15 вересня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,
з участю ОСОБА_1 та представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 27 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу і поділ спільного майна подружжя,
16 жовтня 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Просила поділити майно, набуте сторонами за час спільного проживання, а саме:
- житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0534 га;
- автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, реєстраційний НОМЕР_1, 2006 року випуску, чорного кольору, вартістю 75 000 грн.;
- автомобіль TOYOTA CAMRY V6, реєстраційний НОМЕР_2, 2008 року випуску, чорного кольору, вартістю 270 000 грн.;
- будівлю магазину і кафе в АДРЕСА_2, вартістю 126 694 грн.;
- земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 1380 кв. м у АДРЕСА_2, для будівництва та обслуговування існуючого майнового комплексу вартістю 63 305 грн.;
- будівлю млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 вартістю 345 000 грн.;
- будівлю тваринника на АДРЕСА_4 вартістю 40 100 грн.
В уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 на підставі ст. 70 СК України просила суд відступити від засади рівності часток подружжя у спільному майні та виділити їй 2/3 частини житлового будинку та 2/3 земельної ділянки на АДРЕСА_1. Крім того, просила визнати за нею право власності на ? частину будівлі магазину-кафе в АДРЕСА_2, на ? земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1380 кв. м для будівництва та обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2, автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, будівлю тваринника в АДРЕСА_4, а всього майна на загальну суму - 309 052,84 грн. Решту майна залишити відповідачу.
ОСОБА_2 у зустрічних позовних вимогах до ОСОБА_1 просив розірвати шлюб та виділити йому у власність: ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та ? земельної ділянки на АДРЕСА_1, автомобіль TOYOTA CAMRY V6, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі НОМЕР_3. ОСОБА_1 виділити у власність іншу половину житлового будинку з надвірними будівлями та ? земельної ділянки площею 0,0534 га на АДРЕСА_1; а також автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, реєстраційний НОМЕР_1, 2006 року випуску, чорного кольору, шасі НОМЕР_4.
У визнанні будівлі магазину і кафе на АДРЕСА_2, земельної ділянки площею 1380 кв. м, призначеної для будівництва та обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2, будівлі тваринника площею 70 кв. м на АДРЕСА_4 та будівлі млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3, які були придбані ним як суб'єктом господарювання за рахунок власних коштів, спільною сумісною власністю подружжя відмовити.
Рішенням Рівненського міського суду від 27 червня 2014 року позовні вимоги сторін задоволено частково. Шлюб ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. За кожним із подружжя визнано право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями та на ? присадибної земельної ділянки площею 0,0534 га на АДРЕСА_1. Автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, реєстраційний НОМЕР_1, 2006 року випуску, чорного кольору, шасі НОМЕР_4, виділено у власність ОСОБА_1, автомобіль TOYOTA CAMRY V6, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі НОМЕР_3 - у власність ОСОБА_2
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводила, що спірне майно (яке суд першої інстанції помилково вважав таким, що не підлягає поділу, оскільки воно нібито не є спільною сумісною власністю подружжя) насправді сторонами у справі було придбано в період шлюбу за спільні кошти.
Оскільки спірні приміщення, що використовуються для підприємницької діяльності ОСОБА_2 як ФОП, були придбані під час шлюбу, то згідно з рішенням КСУ та відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2012 року у справі № 6-32599св12 вони не є особистою приватною власністю колишнього чоловіка, а становлять спільну сумісну власність подружжя, через що підлягають поділу.
Крім того, суд першої інстанції не дав належної оцінки договору позики від 1 листопада 2003 року, за яким вона позичила в ОСОБА_3 32 000 грн. на купівлю приміщення на АДРЕСА_2; договору позики від 25 серпня 2007 року, відповідно до якого вона позичила в ОСОБА_3 40000 грн. на купівлю земельної ділянки на АДРЕСА_2; розписці від 30 серпня 2007 року, згідно з якою вона позичила у ОСОБА_4 15000 грн. на купівлю земельної ділянки на АДРЕСА_2.
