що лісова рослинність пагорба становить єдину земельну ділянку, на якій було здійснено вирубку, хоча формально і не входить до території пам'ятки-музею "Київська фортеця".
ККО "Київзеленбуд" погодження на відведення земельної ділянки в період з 01.12.2006 року по 14.06.2007 року не надавав.
ДП "Інститут генерального плану міста Києва" не погоджував проект відведення вказаної земельної ділянки.
Позивач зазначає, що з огляду на те, що вимоги листа Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року №19-11004 не виконані, висновок про погодження землевідведення земельної ділянки вважається таким, що втратив чинність.
В той же час згідно висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві від 16.05.2007 року №05-08/872 про погодження проекту землеустрою відведення земельної ділянки має проводитися з врахуванням висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року №19-11004, вимоги якого не виконані.
Таким чином, позивач стверджує про відсутність погодження проекту землевідведення на порушення статті 123 Земельного кодексу України.
Також позивач посилається на те, що згідно з Генеральним планом міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, і Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень у центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 року №806/3381, вказана територія за функціональним призначенням належить до зони зелених насаджень загального користування, зони охорони пам'яток: зони охоронюваного ландшафту.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення 14.06.2007 року державна експертиза землевпорядної документації не була проведена, що є підставою для визнання оскаржуваного рішення Київської міської ради незаконним.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно Генерального плану міста Києва на період до 2020 року спірну земельну ділянку віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови.
Рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 року "Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста" земельна ділянка на схилах Лисої Гори (пункт 8) в розмірі 11,6 га визначена як парк культури і відпочинку, земельна ділянка по вул. Лисогірській (пункт 31) в розмірі 0,26 га визначена як сквер.
При цьому, Програма є попереднім етапом і основою наступних робіт щодо інвентаризації, встановлення і закріплення меж озеленених територій та встановлення обмежень (обтяжень) на використання земельних ділянок у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року № 1094 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного значення", тобто рішення Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 року не є рішенням про віднесення земельних ділянок до тієї чи іншої категорії.
Згідно з висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року № 19-11004 вказана територія не відноситься до зеленої зони м. Києва і створення на ній нових об'єктів зеленого будівництва не передбачається. Вказаний висновок зроблено на підставі наданого витягу з графічного матеріалу Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005 року.
Аналогічні дані містяться у висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві № 211 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 16.05.2007 року № 05-08/872.
Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що підстав вважати земельну ділянку на АДРЕСА_1 такою, що відноситься до земель природоохоронного фонду, немає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради від 29.11.2001 року № 136/1570 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" затверджено проект відведення земельної ділянки історико-архітектурній пам'ятці-музею "Київська фортеця" для експлуатації та обслуговування пам'яток фортифікації на АДРЕСА_2, надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 118, 75 га.
Межі земельної ділянки історико-архітектурної пам'ятки-музею "Київська фортеця" визначені згідно державного акту від 08.02.2002 року і не охоплюють земельну ділянку на АДРЕСА_1, про що повідомлено самим музеєм у листі від 26.09.2012 року № 307.
Згідно з статтями 54, 112 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення, навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення, зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.
У відповідності до вимог статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Згідно з статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Встановлення зон охорони пам'яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 року № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії культури м. Києва" район Саперної Слобідки в межах: Корчуватського цегляного заводу, вул. Панорамна, вул. Лисогірська, схили Лисої Гори, Стратегічне шосе, р. Либідь, Наддніпрянське шосе (пункт 3.4.3) віднесено до зони регулювання забудови - зони охоронюваного ландшафту.
Аналогічні положення містяться в пунктах 6, 14 додатку до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 року № 979.
Інформація про віднесення вказаної території до зони охоронюваного ландшафту міститься також в матеріалах кадастрової справи А-9567, зокрема, у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року № 19-11004, листі Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.04.2007 року № 22-1013/9.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що охоронні землі історико-архітектурної пам'ятки-музею "Київська фортеця" є землями історико-культурного призначення і саме таким чином мали обліковуватися у державних земельних кадастрах, планах землекористування, проектах землеустрою, іншій проектно-планувальній та містобудівній документації станом на 14.06.2007 року, що дотримано не було, тоді як охоронні землі, в тому числі, і спірна земельна ділянка, згідно Генерального плану обліковувалась як землі запасу громадської та житлової забудови.
Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Згідно з частиною першою статті 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у приватній власності, і рішення про передачу спірної земельної ділянки могло прийматися Київською міською радою, проте, з врахуванням віднесення земельної ділянки до земель історико-культурного призначення.
Відсутність станом на час прийняття оскаржуваного рішення затвердженого детального плану території, на якій розміщена земельна ділянка, як містобудівної документації, не є саме по собі підставою для визнання рішення про надання земельної ділянки незаконним, оскільки згідно з пунктом 3 оскаржуваного рішення воно прийняте з врахуванням висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року № 19-11004, яким погоджено проект землевідведення без права забудови до погодження проекту забудови території та проектної документації на будівництво садибного будинку в установленому законодавством порядку.
Погодження проекту забудови території як містобудівної документації є обмеженням права забудови земельної ділянки до прийняття вказаного акту, проте, його відсутність не є підставою для визнання рішення незаконним.
Статтею 118 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення, визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування
Судами попередніх інстанцій встановлено, що передбаченими у статті 118 Земельного кодексу України органами проект землевідведення земельної ділянки погоджено, проте, без права забудови до погодження проекту забудови території та проектної документації на будівництво садибного будинку в установленому законодавством порядку (висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року № 19-11004).
Щодо погодження з іншими органами, то їх наявність не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України, а тому наявність погоджень інших органів не може бути обов'язковою умовою для прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність. Зокрема, щодо отримання погодження Голосіївської РДА та позитивних висновків Мінкультури України (Державної служби охорони культурної спадщини), Головного управління охорони культурної спадщини м. Києва, ККО "Київзеленбуд", ДП "Інститут Генерального плану м. Києва" АТ "Київпроект" та інших вимог, викладених у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 р. №19-11004, то вони є саме містобудівними обмеженнями та умовами землекористування, а не підставами для прийняття рішення про виділення земельної ділянки.
В тому числі, як зазначено вище, висновок Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо неможливості погодити відведення земельної ділянки до затвердження ДПТ вказаної території (лист від 28.11.2006 року №523-2536) стосується саме виконання містобудівних обмежень та умов землекористування, викладених у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 19.12.2006 року №19-11004.
Відсутність детального плану території є містобудівним обмеженням, встановленим згідно з статтею 111 Земельного кодексу України, не є умовою прийняття рішення про виділення земельної ділянки, а тому його відсутність сама по собі не може бути підставою для визнання оскаржуваного рішення незаконним.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення, обов'язковій державній експертизі підлягають: проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань.
Згідно з статтею 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.
Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.
Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.
Об'єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.
Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 974 затверджено Порядок реєстрації об'єктів державної експертизи землевпорядної документації та типової форми її висновку, а, отже, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення 14.06.2007 року державна експертиза могла бути проведена, проте, згідно матеріалів справи вказані вимоги Закону не виконано, що є достатньою підставою для визнання оскаржуваного рішення Київської міської ради незаконним.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
з оригіналом згідно: помічник судді А.О. Кулеша