Номер провадження 2/4455/14
Справа №754/10517/14-ц
Іменем України
15.09.2014 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Ярошенко С.В.,
при секретарі - Ткаченко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компаньон фінанс» про визнання договору недійсним,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Компаньон фінанс» про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що відповідач ввів його в оману щодо укладення спірного договору. Вважає, що порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема ст.15, оскільки кредитором не надано повну інформацію відносно умов договору та спірний договір укладений через введення його в оману, що є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, оскільки його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, вказавши що позивач є її сином, який на момент отримання коштів приймав наркотичні засоби та не міг у повному обсязі керувати своїми діями.
Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.07.13 року між ТОВ «Компаньон фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1-58-188 про надання кредиту терміном до 30.07.13 року на суму 1 000 грн. зі сплатою 2 % за кожен день користування.
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, сплати процентів та неустойки.
Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобовязання не допускається.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Разом з тим, в судовому засіданні не доведено того факту, що спірний договір поруки не відповідає вимогам ЦК України, порушує майнові права позивача.
Позивач, звертаючись до суду із вимогами до кредитора, просить визнати кредитний договір недійсним на підставі ст.230 ЦК України, оскільки не було надано необхідної інформації, що дає можливість дати вірну оцінку цій угоді, тим самим його навмисно ввели в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.09 року передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Представник позивача вказала, що він дійсно підписав вказаний договір добровільно без примусу, але не міг розуміти своїх дій та їх наслідків у повному обсязі.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення ОСОБА_1, оскільки підпис на договорі, який він не оспорює, є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.
Зокрема, в п. 7.7. спірного договору вказано, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов та йому надана уся інформація відносно умов договору.
Згідно ст. 203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).
Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами в спірному договорі.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між сторонами, щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Також, суд вважає недоведеним факт введення в оману.
Відповідно до ст. 10 та ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Оскільки позивачем не доведено факту обману зі сторони відповідача при укладанні кредитного договору, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання такого договору недійсним.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Компаньон фінанс» про визнання договору недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Головуючий