Цілісний майновий комплекс на АДРЕСА_2 було придбано 26 листопада 2003 року за 12000 грн., а земельна ділянка для його обслуговування викуплена 11 вересня 2007 року за 63305 грн. на підставі відповідних договорів купівлі-продажу. В подальшому цю будівлю було реконструйовано в магазин-кафе. В реконструкцію цієї будівлі вона вклала кошти, що підтверджується договором позики з ОСОБА_5 від 8 листопада 2006 року на суму 115000 грн. та розпискою про позику 27000 грн. у ОСОБА_4 від 5 листопада 2006 року.
Надані ОСОБА_2 договори позики від 20 листопада 2006 року, від 5 вересня 2007 року та розписка від 5 вересня 2007 року не є достовірними, оскільки в них не зазначено, на які саме цілі позичалися ОСОБА_2 ці кошти, а також сторони позики не дотримали всіх умов, що передбачені цими договорами.
Вона як фізична особа-підприємець увесь час здійснювала і здійснює свою підприємницьку діяльність на АДРЕСА_2, де розташована будівля магазину-кафе, що підтверджується відповідними письмовими доказами, долученими до справи.
Також нею 2 вересня 2003 року було позичено у ОСОБА_4 46800 грн. на придбання житлового будинку з надвірними будівлями та присадибної земельної ділянки площею 0,0534 га на АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною розпискою. Ремонтні роботи у цьому будинку фінансувалися також переважно нею. Крім того, у купівлю спірного домоволодіння нею було вкладено 22600 грн., які були отримані нею внаслідок відчуження належної малосімейки на АДРЕСА_2. Факт отримання зазначених коштів документально підтверджений розпискою від 5 вересня 2003 року.
Таким чином, у справі є належні та допустимі докази про те, що спірні об'єкти нерухомості були придбані за спільні кошти подружжя.
Ухвалою Рівненського міського суду від 10 грудня 2013 року у справі було призначено судову будівельну-технічну експертизу, проведення якої було доручено Волинському відділенню Львівського НДІСЕ, яка нею була оплачена. Проте експерту не було надано всіх необхідних документів для проведення експертизи. Внаслідок цього ця ухвала суду залишилася невиконаною. Через це суд першої інстанції не вирішив заявленої нею позовної вимоги про поділ майна в натурі, а також безпідставно відхилив її вимогу про відступ від засади рівності часток подружжя у спільному майні на її користь.
В рішенні суду зазначено, що їй виділено у власність майна на суму 149850 грн. (хоч фактично його виділено на суму 149 620 грн.), а ОСОБА_2 - на суму 311 681,4 грн. Проте питання про належну їй грошову компенсацію суд не вирішив.
Посилання в рішенні на те, що договір іпотеки та кредитний договір № К/08-42 від 3 жовтня 2008 року були укладені ФОП ОСОБА_2 з ВАТ «Піреус Банк МКБ» без її згоди, спростовуються договором поруки № П/08-42 від 3 жовтня 2008 року.
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 1993 року.
Спірне майно було придбано ними у період шлюбу.
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнали, що житловий будинок з надвірними будівлями і присадибна земельна ділянка площею 0,0534 га на АДРЕСА_1, які були набуті сторонами у власність у 2003 році; автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, реєстраційний НОМЕР_1, 2006 року випуску; та автомобіль TOYOTA CAMRY V6, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, становлять їх спільну сумісну власність як подружжя (а. с. 10-23, 74 т. 1).
Тому за таких обставин відповідно до ст.ст. 60, 70 СК України та аналогічних ст.ст. 22, 28 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, місцевий суд законно й обґрунтовано виділив кожній із сторін у власність по ? ідеальній частині житлового будинку з надвірними будівлями та ? земельної ділянки на АДРЕСА_1.
Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Проте таких обставин у даній справі ОСОБА_1 не довела, а суд при розгляді справи не встановив.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
З позовних вимог як ОСОБА_2, так і ОСОБА_1, яка подала апеляційну скаргу, безспірно вбачається, що сторони не лише визнали житловий будинок з надвірними будівлями та присадибну земельну ділянку площею 0,0534 га на АДРЕСА_1, а також два транспортні засоби спільною сумісною власністю, а й фактично погодили між собою те, що автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR переходить у власність ОСОБА_1, а автомобіль TOYOTA CAMRY V6 - у власність ОСОБА_2 Виходячи з таких позицій сторін, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні цілком обґрунтовано врахував їхню волю щодо способу розподілу між ними цих транспортних засобів та зафіксував це у судовому рішенні.
Незважаючи на те, що вартість зазначених автомобілів різниться у три рази, ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 питання про грошову компенсацію перед судом не ставили, що підтверджується викладеними ними у письмовій формі позовними вимогами, у т. ч. уточненими та збільшеними (а. с. 2-7, 70-73, 100-101 т. 1; а. с. 26-28 т. 3). Аналогічно не пред'явлено таких вимог про стягнення грошової компенсації і щодо розподілу між сторонами будівель тваринника та млина, які також мають різну вартість.
Виходячи з того, що відповідно до ч. 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог, доводи апелянта про те, що суд не вирішив питання про стягнення грошової компенсації на її користь, на увагу не заслуговують.
Разом з тим, судом установлено, що в угодах про придбання цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_2 та земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1380 кв. м, яка призначена для будівництва й обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2; будівлі млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 та будівлі тваринника на АДРЕСА_4 (які були набуті сторонами в період шлюбу у 2003, 2004 та 2007 рр. та були оформлені на прізвище ОСОБА_2), останній зазначений як суб'єкт підприємницької діяльності (а. с. 25, 27, 28, 38 т. 1).
Відповідно до законодавства підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя), визначені в ст. 60 СК України.
Статтями 60 і 61 СК України (ст.ст. 22, 23, 26 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто воно вважається таким, що належить подружжю.
Між тим, на переконання апеляційного суду, ОСОБА_2 не надав суду переконливих належних і допустимих законом доказів про те, що цілісний майновий комплекс на АДРЕСА_2 та земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 1380 кв. м, яка призначена для будівництва й обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2; будівля млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 та будівля тваринника на АДРЕСА_4 були придбані ним у період шлюбу виключно за особисті кошти.
Навпаки, у справі є подані ОСОБА_1 письмові докази, з яких вбачається, що:
за договором позики від 1 листопада 2003 року вона позичила у ОСОБА_3 32 000 грн. на купівлю приміщення на АДРЕСА_2;
за договором позики від 25 серпня 2007 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_3 40000 грн. на купівлю земельної ділянки на АДРЕСА_2;
згідно з розпискою від 30 серпня 2007 року вона позичила у ОСОБА_4 15000 грн. на купівлю земельної ділянки на АДРЕСА_2;
за твердженням ОСОБА_1 у реконструкцію цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_2, який було придбано 26 листопада 2003 року за 12000 грн., вона вклала свої кошти, що підтверджується договором позики з ОСОБА_5 від 8 листопада 2006 року на суму 115000 грн. та розпискою про позику 27000 грн. у ОСОБА_4 від 5 листопада 2006 року;
як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 увесь час здійснювала і здійснює свою підприємницьку діяльність саме на АДРЕСА_2, де розташована будівля магазину та кафе, що підтверджується відповідними письмовими доказами, які долучені до справи;
згідно з розпискою від 2 вересня 2003 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_4 46800 грн. на придбання житлового будинку з надвірними будівлями та присадибної земельної ділянки площею 0,0534 га на АДРЕСА_1. Крім цього, у купівлю спірного домоволодіння нею, за її твердженням, було вкладено 22600 грн., отриманих від продажу належної малосімейки на АДРЕСА_2, що підтверджується розпискою від 5 вересня 2003 року.
Таким чином, у справі є належні та допустимі законом докази, які свідчать про те, що спірні об'єкти нерухомості були придбані подружжям у період шлюбу за їхні спільні кошти.
Подані ОСОБА_1 письмові докази, перелік яких наведений вище, ОСОБА_2 не спростовані.
Відтак зважаючи на те, що законом підставою для набуття права спільної сумісної власності подружжя встановлений юридично визначений факт шлюбних відносин чоловіка і жінки, а майно, яке зареєстроване на одного із подружжя та було набуте в період шлюбу за рахунок спільної сумісної власності, є об'єктом спільної сумісної власності, враховуючи положення ст.ст. 22, 23, 26 КпШС України, ст.ст. 60, 61 СК України, рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України, у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було достатніх підстав робити висновок про те, що цілісний майновий комплекс на АДРЕСА_2 та земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 1380 кв. м, яка призначена для будівництва й обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2; будівля млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 та будівля тваринника на АДРЕСА_4 були придбані виключно за особисті кошти ОСОБА_2 і становлять його особисту приватну, а не спільну сумісну власність подружжя.
Факти оформлення права приватної власності на вказані об'єкти нерухомого майна на ОСОБА_2 як на суб'єкта підприємницької діяльності не є безумовною та достатньою підставою, що змінює правовий статус цього майна зі спільного сумісного майна подружжя на приватне майно фізичної особи-підприємця.
З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не у повному обсязі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає частковому скасуванню.
Посилання ОСОБА_2 та суду в оскаржуваному рішенні на постанову Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі №6-79цс13, ухвалену за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах справі, не заслуговують на увагу, оскільки ця постанова стосується випадків придбання одним із подружжя, який є суб'єктом підприємницької діяльності, під час шлюбу майна не за спільні кошти подружжя.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна в натурі (щодо яких у справі призначена відповідна експертиза, яка ОСОБА_1 оплачена, та є копії необхідних правовстановлюючих документів), то справа у зазначеній частині відповідно до правил ст. 220, ч. 7 ст. 297, 303, 307 ЦПК України підлягає поверненню до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення.
Аналіз доводів поданої апеляційної скарги свідчить про те, що рішення місцевого суду в частині розірвання шлюбу та фактичного розподілу між сторонами транспортних засобів в апеляційному порядку не оскаржено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 23, 26, 28 КпШС України, ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 27 червня 2014 року щодо будівлі магазину і кафе на АДРЕСА_2 та земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1380 кв. м, яка призначена для будівництва й обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2; будівлі млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 та будівлі тваринника на АДРЕСА_4 скасувати.
Позовні вимоги сторін стосовно цього майна задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину будівлі магазину і кафе на АДРЕСА_2, ? земельної ділянки площею 1380 кв. м, призначеної для будівництва й обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2, а також на будівлю тваринника площею 70 кв. м на АДРЕСА_4.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину будівлі магазину і кафе на АДРЕСА_2, ? земельної ділянки площею 1380 кв. м, призначеної для будівництва й обслуговування виробничо-торгового центру та обслуговування існуючого майнового комплексу на АДРЕСА_2, а також на будівлю млина з надвірними будівлями на АДРЕСА_3.
В решті подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу відхилити.
Рішення місцевого суду щодо поділу житлового будинку з надвірними будівлями та присадибної земельної ділянки площею 0,0534 га на АДРЕСА_1, а також автомобілів SKODA OCTAVIA TOUR, реєстраційний НОМЕР_1, 2006 року випуску, чорного кольору, шасі НОМЕР_4, який виділено у власність ОСОБА_1, та TOYOTA CAMRY V6, державний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, чорного кольору, шасі НОМЕР_3, який виділений у власність ОСОБА_2, залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. понесених судових витрат у справі.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: